Яскрава сімка: книжки-картинки для читання вголос із наймолодшими
Оскільки діти завжди й в усьому беруть приклад із дорослих, насамперед із батьків, саме читання вголос є чи не найефективнішим і безперечно найприємнішим способом мотивувати малюків до самостійного читання. Читаючи дитині від самого народження, батьки не просто допомагають їй навчитися краще розуміти самі книжки (тобто і малюнки, і тексти) та світ довкола, але й спілкуються, дізнаються більше про неї, її смаки та пристрасті. Крім того, сторітайми у затишній домашній атмосфері, доповнені іграми та цікавими творчими завданнями, якнайкраще допомагають дітям, а інколи навіть і дорослим полюбити книжки та читання взагалі. Втім, про це, як і про необхідність читати вже майже дорослим дітям ми вже неодноразово писали. Розповідали й про те, як завжди знаходити час для щоденних сторітаймів. Але навіть перед батьками, яких не потрібно зайвий раз переконувати в тому, що читання вголос із дитиною важливе, потрібне та незамінне, не рідко постає справжня дилема — які саме книжки обирати для сторітаймів?
Міра Київська, Букмоль
На щастя, сьогодні українським видавцям є що запропонувати добросовісним батькам: на полицях книгарень маємо чимало гарних книжок різних жанрів і форматів. Цього разу ми обрали для вас кілька чудових книжок-картинок (зрозуміти, чому саме книжок-картинок, допоможе стаття Майкла Роузена), читаючи які можна і розважитися, і навчитися чогось нового, зокрема не вередувати, бути собою, любити читати, фантазувати та не боятися.
Вовк під вікном
Наталя Кащак
Стара добра класика українського казкового Всесвіту — з вовком-сіроманцем, селом, бабусею, онучкою та кочергою. Стара, та не зовсім, адже з ілюстраціями Наталі Кащак історія про вовка під вікном перетворилася на справжню книжку-картинку (так-так, сюжет у цій картонці розгортається не лише у тексті, але й у малюнках) та почала виглядати і сучасніше, і цікавіше. Використовуючи мінімум кольорів і деталей, художниці вдалося не просто вдихнути у не надто популярну народну казку життя, але й доповнити її цікавими деталями, зробити об’ємнішою та смішнішою. І хоча картонка має усього 15 розгорток, візуальний наратив дозволяє читачам вигадувати стільки нових сюжетних ліній, на скільки вистачить уяви.
Особливої уваги у книжці «Вовк під вікном» заслуговує головний герой — великий, сірий і надзвичайно харизматичний вовк (ви ж знаєте про нашу любов до цього казкового персонажа?). Якщо у народній казці маємо лише натяк на неоднозначність цього героя, то у книжці-картинці від «Mamino» можна з упевненістю говорити про переосмислення образу Страшного і Лихого.
Крім того, ще одна беззаперечна перевага цієї книжки-картинки у простоті мови як лексичному, так і на синтаксичному рівнях, що є надзвичайно важливим, якщо йдеться про видання, розраховані на наймолодшу аудиторію.
Єдине, що можна закинути видавцям — картон, з якого зроблені сторінки книжки, не довго витримує навіть обережних читачів.
Елмер
Девід Маккі
Девід Маккі — один із найвідоміших британських авторів й ілюстраторів, а вигаданий ним слон на ім’я Елмер — улюбленець тисяч дітей в усьому світі. І не без вагомих на те причин, адже перекладені понад 40-ма різними мовами книжки-картинки мають усе необхідне для того, щоби сподобатися маленьким читачам-початківцям. Динаміку, інтригу, сюжетотворчі малюнки, що показують увесь спектр базових емоцій, та «особливого» героя, адже веселий, добрий і вигадливий Елмер відрізняється від решти слонів не лише бешкетним характером і любов’ю до пригод, але й зовнішністю: він не сірий, як усі його друзі, а картатий. І саме ця його особливість відіграє головну роль у сюжеті першої книжки-картинки з назвою «Елмер», що нещодавно з’явилася в українському перекладі у харківському видавництві «АССА». Одного ранку Елмер прокидається з думкою про те, що втомився від своїх яскравих клітинок і хоче стати сірим, як інші слони. Таким чином, маємо актуалізовану тему про те, як бути не-таким, і про те, чому варто завжди знаходити у собі сили для того, щоби бути собою. Тему вічну, трохи заїжджену, проте незмінно актуальну для усієї літератури. На щастя, Девіду Маккі вдалося подати її легко, зрозуміло та з неабияким почуттям гумору.
Оскільки у непосидькуватого картатого Елмера неможливо не закохатися, приємною новиною і для дітей, і для батьків буде те, що книжок про нього вдосталь. А це означає лише те, що, якщо Елмер вже оселився у вашій домашній дитячій бібліотеці, то це надовго.
Не смій читати цю книжку
Енді Лі, Гіт Мак-Кензі
Книжка-картинка Енді Лі та Гіта Мак-Кензі «Не смій читати цю книжку» належить до тієї категорії дитячих видань, які вражають своєю інтерактивністю. Але не на рівні форми — тут немає ні віконечок, ні розмальовок, ні поп-ап елементів, ні деталізованих малюнків із прихованими загадками. Натомість є простенька жартівлива оповідь, звернена безпосередньо до того, хто тримає в руках саму книжку. Про що вона? Якщо уважніше «вчитатися» у назву, то здогадатися не важко — кожна її сторінка, точніше, симпатичний монстрик, зображений на ній, буквально просить читача облишити всю цю читацьку затію. Монстрик благає, наказує, переконує, вмовляє, шантажує… Чому? Будьте певні, свідоме бажання знайти відповідь на це запитання та не дуже свідоме прагнення порушити незрозуміле правило (заборонений плід завжди найсолодший, чи не так?) заінтригує та спонукатиме швидше гортати сторінки будь-кого: і затятих книголюбів, і тих, хто ще не встиг пізнати, що таке задоволення від читання. Та й напрочуд емоційні та динамічні ілюстрації обов’язково піднімуть настрій і розважать.
Певно, що використана Енді Лі хитрість не є чимось новим у світі дитячої літератури. Такий самий прийом використав у своїй знаменитій серії книжок-картинок «Не дозволяйте голубу…» Мо Віллемс, подібним чином спілкується з читачем Ерве Тюлле, зокрема у книжці «Книжка без назви». Але це зовсім не применшує цінності книжки Енді Лі та Гіта Мак-Кензі. Тим більше, що конкурентів, тобто подібних ігрових інтерактивних книжок-картинок, на українському ринку в неї поки майже немає.
Слідча Неллі та книжковий злодій
Джулія Дональдсон, Сара Огілві
«Книжки всі чудові, цікаві й веселі, новенька — найкраща, де йдеться про Неллі!» — цим пасажом закінчується нещодавно видана в українському перекладі Ані Хромової книжка-картинка Джулії Дональдсон «Слідча Неллі та книжковий злодій», створена разом із… ні-ні, не з Акселем Шеффлером, а з не менш популярною британською ілюстраторкою Сарою Огілві.
«Слідча Неллі та книжковий злодій» — це справжня детективна історія для наймолодших, родзинкою якої стає неабиякий акцент на темі дитячої літератури та читання. Так, наприклад, саме любов до читання підштовхує головного «лиходія» на злочин, особливий книжковий нюх допомагає собаці на ім’я Неллі його викрити, і саме книжки, як спільний об’єкт захоплення для усіх героїв книжки, дозволяє мирно вирішити всі проблеми та знайти компромісне рішення.
Якщо про принади вигаданих Джулією Дональдсон історій ми вже писали не раз, то про малюнки Сари Огілві, решту ілюстрованих книжок якої поки не переклали українською, варто таки сказати кілька слів. Передовсім тому, що вони не просто надзвичайно смішні, яскраві та виразні, але й чудово передають і навіть підсилюють динаміку римованого тексту Джулії Дональдсон, доповнюють розповідь цікавими дрібничками та дарують читачам можливість безкінечно довго вигадувати нові сюжети та сюжетики. Можливо, не менш цікаві й захопливі за той, що написала сама Джулія Дональдсон.
Джудіт Керр
У будь-якій незрозумілій ситуації звинувачуйте в усьому тигра, великого пухнастого і смугастого тигра. Хто з’їв усі канапки та кексики? Тигр! Хто знищив усю вечерю? Тигр! Хто спорожнив усі пакетики і консерви у шафці? Авжеж тигр! І випите татове пиво — теж справа великих пухнастих і смугастих тигрячих лап! Не вірите? А дарма, бо ж класика світового дитліту не може брехати, інакше б книжка-картинка Джудіт Керр «До нас на чай заходив тигр!» не стала такою популярною серед дітей із різних поколінь і з різних куточків світу.
Загалом, сюжет цієї книжки не надто вже й вигадливий — поки тато на роботі до дівчинки Софі та її мами на чай приходить тигр, через якого вдома все приходить у безлад (певно, щось подібне діти й самі вигадують після прочитання казки про «Трьох ведмедів»). Але саме такий простий сюжет стає безпрограшним, адже в його основі — думка про те, що фантазія здатна врятувати будь-кого і будь-коли. Так само, як Макса зі знаменитої книжки-картинки Моріса Сендака «Там, де водяться диковиська», Софі та її маму від «покарання» рятує бурхлива уява.
Крім того, є у цій книжці й усі ті звичні речі, завдяки яким її хочеться читати та перечитувати: повторюваність, яка так подобається наймолодшим читачам, динамізм, відсутність незрозумілих слів, симпатичні й доволі реалістичні ілюстрації та згадки про знайоме багатьом щодення. Хоча, щодо останнього є певні претензії. Оскільки книжка написана та намальована півстоліття тому, гендерний розподіл ролей у родині дещо лякає. Втім, це теж може стати цікавою темою для розмови з дитиною.
Леонард
Вольф Ерльбрух
Гаразд, головний герой другої у цій добірці книжки-картинки Вольфа Ерльбруха — ніяка не тварина, а звичайний маленький хлопчик із розкиданими біля ліжка одягом й іграшками, батьками та бабусею. Ну гаразд, не зовсім звичайний, адже є в Леонарда одна виняткова риса — він дуже любить і водночас страшенно боїться собак. Щодня хлопчик бешкетує, уявляючи себе собакою. Голосним гавкотом він будить маму й тата, гавкає з вікна на сусідів, кусає перехожих… Та щойно на горизонті з’являється справжній песик, як Леонарда охоплює жах. Загалом, подібна проблема цілком може мати місце і в реальному житті. Як же ж вирішує розв’язати її лауреат Меморіальної премії Астрід Ліндґрен 2017? Вишукано та несподівано «казково» — з феями, фантастичними перетвореннями та хеппі-ендом, у якому головний герой нарешті перемагає свій страх. Утім, як це зазвичай і трапляється з книжками Вольфа Ерльбруха, «Леонард» не дає читачам ні банальних меседжів, ні готових відповідей — самі лише приводи для розмов-розмірковувань, а ще можливість трохи побешкетувати разом із головним героєм і посміятися з ілюстрацій, намальованих в особливому Ерльбрухівському стилі.
Як добре, що є Боб
Метью Морґан, Ґабріель Альборозо
І знову головний герой — хлопчик, і знову собака, знову тема страху та його подолання. От тільки цього разу все зовсім інакше, адже розповідає про все це не дивакуватий Вольф Ерльбрух, а співавтор популярної американської серії жартівливих «Гидотних» дитячих книжок Метью Морґан і талановитий британський ілюстратор Ґабріель Альборозо. У центрі сюжету — історія про маленького Макса, який боїться чи не всього на світі. І акул, і павуків, і прибульців, і монстрів, і води, і бджіл… Хіба тільки собаки не лякають хлопчика, адже пес на ім’я Боб — його найліпший друг. От тільки про всі свої фобії Макс нікому не розповідає: ні батькам, ні сестрі, ні вчителям, ні навіть Бобові. На щастя, пес виявляється не простим, а… ні, не чарівним, а просто наймудрішим з Максового оточення, адже саме Бобові спадає на думку, що найкращий спосіб подолати страхи — поділитися ними. Принаймні, таке невигадливе рішення пропонує автор цієї книжки. Чи матиме така історія терапевтичний ефект для дітей? Певна, що цілком вірогідно. Особливо ж, якщо книжку-картинку «Як добре, що є Боб» читатимуть уголос й обговорюватимуть.
Та найбільше приваблює у цій тоненькій книжці-картинці не стільки можливість читання з «користю», скільки гумор, лаконізм і промовистість візуального наратива. Коли гортаєш сторінки книжки, складається враження, що саме милі малюнки Ґабріеля Альброзо, стиль яких дещо нагадує ілюстрації шведської авторки Мії Нільсон, відіграють головну роль у розповіданні історії та розважанні читачів. Не надто яскраві кольори, незначна кількість деталей, тонкі лінії, очі-цяточки — а скільки емоцій, скільки приводів посміятися!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно