Євгенія Канчура: «Читачі Пратчетта – люди вільної свідомості»
Зовсім скоро українські фанати Террі Пратчетта триматимуть в руках нову книгу – «Право на чари» з підциклу «Відьми», яку переклав Сашко Михельсон. Книга, як і уся серія про Дискосвіт, буде у чудовому оформленні Творчої майстерні «Аґрафка». А поки ми затамували подих в очікуванні, до уваги читачів – розмова з дослідницею творчості сера Террі Євгенією Канчурою. Старий Лев не міг не запитати науковицю про таємниці Дискосвіту, особливості підциклів та магію тексту Праттчета, адже саме пані Євгенія стала першою, хто на пострадянському просторі ґрунтовно, на науковому рівні взявся вивчати творчість Майстра.
– Як і чому ви вирішили досліджувати творчість Пратчетта?
– Мене завжди вабили світи фентезі. А науковці, вони ж такі люди: їм постійно кортить розібратися, як воно влаштоване, так? Коли мені потрапила до рук книжка «Жнець» («The Reaper»), я зрозуміла, що зустрілася зі світом, де найпростіше може виявитися найскладнішим, звичайне слово набуває неймовірної глибини, а звичні фрази-шаблони оживають та стають самостійними дійовий особами.
Мене вразив образ Смерті – Женця, який дбає про врожай, бо не вбиває, а провадить кожну живу істоту до нового етапу існування. Образ Смерті, який зненацька усвідомлює, яке коротке життя, і те, що людина здатна жити, розуміючи це. У світі Пратчетта – Смерть є хранителем життя як такого, хранителем балансу і вічного розвитку.
Моя тема – «моделювання текстуалізованого світу в романах Пратчетта про Дискосвіт». Суть дослідження – розібратися, як цей світ влаштований. Тому я ретельно розглядаю вплив тексту (від літери до великого наратива) на свідомість людини і через неї на світ, який моделює Пратчетт. Але окрім деталей світобудови в своїх дослідженнях я завжди приходжу до законів свідомості, до становлення особистості, до питань вибору шляху, до того, як людина взаємодіє зі світом. Бо, читаючи Пратчетта, а надто, досліджуючи його твори, не прийти до цього неможливо.
Пратчетт проводить читача через стан постмодерну: тотальну іронію, гру з деконструкціями, руйнацію будь-яких стереотипів, – але, той, хто пройшов крізь це, знаходить себе істинного, робить свідомий вибір на користь добра, адже зло, за Пратчеттом, це «коли до людей починають ставитися, як до речей».
Творча майстерня «Аґрафка» працює над оформленням серії
– У чому секрет успіху Пратчетта?
– Гадаю, що секрет успіху Майстра (так його називають прихильники по всьому світу) у тому, що він дає нам в руки інструмент звільнення від паразитів свідомості. Ми маємо безліч фантастичних світів, кожен з них цікавий у свій особливий спосіб, сповнений чар, творчої уяви та гри. Але Дискосвіт – не лише цікавий простір для читача з багатою уявою. Це світ, де текст править життям. Кожна літера важить. Постмодерне гасло «світ є текст» втілено у Дискосвіті без метафор (бо, як твердить сам Пратчетт, кожна метафора тут є потенційно реальною). Текст – від літери до переказу – править світом через свідомість людей. «Зміни переказ – зміниш світ» – одна з ключових фраз циклу.
Пратчетт показує, як слово впливає на свідомість людини, і, відповідно, на світ навколо. Пратчетт послідовно руйнує шаблони мислення (а саме вербальні шаблони є найнебезпечнішими!), стереотипи свідомості.
У кожному романі ми стикаємося з проблемою свідомого вибору особистості, заснованому на звільненні від «диктату наративу». Людина творить слово, текст, але той самий текст починає керувати людиною. Пратчетт показує механізм цього диктату і шлях до визволення свідомості, шлях до індивідуальності, становлення самостійної особистості.
Чесно кажучи, я не знаю, що може бути актуальнішим в наш час, ніж звільнення від диктату наративу. Читачі Пратчетта – люди вільної свідомості. Я щаслива, що його твори популярні в Україні.
Ілюстрація Пола Кідбі
– Зовсім скоро з друку прийде нова книга Пратчетта українською – «Право на чари». Звідси й питання: яке місце у Дискосвіті відведено відьмам і власне циклу про відьом?
– Відьма у Дискосвіті – жінка, яка відає. Вона є частиною землі й голосом землі. Бабця Ейкін у циклі про Тіффані говорить: «Ця земля – в моїх кістках, і мої кості належать цій землі. ... Хтось має говорити за тих, в кого немає голосу».
Мене завжди вражає, наскільки глибоко Пратчетт розуміє сутність і психологію жінки. Відьма – берегиня зв’язку між людиною і землею. Вона відчуває потреби обох: і землі, і людини. Вона допомагає їм зрозуміти одне одного. Її магія природна. Це, скоріш, відчуття плину життя, ніж якісь дії, що силоміць змінюють реальність (як у чоловіків-чарівників, котрі схожі більше на вчених і дослідників природничих наук).
Окрім того, відьма завжди на межі: між світлом і пітьмою (як матеріальними, так і внутрішніми, властивими кожній людині), між добром і злом, які на Диску, на відміну від більшості творів фентезі, не локалізовані. Бо за Пратчеттом кожна людина є носієм і добра, і зла, тож вибір – за кожною людиною. «Відьми охороняють межу», – повторюється мало не в кожному романі ланкрсього циклу. Відчуття межі як загострене відчуття відповідальності за збереження світу – ось сутність відьми. І ця відповідальність полягає, насамперед, у власному виборі особистості.
Для мене одна з найбільш пронизливих і гострих сцен всього циклу – сцена вибору Бабуні Дощевіск коло ковадла. Для того, щоб увійти до світла, вона робить крок у пітьму. Вона проходить крізь пітьму власної душі й перемагає її, усвідомлюючи себе істинну. Відьми не вірять у богів («бо, якщо в них ще й вірити, вони зовсім знахабніють, ми просто знаємо, що вони є»), але вони вірять у живу реальність світу: чашку чаю, світанок, вітерець чи дощ. Для них кожна мить життя – сакральна. Це – ті самі «бульбашки землі», які з’явилися біля казана в «Макбеті», вони – породження землі та її частина, її голос та її берегині. У романах про відьом тема землі як ґрунту і території розвивається до поняття землі як країни, що передбачає поєднання: земля (ґрунт, територія, простір), її історія (час, що минув на цій землі) та люди. І саме люди наповнюють землю любов’ю, а цей зв’язок підтримують відьми.
– Якою була б ваша особиста порада: з чого почати читати Пратчетта?
– Все дуже залежить від людини. Той, хто любить карколомні пригоди, «екшн», замішаний на гуморі та пародії, може починати з Ринсвінда. Окрім того, саме романи про Ринсвінда перенасичені посиланнями на твори фентезі кінця XX століття, тож фанатам фентезі «меча і магії», які вже трохи стомилися від пафосу й високого стилю, – сюди. Я часто стикаюся з тим, що Ринсвінда полюбляють старші підлітки. Або ті, хто зберіг такого підлітка-бунтівника у душі.
Творча майстерня «Аґрафка» працює над оформленням серії
Детективні урбаністичні сюжети романів про Нічну Варту часто захоплюють людей логічного складу мислення. Серед прихильників Варти я зустрічала більше чоловіків, аніж жінок, хоча я категорично проти гендерних стереотипів (як, власне, і сам сер Террі). Просто спостереження, нічого особистого. Окрім того, детективні сюжети Варти часто замішані на політичній інтризі. З романів про Варту, на мою думку, виростають «професійні» романи, урбаністичні та гострі.
Зв’язок людини й землі, усвідомлення глибинного коріння, сільській колорит, який нагадає нам наші рідні терени, – все це романи про відьом. Я довгий час жила у сільській місцині й можу засвідчити: Ланкр чи Крейдяні Пагорби, Поділля чи Полісся, а людина, від народження заручена з рідною землею, – та сама.
Романи про Смерть – те, з чого я сама починала. Вони – про вічне, про місце людини у Всесвіті, про найбільш загальні закономірності світобудови й людської душі. Вони – про баланс між порядком і хаосом, життям та смертю, про неспинний плин часу. «На що може сподіватися врожай, як не на любов Женця?»
Тож, кожен може почати з того, що йому ближче. Нагадаю головне: романи не мають властивостей «серіалів», починати можна з будь-якого, ви все одно зорієнтуєтеся у світі (деякі особливості світобудови автор навмисно повторює для тих, хто почав знайомство з Дискосвітом не з перших романів). Кожен роман самостійний та самоцінний. Просто треба знайти свій.
Євгенія Канчура – пратчеттознавиця, перша дослідниця, що заговорила про аналіз творчості Террі Пратчетта в українському академічному літературознавстві. Народилася у Новосибірську, у 1988 році закінчила філологічне відділення гуманітарного факультету Новосибірського державного університету. З 1989 року мешкає в Україні, на Житомирщині, поєднує роботу викладача кафедри іноземних мов Житомирського державного технологічного університету з літературознавчими дослідженнями. Сфера наукових інтересів – фентезі доби постмодернізму. Творчість Террі Пратчетта досліджує з 2005 року, авторка понад 30 статей про письменника. З 2015 року – співголова Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті Літератури НАНУ ім. Т. Г. Шевченка.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно