0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Як я руйнувала імперію» – найбільш «любовна» зі всіх моїх книжок
Світ побачила новинка від Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію" - перша українська повість для підлітків про останній період Радянського Союзу. Пані Зірка поділилася із Старим Левом думками про свою нову книгу.
 
- Раніше ви писали здебільшого для молодшого читача. Що ж стало поштовхом для переходу на підліткову аудиторію?
 
- Мені подобається писати навіть для найменших про доволі серйозні, складні речі. Проте з дошкільнятами навряд чи доцільно говорити про поняття політичні, про демократію, а цим разом мені хотілося написати саме про таке. Крім того, підліткова література – найменш заповнена ніша, не тільки в українському красному письменстві, а й в інших літературах. І, крім усього, я мовби дивилася на зображувані події очима своєї дочки, яка на той час була підлітком. Тобто книжка сама собою вимальовувалася підлітковою. Це не перша моя книжка для підлітків, у мене є для цього ж віку збірка нарисів "Наші церкви: історія, дива, легенди". А от над реалістичною повістю я працювала вперше. Здебільшого я поєдную реальність з казкою, тож без чарів, без див мені було трошки мулько. Мабуть, тому в повість і "вскочила" баба Софрониха, яка знається на чарах, і чари її невигадані, хоч якими б смішними вони не видавалися.
 
- В одному з інтерв’ю (для "Високого Замку") ви говорили, що пишете про любов, а всі інші складові твору виникають спонтанно. Чи було це так із цим твором? Чи може Вас надихнуло щось інше?
 
- О, це найбільш "любовна" зі всіх моїх книжок! Поки ще повість не мала назви, вона в мене фігурувала як "Історія однієї любові", хоча вже тоді, з самого початку, я задумувала в ній не одну, а кілька любовних ліній. Це і любов до кицьки, усвідомлена запізніло (бо хіба рідко буває, що ми не дорожимо любов'ю найближчих, не цінуємо, навіть не помічаємо її?) Це й перша дівоча приязнь і перше розчарування, адже в юному віці буває непросто розібратися, хто вартий любові, а хто ні, можна закохатися і в першу-ліпшу любовну записку… Це й історія одруження "летючої" тітоньки Орисі, в якій теж не обійшлося без цілком реальних чарів. Але передусім повість "Як я руйнувала імперію" – про любов до свободи, любов до України. Може, воно звучить дещо патетично, але недавні події, жертва Небесної сотні підтвердили найвищу цінність такої любові.
 
- "Як я руйнувала імперію" - це лише історія розпаду "радянської імперії", чи, від частини, розповідь накладається на недоліки цієї форми правління і ситуації в суспільстві як такої? Що Ви хотіли вкласти у цю історію і чи вдалося це в результаті?
 
- Власне історія мене не дуже й цікавила. Це могла б бути повість не про Радянський Союз, а, скажімо, про яку-небудь планету зірки Альдебаран. Але навіщо вигадувати альдебаранні обставини, коли радянські реалії не менш дивні з точки зору сучасності; та й юному читачеві корисніше дізнатися про не таке вже й далеке наше минуле. Тут, так би мовити, два в одному. Бо мені йшлося насамперед про те, щоб дитина, яка зростає в вільному суспільстві (а сьогоднішня Україна хоч і не надто заможна, але таки вільна), - щоб ця дитина розуміла і цінувала свободу, демократію. Адже вони – мов повітря: коли є – не помічаєш, коли ж нема – задихаєшся. А от що в мене вийшло і як вдалося, судити не мені, а читачеві.
 
- Типове ознайомлення з радянщиною не виходить за рамки шкільного вивчення скупого матеріалу в підручнику і перегляду коротких оглядових документальних фільмів, якщо вони взагалі використовуються. Як бачили розпад Союзу тоді і як змінилися погляди сьогодні?
 
- Так, діти вже майже нічого не знають про Радянський Союз, і з цим виникала найбільша складність: пояснити сучасному читачеві те, що тоді було само собою зрозумілим, передати атмосферу суцільного гніту, подвійних стандартів, коли одне думалося, а зовсім інше говорилося публічно. Вчинки, які тоді були небезпечними, тепер здаються безневинними, ба навіть смішними. Теперішньому підліткові важко уявити, що, наприклад, слухання року було своєрідним протестом, так само як зав'язане в хвостик хлоп'яче волосся або закордонна футболка з написом. Реальні події, які я описую, часом видаються менш правдоподібними, ніж те, що я домалювала задля розвитку сюжету. Важко повірити, що хлопчина міг прийти в школу в яскраво-червоному костюмі, за що його сильно "проробляли", - а я ж цього не придумала, це було насправді! Важко уявити, що з виховною метою про поведінку піонера могли надрукувати замітку в газеті – а я ж цю замітку, по суті, переписала з районки! Радянський Союз був страшною, нелюдською державою. Його розпад став для мене чи не найбільшим Божим даром. І мої погляди з того часу не змінилися. Навіть попри благодатну властивість людської пам'яті огортати минуле ностальгійним замилуванням, радянську дійсність згадую з жахом.
 
- "Як я руйнувала імперію" - книга для підлітків. А якими Ви бачите взагалі сучасних підлітків? І чим би могла їх зацікавити ця книга?
 
- Книжка повністю, від початку до кінця, написана саме для сучасних підлітків і багато в чому – про них, сучасних. Що з того, що нинішні підлітки не танцюють "Ламбаду", не пищать від захвату, побачивши джинси-"варьонки"? Але ж вони такі самі щирі й наївні, такі ж недосвідчені, ранимі, як і мої герої двадцятип'ятирічної давності. Відверто кажучи, дещо з того, що стосується взаємин підлітків, я "списувала" уже з теперішнього життя. Адже міняються обставини, одяг, речі, але не людська душа. Нерозділені почуття болять сучасній дівчинці так само, як боліли її ровесниці тисячу років тому. Щирість, вірність, зрада – категорії непроминущі. Кожен з нас від народження до зрілості проходить приблизно однаковий шлях духовного розвитку, як проходимо таблицю множення в школі.
 
- Практично у кожній Вашій книзі є мотиви природи, мандрівок. Як-от краса Києва у "Київських казках" та "Ангел Золоте Волосся", Хотинська фортеця та Олеський замок у "Таємниці козацької шаблі". Оминули цю тематику в "Як я руйнувала імперію" чи таки відвели місце і для прекрасного на фоні політичних та соціальних криз?
 
- Мандрівки є й тут. Мої герої їдуть у Ригу, де потрапляють на мітинг, який проводила Гельсінська спілка (колись на той мітинг неждано-негадано потрапили ми з чоловіком, і мої враження навряд чи відрізнялися від вражень моєї героїні). Ця мандрівка невипадкова, адже Прибалтика в кінці 80-х вела перед у боротьбі за суспільну свободу і була своєрідним каталізатором подій в Україні. Є в повісті і поїздка в Одесу, проте мої герої не дуже-то милуються прекрасним. В радянський час подорожування поєднувалося з намаганням купити бодай якусь модну одежину. Нерідко покупки були справжньою метою туризму, а враження від магазинів, особливо закордонних, були потрясаючими в прямому значенні цього слова: радянські жінки від побаченого впадали в істерику. В столичному оперному театрі розповідають бувальщину, як співак Андрій Кікоть з'їздив до Канади. Звісно, він знав, що хвалити "загниваючий капіталізм" не можна. Тому на питання про поїздку прямодушний співак волів відмовчуватися. Та часом колеги аж надто насідали: "Розкажіть, Андрію Івановичу, як воно в тій Канаді?" Кікоть не витримував і, подавши співрозмовникові полу кримпленового піджака (в Союзі кримплену ще ні близько не бачили), казав: "На помни. Хрєн помнеш!" З пісні слова не викинеш: отакий тоді був туризм.
 
- А як щодо художнього оформлення? Ви задоволені роботою Ростислава Попського?
 
- Пан Ростислав знайшов дуже вдалий хід. Чесно кажучи, я не уявляла, що має бути зображено на обкладинці. Мітинг з жовто-блакитними прапорами? Дівчинка з кицькою на руках? Ні, не цікаво, надто прямолінійно. Художник зумів поєднати в одному малюнку різні сюжетні лінії повісті. Мені дуже сподобався цей образ: Союз розпався, мов розлетілися кульбабові ліхтарики.
 
- В силу нестабільної ситуації в країні, чи можете ви провести паралель історії розпаду Союзу у книзі з кризою країни сьогодні?
 
- Це не паралель, а продовження того самого процесу визволення від колоніального гніту, пресловутого "вставання з колін", про яке стільки говорено-переговорено. Без розуміння того, в яких умовах жив український народ в попередньому столітті, важко або й неможливо зрозуміти сучасну ситуацію, суть Євромайдану, або ж "Революції гідності", як його ще називають. Справа не в тому (чи не стільки в тому), щоб підписати якісь-там угоди з Європою. Справа в тому, щоб у нас, в Україні, можна було жити по-європейськи вільно, гідно, захищено. Сьогодні ми долаємо ще одну сходинку на шляху, який почався в описаних у моїй повісті 1988-1989 роках.
 
- Ви неодноразово наголошували, що на українському книжковому ринку бракує видань для дітей про українську історію та землю. Ось уже початки подолання цієї проблеми закладені. Чи збираєтесь і надалі розвивати історичну тематику?
 
- В історичній тематиці чимало зробив Володимир Рутківський: його трилогія про козацтво "Джури", його "Сині Води" та інші повісті стали найяскравішими творами в сучасній літературі для дітей. Олександр Гаврош написав чудову повість "Неймовірні пригоди тричі славного розбійника Пинті" на карпатському опришківському фольклорі; з'явилися повісті Марії Морозенко про Івана Сірка, звертаються до української історії й інші автори. І все ж тут, перефразовуючи відому загадку, поле неміряне, теми нелічені. В нашій минувшині стільки неординарних постатей, такі карколомні сюжети, що можна писати й писати – роботи не на одну пару рук і не на одне покоління. Інша справа, що письменницька праця з професії перетворилася на художню самодіяльність, але це вже тема окремої невеселої розмови. Що ж до моїх планів в історичній тематиці, то не можу сказати нічого конкретного. З інтервалом у кілька місяців у мене виходить друга повість (буквально перед Новим роком побачив світ "Ангел Золоте Волосся"). Я працювала над цими повістями майже одночасно, і тепер почуваюся вичерпаною до краю. Потроху якісь думки снуються… Побачимо, що з того вийде.
 
 
 
 
 
Вам може бути цікаво
Від Вінні-Пуха до Гаррі Поттера: Найвідоміші персонажі дитячих книжок
Отримуйте 20% кешбеку від Monobank за книжки «Видавництва Старого Лева»
Карантин триває: чим себе зайняти, щоб не нудьгувати
#залишайсявдома і читай: -20% на книжки для всієї родини
Тест: Як добре ви знаєте географію?
Махно, той самий та інший
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати