Якими будуть костюми до фільму «Віддана» за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія»
Семенюк Олена
14.06.2019
Днями завершилися зйомки фільму «Віддана», створеного за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія», який вийшов друком у «Видавництві Старого Лева» у 2014 році. За сюжетом, події розгортаються наприкінці XIX – на початку XX століття у місті Станіславів (колишня назва міста Івано-Франківськ). Йдеться про відносини між двома жінками: дочкою лікаря Аделі та її служницею Стефою, з якою вони разом виросли в одному будинку. Для режисерки фільму Христини Сиволап робота над фільмом «Віданна» стане повнометражним дебютом. Головні ролі дісталися акторкам Олесі Романовій та Маріанні Янушевич.
За матеріалами Наталії Васюри, журнал L'Officiel Ukraine
Художницею з костюмів стала дизайнерка і стилістка Леся Патока, яка вже відома співпрацею з українськими музикантами, зокрема з Jamala, Onuka, Panivalkova, Іваном Дорном тощо. Для журналу L'Officiel Ukraine мисткиня розповіла, як створювались костюми для фільму і ексклюзивно показала п’ять костюмів для героїні Аделі.
Про натхнення
Коли мене запросили на проект, я не читала книжку і не уявляла, про що йдеться, і спочатку я відмовилась, оскільки я не спеціалізуюсь на тематиці Західної України. Однак коли мені розповіли детальніше, що йдеться про австро-угорський період, я погодилась. Чим частіше ми спілкувалися з режисером, тим більше я переконувалась у тому, що нам потрібно робити стилізацію, а не реконструкцію того періоду. Христина погодилась на це. Тож за основу до костюмів ми взяли історичні факти й фасони, але створювали все з сучасних матеріалів.
Ми переглянули величезну кількість інформації, скрупульозно вивчили всі особливості моди того періоду. Наприклад, цікаво, що тоді практично неможливо було зустріти жінку, в образі якої не було б коміра-стійки, а такого поняття як декольте не існувало взагалі. Наша продюсерка Надія Зайончковська якось принесла колекційну книгу, присвячену Cirque du Soleil. Оскільки у фільмі є сцена з цирковими артистами, ми хотіли створити для них красиві вінтажні костюми, які були б одночасно актуальні для 1900 року і сучасні. Натхнення ми шукали з багатьох джерел.
Про виклики
Головним викликом стала зйомка наймасовішої сцени у Чернівцях. Її знімали в театрі, де одночасно перебувало 300 людей. Нам потрібно було не лише створити 70 головних уборів, красиво одягнути 300 людей, але й пояснити, як правильно носити такий одяг, не обірвати шлейф, завжди бути з прямою спиною. Це було непросто, але після цього я знаю, що ми можемо все.
Про матеріали
Ми знали побажання режисерки, яких тонів у кадрі вона хотіла би дотримуватися, і ми розуміли, з якими кольоротипами працюємо. Адель – аристократична холодна блондинка, яку ми одягали у шовк і пастельні вальяжні кольори, у неї завжди були шлейфи, а Стефа – брюнетка, працьовита дівчина, одягнута у прості однотонні блузи, її капелюшки набагато простіші, у неї немає мережив, однак при цьому я дуже переживала, бо мені хотілося прикрасити її. Шукаючи тканини, ми з моїми помічницями побували скрізь: і на ринку Барабашово у Харкові, в якого налагоджені хороші контакти з Азією, і на «Сьомому кілометрі» в Одессі знаходили арабські точки, які продавали тканину з ручною вишивкою. Напередодні зйомок, я привезла з Тайланду величезну валізу з тканинами. В Бангкоці я потрапила в Чайна-таун, знайшла там індусів з величезними кварталами тканин. Звідти мені хотілося привезти все! Індуси спеціалізуються на ручній 3D-вишивці, коли окремо створюються квіти і вже потім на текстильній фабриці вони додаються на відшитий матеріал. Ці тканини ми використали для пошиття нарядів Аделі, хоч і по-своєму видозмінили форму мережива.
Для Аделі ми робили взуття на замовлення. У неї є туфлі з оксамитовими бантами. Також ми зробили для неї чобітки зі шкіри, в яких повністю відмовилися від блискавок, зробивши шнурки так, як це було прийнято у ті часи.
Про ручну роботу
Ми задіяли багато майстрів. Наприклад, у Вінниці нам шили корсети, капелюшники створювали підоснови для капелюхів, інші майстрині вручну з шовку робили квіти для прикрашення головних уборів.
У ті часи жінки носили величезні капелюхи, які було модно декорувати квітами і пір’їнами птахів. Тому в пошуках екзотичних пір’їн ми викупили все, що могли на страусиних фермах і спеціально замовляли в Китаї пір’я фазанів і павичів.
На деяких нарядах є машинна вишивка, але глобально ми зробили багато ручної роботи. Наприклад, костюм Катерини Кухар, на який використали 10 метрів шовку, розшивали золотою металізованною ниткою машинною вишивкою продовж двох тижнів. Шкарпетки Аделі, на яких акцентували у романі Софії Андрухович, також розшиті вручну. До слова, ці «сріблясті панчохи» викликали у нас чимало суперечок, як же насправді вони мають виглядати. У подібних випадках наша режисерка Христина Сиволап завжди зверталась до першоджерела. Майстри прикрашали рукавички, пояси на оксамитових стрічках річковими перлинами і квітами власноруч упродовж двох з половиною місяців.
Про знайомство з письменницею
Ми познайомились з Софією у костюмерній, десь на 5-6 день зйомок. Я тоді якраз привезла щоденний образ молочного кольору для Аделі. Софія була з донькою Варварою. Вони була у захваті, тож для мене це був найбільший комплімент. Я розповіла їй про наших дітей, показала ескізи, розповіла, як і чому ми це все робимо і, як на мене, їй дуже сподобалось.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно