Яскрава п’ятірка: чарівні книжки для щоденних сторітаймів
Для того, щоби полюбити світ у його різноманітті не потрібно докладати багато зусиль. Варто просто навчитися бачити особливу красу у всьому, що нас оточує, чарівність кожної барви, унікальність кожної дрібнички. Чудовим тренажером для розвитку такого вміння є художня література, у якій зібрано всі можливі досвіди, емоції та відчуття. Література, здатна не лише розважати, а й хвилювати, заохочувати нас ставати кращими, спонукати дбайливіше ставитися одне до одного та помічати те, що зазвичай лишається поза нашою увагою. Власне, саме такими — різними і водночас схожими у своїй здатності впливати на читачів, чарівними та повсякденними — і є книжки цієї яскравої добірки видань для затишних сімейних сторітаймів.
Міра Київська, Букмоль
Ернест і Селестіна загубили Сімеона, Габріель Венсан
3+
Перші книжки-картинки з серії «Ернест та Селестина», що оповідає про пригоди ведмедя Ернеста та його «названої доньки», маленької мишки Селестини, з’явилися на початку 80-х років минулого століття та чи не одразу ж принесли своїй авторці, талановитій і вже тоді доволі популярній бельгійській художниці Монік Мартен, світову славу та визнання.
В основі сюжету першої виданої українською книжки, «Ернест і Селестіна загубили Сімеона», лежить прикрість, яка траплялась у житті чи не кожної дитини, — під час прогулянки із Ернестом Селестина губить іграшкового пінгвіна Сімеона. Нічого, здавалося б, страшного, адже увечері турботливий ведмідь Ернест обов’язково повернеться та знайде іграшкового друга маленької Селестини. От тільки через сніг він виявляється геть зіпсований. Що ж робити у такій ситуації? Як справжній люблячий батько Ернест намагається не покладаючи рук знайти вихід із цієї неприємної ситуації. Спершу він скуповує у крамничці чи не всіх симпатичних звірят. Та, очікувано, що Селестина не бажає з ними грати. Що ж робить Ернест? Можливо, якийсь інший татусь спробував пояснити дитині, що у житті часом трапляються і такі неприємності, але сповнений рішучості Ернест не відступає та береться робити нового Сімеона своїми руками. Селестина малює для нього ескізи, а Ернест викроює та шиє ночами. Зрештою, у фіналі історії новий Сімеон готовий, Селестина щаслива, а скуплені в іграшковому магазині звірята подаровані сусідським дітлахам.
Зворушливість вигаданої Монік Мартен історії підкреслюють ніжні пастельні ілюстрації, що на них Селестина і справді постає маленькою дитиною, яка радіє, ображається та вередує, а Ернест — великим і турботливим татусем. Ілюстрації ж і доповнюють лапідарний текст широкою палітрою емоцій, що легко зчитуються та роблять героїню ближчою та зрозумілішою малечі, та купою дрібних сюжетних деталей, здатних заохотити дітей неодноразово повертатися до книжки, щоразу вишукувати нові, раніше непомічені дрібнички та розширювати художній світ Ернеста і Селестіни силами власної фантазії та уяви.
Болівар, Шон Рубін
6+
Що б ви робили, якби вашим сусідом був динозавр? Кажете, що такого не може бути? Та невже маленькій героїні коміксу Шона Рубіна «Болівар», дівчинці на ім’я Сибіл, примарилося, що її сусідом став саме динозавр? Великий зелений динозавр із коротенькими лапками та довгим хвостом, який оселився у квартирі по сусідству, але чомусь лишився ніким непоміченим. Авжеж, крім Сибіл, авжеж, бо «лише діти притуляються носами до вікон», «лише діти знають, чого шукають». Чому ж ніхто з дорослих не звертає на Болівара уваги? Чому Сибіл ніхто не вірить? Гортаючи сторінки цієї безкінечно красивої та, на щастя, доволі об’ємної книжки, діти та дорослі зможуть не тільки відшукувати відповіді на ці запитання, але й розважатися, знаходячи на малюнках самого динозавра, сміятися з курйозних пригод, які чатуватимуть на героїв, а також міркувати про важливе. Наприклад, про уважне ставлення одне до одного, розуміння, стосунки та навіть сенс життя. Про останнє і справді важко не подумати, спостерігаючи за незмінно заклопотаними героями книжки, зображеними з легкою доброю іронією, гумором, але водночас — легким смутком.
Загалом, сюжет книжки можна звести до філософського «Бачиш ховрашка динозавра? А він є». При цьому авторові вдалося максимально гармонійно, красиво та плідно поєднати у ній найбільші принади найпопулярніших форматів дитячих книжок: і комікси, і книжки-картинки, і віммельбухи. І, можливо, саме тому говорити про якісь вікові обмеження щодо «Болівара» доволі важко. Наймолодша читацька аудиторія може просто із задоволенням розглядати ілюстрації, використовуючи книжку як віммельбух, трошки старша — насолоджуватися дотепним детективним сюжетом, а дорослі — випробовувати власні інтерпретаторські вміння, філософствуючи та аналізуючи своє життя.
Якщо ж ви досі не повірили у те, що комікс «Болівар» вартий уваги, зазначу, що за кілька років свого існування він уже встиг отримати безліч престижних нагород: став кращою графічною роботою на Literature Award 2017, кращою книгою для спільного читання в New York Public Library, увійшов до списку «101 чудова книга для дітей», а у 2018 році був номінований на премію Айснера у категорії книжок для дітей 9-12 років. Ба більше, перші два тиражі оригінального видання коміксу були розпродані менше ніж за місяць.
Небеса Анни, Стіан Гуле
5+
Якщо ви колись бачили, який складний, вигадливий і водночас гармонійний малюнок утворюється на візерунчастому килимі, коли на нього крізь строкате вітражне скло падає яскраве світло, тоді вам буде не складно уявити, яка саме історія ховається під помаранчевою обкладинкою книжки-картинки норвезького автора й ілюстратора Стіана Гуле «Небеса Анни». Книжка, у якій зворушливий поетичний текст і надзвичайно вишукані колажні ілюстрації сходяться в одній площині не для того, щоби читачам було легше їх зрозуміти, а щоби буквально вибухнути смислами. Смислами, яких на усього 48 сторінках помістилося стільки, що для того, щоби вловити бодай половину, не вистачить і кількох прочитань.
– А що, Бог читає книжки? – дивується тато.– Звичайно! У нього величезна бібліотека. Навіть Богові доводиться час від часу заглядати у словник.– Так, йому, мабуть, нелегко завжди про все пам’ятати, – відповідає тато.
Аби переконатись у смислоємності та поетичності цієї книжки-картинки, не обов’язково її розгортати, варто просто звернути увагу на назву, ту саму обкладинку або ж кинути оком на анотацію, бо ж навіть у ній усе тримається на метафорах, символах і ліричній непевності. Одного дня, коли все болить і з небес падають цвяхи, Анна перевертає світ догори ногами й бере тата з собою в мандрівку. Туди, де можна плавати з пташками й літати з рибами. Попри Маріанський жолоб і крізь Крабоподібну туманність, аж до самого дна, де закінчуються небеса. А втім, про що ж ця помаранчева книжка? Щоби коротко пояснити, про що саме йдеться у «Небесах Анни», необхідно максимально спростити її, грубо позбавити кольору та світла, емоцій, чуттєвості та унікальної краси. І у такому разі перед нами постане історія дівчинки, яка втратила маму, та, збираючись разом із татом на останню з нею зустріч, намагається підбадьорити і себе, і тата. Підбадьорити не жартами, звичними для таких ситуацій словами підтримки чи кумедними нісенітницями, а невпинним пошуком смислів в усьому, що є навколо, усьому, що можна побачити, відчути або ж уявити. Пошуком якоїсь універсальної єдності у нашому світі — прекрасної, легкої, а разом із тим щемкої та нестерпної. Пошуком спорідненостей між слоненям і чайником, сонечком і кавуном, соняшником і сонцем, морем і небом, Богом і забудькуватою бабусею. Цей нестримний потяг до об’єднування містить у собі не лише сюжет, але й самі малюнки, у колажній багатошаровості яких можна загубитися. Зрештою, колажність у «Небесах Анни» є чимось значно більшим за стиль ілюстрації — візуальні образи поєднуються на сторінках книги так само, як слова у віршах, несподівано римуються, утворюючи все нові і нові значення, наштовхують читачів на цікаві паралелі, очуднюють світ і показують нам, як саме можна говорити про те, про що хочеться мовчати.
Це ж не джунглі, Сусанна Ісерн, Росіо Бонілла
4+
Гарна дитяча та й узагалі будь-яка художня книжка це та, що здатна стати для читача дзеркалом — персонального досвіду, хороших і не дуже хороших звичок, свого життя загалом. І з цієї точки зору дотепна, смішна та яскрава книжка-картинка «Це ж не джунглі», яку вигадала письменниця та психологиня Сусанна Ісерн, а намалювала знайома багатьом із вас художниця Росіо Бонілла, є справді гарною. Втім, вартісним і цікавим це дитяче видання є і з будь-якої іншої перспективи — не даремно ж свого часу ця книжка стала фіналісткою престижної китайської нагороди Little Hakka Awards. Маємо тут і надзвичайно симпатичні, грайливі, емоційні та динамічні ілюстрації, і лаконічний смішний текст і харизматичних героїв, і сюжет, який неодмінно відгукнеться як у маленьких читачів, так і у їхніх батьків.
Якщо коротко про сюжет, то книжка-картинка «Це ж не джунглі» розповідає малюкам про порядок та режим. Усе починається з самого ранку дня, коли Пола вирішує сказати «ні». Сказати «не хочу» усім обридлим маминим «почисть зуби», «зачешися», «не їж руками», «постав тарілку в умивальник»... Тепер Пола вільна та може робити все, що їй заманеться. Та чи на довго її вистачить? І чим, власне, обернеться для неї це банальне вередування? Оскільки почала я з дзеркала, сподіваюся, ви вже здогадалися, що відповідь на це запитання — «тим самим». Отож потім сталося та-а-аке! Як і Макс зі славнозвісної книжки-картинки Моріса Сендака про диковиськ, Пола зіштовхується з тим, що її нова омріяна свобода від обов’язків і правил, виявляється не такою вже й приємною. Поступово її дім перетворюється на справжні джунглі — з деревами, ліанами, рясною зеленню… і дикими тваринами, що, як і Пола, відмовляються виконувати будь-які правила та влаштовують усюди гармидер і рейвах. Зрештою, Пола таки усвідомлює, що її поведінка була недоречною. І що найцікавіше — без будь-яких повчань і моралізувань від мами.
Таким чином, у доступній, веселій і жартівливій формі книжка-картинка «Це ж не джунглі» здатна пояснити малюкам важливі побутові процеси, а заразом перенести їх у вигадливий світ казкових джунглів, де можна трохи побешкетувати разом із левом, туканами, мавпами та крокодилом.
Колись мій тато був дуже крутий, Кіт Неґлі
3+
Наостанок про популярну американську книжку-картинку «Колись мій тато був дуже крутий» — ще одну веселу, динамічну та зворушливу історію, у центрі уваги якої історія про турботливого татуся.
Можливо, на перший погляд, у книжці-картинці Кіт Неґлі нічого такого особливого і немає. Татко проводить день разом зі своїм сином, а той, спостерігаючи за тим, як татусь прибирає зранку безлад у його кімнаті, зашнуровує йому кросівки, бавиться з ним, катається на гірках і займається іншими цілком буденними справами, намагається уявити, яким же він — цей завжди такий серйозний, спокійний і розважливий дядечко — був колись. Грав у справжньому рок-гурті? Літав на мотоциклі? Мав яскравий помаранчевий ірокез? Був справді дуже крутим? Авжеж! І на те у малого є справжні докази, які читачі можуть знаходити на стильних і лаконічних яскравих малюнках. Що ж змусило крутого татка стати таким звичайним? Що ж змусило його зупинитися? Ці запитання автор лишає без відповідей. Але не тому, що вони очевидні, а тому, що, гортаючи сторінки книжки, будь-хто зможе переконатись у тому, що батьки завжди залишаються класними попри все.
Та, як на мене, найцікавішим у книжці Кіта Неґлі є саме те, що вона, на відміну від багатьох відомих нам історій про татусів, виводить у головні герої татуся не як функцію, а як людину. І саме через це вона справді спонукає дітей зацікаватися своїми батьками, звернути на них увагу, спершу спробувати уявити, якими вони були до їхнього, так би мовити, знайомства, а потім, можливо, влаштувати своїм татусям і матусям справжнє інтерв’ю.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно