Яскрава п’ятірка: читання з приємністю та й не без моралі
Бути в мирі та злагоді з собою важко, а не забувати при цьому на додачу також і про інших — ще складніше. Саме тому вчитися усьому цьому, тобто розумінню особливостей співжиття у спільному для усіх нас світі, доводиться чи не з перших років існування. Дружити, допомагати, співчувати, не ображати та не ображатися — як цікаво, зрозуміло та водночас ненав’язливо розповісти про все це маленьким дітям? Знайти відповіді допоможуть книжки-картинки, авторам яких вдалося поєднати приємне з корисним і пояснити головні правила та принципи співіснування з іншими весело та цікаво, не відлякуючи маленьких читачів відвертим дидактизмом і зайвими повчаннями.
Міра Київська, Букмоль
Забагато моркви, Кеті Гедсон
3+
В усьому потрібно знати міру. Та як навчитися дотримуватися золотої середини та балансувати між замало та занадто? У кожного свій шлях. І для головного героя книжки-картинки Кеті Гедсон «Забагато моркви» кролика цей шлях видалося куди цікавішим, аніж можна було б уявити. Усі знають, що кролики люблять моркву, але наш головний герой її не просто любить, а обожнює. Обожнює настільки, що уся його домівка буквально переповнена різноманітною морквою. Картини з морквою, горнятка та подушки з морквою, морквяні гірлянди, морквяні нагороди, книжки про моркву та, звісно ж, сама морква, колекцією якої кролик так пишається. Але одного дня кролик, як і чимало інших колекціонерів, зіштовхується з велетенською проблемою — моркви стало так багато, що зберігати її у норі вже просто неможливо. Ба більше, через моркву у норі не лишилося місця навіть для самого колекціонера.
На щастя, на поміч бідолашному кролику одразу ж приходять друзі, які гостинно кличуть його пожити в себе… І все було б чудово, якби кролик не вирішив потягнути свою дорогоцінну колекцію разом із собою. Чи витримають такого гостя черепаха, пташка, бобер та білочка? Можливо. А от їхні нещасні хатинки — ні. Врешті-решт, хоч і не з першого разу та ціною зруйнованих будиночків своїх найліпших друзів, кролик таки зрозуміє, що не у моркві щастя.
Крім як харизматичними героями та безкінечно милими ілюстраціями, у які просто неможливо не закохатися, книжка-картинка Кеті Гедсон імпонує своїм символізмом і багаторівневістю. Адже якщо спробувати сприймати сюжет книжки не буквально та бачити у моркві не просто моркву, то уся історія про неї може збагатитися значно глибшими смислами.
Свинка, яка плакала в небо, Сергій Товстенко, Олександр Шатохін
3+
«Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?» — закинув свого часу поет Василь Симоненко. І ми ніби й маємо напоготові завжди ствердну відповідь, але як перевірити? Як перевірити, людина ти чи ні? І, що не менш важливо, — як навчитися бути нею та поводитися, як то кажуть, по-людськи? Поміркувати над цим разом із дітьми можна за читанням білінгви «Свинка, яка плакала в небо», книжки-картинки від Сергія Товстенко та Олександра Шатохіна, що розповідає про один день із життя маленької свинки. Маленької та дуже симпатичної свинки, що хизується, відверто глузує з інших тварин, не поспішає допомагати тим, хто потрапив у халепу та й загалом поводиться дещо по-свинськи. Отож, попри всю свою рожеву миловидність, у читачів викликає не скільки розчулення, скільки обурення. Мовляв, хіба ж можна бути настільки егоїстичною та байдужою до інших? Але, певна річ, в основі сюжету історія не про насмішки малої задираки, а про її перетворення, такий собі чарівний урок із людяності. Урок, завдяки якому свинка навчиться співчувати та допомагати іншим, бо нарешті опиниться на їхньому місці й сама зазнає біди. Чому ж цей урок чарівний? А річ у тому, що без фантастичної символічної дрібнички у книжці не обійшлося. І це прекрасно, бо ж у вміння емпатувати та справді нагадує чарівну силу.
Чи не найбільше увагу у книжці привертає сучасний, яскравий, динамічний і сповнений цікавих деталей візуальний ряд, створений художником-ілюстратором Олександром Шатохіним. Крім того, на останніх сторінках книжки можна знайти кілька тематичних завдання, які обов’язково зацікавлять малечу, допоможуть осмислити прочитане й урізноманітнити сам сторітайм. Єдине, що таки викликає неоднозначні враження, це авторський шрифт. Красивий? Так. Одначе занадто вже вигадливий, а тому й не дуже придатний для читання.
Гарний настрій Сірого Вовка, Жиль Бізуерн, Ронан Бадель
3+
Бути впевненим у собі — добре, самовпевненим — не завжди, а от занадто самовпевненим навіть небезпечно. І сюжет французької книжки-картинки «Гарний настрій Сірого Вовка» є чудовим тому доказом. В основі сюжету книжки відомого французького письменника, музиканта й актора Жиля Бізуерна лежить напрочуд смішна й одночасно дещо сумна народна казка про один день із життя найцікавішого та найнеоднозначнішого персонажа усього казкового світу — Сірого Вовка. День, що починається з упевненості головного героя в тому, що все буде прекрасно, адже він — найкращий, найсильніший, найрозумніший. Але… Хіба ж може існувати сюжет без славнозвісного «але»? Хіба ж можуть великі сподівання бути виправданими? Отож-бо й воно. Тож і день, на який наш лихий казковий герой покладав стільки надій, виявився просто жахливим. Чому? Бо сталося все не так, як гадалося.
Загалом, нічого надзвичайного у книжці не відбувається — з кожною новою сторінкою вовка супроводжує одна й та сама невдача: усі, кого хижак так відчайдушно намагається з’їсти, виявляються кращими, сильнішими, розумнішими та з легкістю обводять його навколо пальця. Ба більше, доля відплачує Вовкові тією ж монетою і кожна спроба комусь нашкодити залишає по собі неприємний слід у вигляді подряпин, ран і синців на бідолашному сіромасі. Зрештою, наприкінці казки Вовк перед нами постає вже не самовпевненим Великим Страшним і Лихим хижаком, якого, за законами жанру, треба боятися, а побитим і втомленим невдахою, який викликає співчуття та жалість. Утім, попри такий несподіваний і трохи сумний фінал, ця постмодерна книжка не тільки спонукає маленьких читачів замислитися про поділ на добро та зло, покладання надій і неоднозначність життя загалом, а ще й зачаровує легкою іронією, тонким гумором і карикатурними ілюстраціями Ронана Баделя. Останні, до речі, чудово передають емоції та характери героїв, а також додають самій історії особливого шарму. Найцікавіше ж у своїй версії казки Жиль Бізуерн залишив наостанок, у моралі, що не здатна не викликати усмішки — як у дітей, так і у дорослих.
Усі на борт! Міра Лобе, Анґеліка Кауфманн
3+
Австрійка Міра Лобе у дуеті з художницею Анґелікою Кауфманн потішили гарною історією про потоп і те, як допомагати іншим та не вимагати нічого навзаєм. В історії «Усі на борт!», схожій за сюжетом і структурою на фольклорні казки, особливо «Рукавичку», на дереві опиняється рудо-коричнева кішка. Точніше – на поваленому стовбурі, який хвилі несуть бозна-куди. Дорогою вона рятує інших тварин, які потрапили у біду і яким не поталанило знайти міцний плавзасіб – кролика у шухляді, мишку у глеку та решту. Допомагає кішка і малим, і великим, і куркам, і лисиці – у біді всі, друзі, вороги та незнайомці, за кіщиною філософією, мають об’єднатися, принаймні на час халепи.
Завдяки її авторитетові як капітана рятується лисиця, яку, певна річ, ані курки, ні кролик не прагнули визволяти. Дуже швидко кіщині демократичні переконання про рівність і цінність кожного індивіда принесли користь усім: саме лисиця запропонувала гребти хвостами, завдяки чому дерево з пасажирами пристало до берега. Акварельні та водянисті малюнки Анґеліки Кауфманн дуже пасують дощовій історії Лобе про чотирилапого Ноя. Вони по-дитячому трішки неуважні та неохайні: кожен персонаж, звичайно, впізнаваний, одначе, на кожній сторінці намальований дещо інакше. Скажімо, кролик, без сумніву, залишається кроликом, але на одному з малюнків він, без сумніву, коричневий, на решті – сірий, кішка – чи смугаста, чи не дуже. Такі деталі напрочуд цікаво зауважувати читаючи книгу разом із дитиною.
Паці на паті, Софі Шмід
3+
Наостанок — знову про поросят. А якщо про поросят, то не важко здогадатися, що мова йтиме про гарні манери, якими діти так часто полюбляють нехтувати. На щастя, вчити малечу усім цим манерам авторка книжки-картинки «Паці на паті» пропонує у дещо незвичний і навіть хуліганський спосіб. Адже замість того, щоби сипати різноманітними правилами етикету та переконувати своїх читачів у тому, що завше необхідно бути чемними та ввічливими, доречно й охайно одягатися та загалом добре поводитися, вона просто розповідає смішну та дотепну історію із захопливим сюжетом і на диво цікавими персонажами. Цікавими, бо своєю наївністю та безпосередністю замурзані поросятка Мопс, Хопс, Лола і Клопс чи не одразу ж викликають у читачів симпатію. Насамперед – у малечі. І з розвитком подій ця симпатія лише дужчає, адже свинки, попри всю свою невихованість і необізнаність у сфері правил поведінки, виявляються і справді дуже добрими та милими. Ба більше, саме їхня доброта та чарівна безпосередність рятує інших героїв книжки від нудьги та допомагає читачам збагнути, що завжди варто шукати компроміс.
Отже, до подій. В основі сюжету лежить історія про вечірку у такого собі місцевого аристократа кота на ім’я Фред. Вечірку, на яку четверо поросят потрапили абсолютно випадково, через листоношу, який помилково надіслав їм чуже запрошення. Звісно, що на цій вишуканій котячій вечірці на маленьких неохайних поросят ніхто не очікував. А дарма, бо ж із Мопсом, Хопсом, Лолою та Клопсом усім голодним, знудженим і втомленим пишними промовами кота Фреда гостям стане одразу значно веселіше. І хоча спершу через «свинську поведінку» кіт Фред спробує вигнати непроханих гостей зі свого свята, врешті-решт він таки пробачить їм їхню поведінку та дозволить залишитись. От тільки за умови, що ті дотримуватимуться кількох обов’язкових правил і поводитися культурно. Чи виконають ці умови Мопс, Хопс, Лола і Клопс? Дорослих, певно, здивує запропонований Софі Шмід фінал, адже вони неодмінно очікуватимуть на позитивні зміни, діти ж тільки зрадіють тому, що свинки, попри обіцянку, не зрадять собі та лишаться свинками. А щодо правил, то вони вкупі з поданими наприкінці книжками порадами щодо гігієни, їжі, поведінки, постільного режиму та ігор, неодмінно закарбуються у пам’яті читачів, бо ж будуть виголошені не як суворі накази, а з іронією та гумором. Вони ж властиві й дотепним ілюстраціям Софі Шмід, завдяки яким книжка стає ще смішнішою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно