Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Як не заблукати у віммельбухах?
Наталія Корчинська, Букмоль
 
Одного разу хлопчик із серйозним іменем Альфонс Мітгуч та казковим прізвиськом Алі-Баба потрапив на один із перших післявоєнних ярмарків у Мюнхені. На ярмарковій площі стояло величезне оглядове колесо, на якому і вирішив покататись малий Алі. Згори світ виглядав зовсім по-іншому: далеко внизу діти бігали одне за одним, жінка підбирала з підлоги розкидані овочі, сварилися чоловіки, а якийсь хлопчик заліз на ліхтар… Усе ніби мало певний порядок і водночас перебувало у безладді.
 
Наприкінці 60-их років провідний дитячий психолог Курт Зеельман попросив уже дорослого художника Алі Мітгуча намалювати для дітей картинку, де б “усього було багато” і не потрібно було слів для розуміння сюжету. Працюючи над замовленням, Алі згадав про свої дитячі враження на колесі огляду й згодом реалізував їх у книжці “Навколо мого міста” (нім. Rundherum in meiner Stadt). Саме вид згори, коли об’єкти здаються однаковими за розміром, незалежно від їхнього розташування, зробив популярними книжки німецького ілюстратора Алі Мітгуча, а сам він тепер вважається батьком жанру віммельбухів. Навіть попри те, що подібні книжки з’являлись і раніше.
 
Завдяки своїй популярності в останні роки, цей термін став свого роду справжнім брендом, під яким продаються деякі книжки, які доти не вважалися віммельбухами. Німецьке дієслово “wimmeln” можна перекласти як “роїтися”, “копошитися”, тож, якщо коротко, то віммельбух є книжкою з численними персонажами. Крім великої кількості героїв, формат віммельбуху передбачає ціле море об’єктів, а також певний безлад і хаос у композиції малюнка. Тематика віммельбухів досить вільна: від класичних книг про життя на вулицях міста, у селі та лісі, до віммельбухів про мешканців окремого будинку (нім. “Mein Wimmelhaus”, Anne Sues), зміну сезонів (серія віммельбухів “Містечко” Сюзанни Ротраут Бернер), життя циркових акторів (“У цирку” Доро Гебель і Петера Кнорра), піратів (“Піратська книга” Алі Мітгуча), динозаврів (нім. “Mein großes Wimmelbuch Dinosaurier und Urzeit”), героїв відомих казок (нім. “Wimmelbuch Märchenland”, Anne Suess) і свята.
 
У статті “Пізнавальний виклик віммельбухів” науковиця Корнелія Ремі (Cornelia Rémi) визначає особливості цього формату. Віммельбухи  — здебільшого великоформатні книжки з картону. Вони не містять будь-яких словесних повідомлень, за винятком обкладинки, вступу і коротких текстів, інтегрованих у зображення. Кожен розворот є панорамою, виконаною, як правило, без значних просторових спотворень, у наївно-реалістичному стилі із чіткими лініями і контрастними кольорами. Віммельбухи можуть бути цікавими читачам різного віку. Вони сприяють розвиткові різних моделей сприйняття й обробки інформації, а також заохочують до читання. Віммельбухи можуть бути  першими підручниками для розвитку навичок зв’язного мовлення. Окрім цього, такі книжки заохочують до активного спостереження і вигадування історій за картинками.
 
У класифікації книжок-картинок без слів дослідниці Сари Доуговер (Sarah Dowhower) жанр, який найтісніше пов’язаний із віммельбухами, – візуальні книги-ігри. Ці книжки пропонують читачам взаємодіяти з зображеннями, знаходити приховані об’єкти, порівнювати, щоби зрозуміти, що змінилося на картинках, добирати, передбачати, створювати історії або гратися із трансформаціями на сторінках. Але віммельбухи відрізняються від типових “ігрових книг” тим, що у них відсутні чіткі правила або інструкції. Яскравим прикладом ігрових книг або пазл-буків є серії про Валдо (“Where’s Waldo?”) англійського ілюстратора Мартіна Хендфорда.
 
Зовні пазл-буки про Валдо нагадують віммельбухи, проте їхня концепція є суттєво іншою. У книжках Хендфорда кількість персонажів на квадратний сантиметр, здається, перевищує межі можливого і, на противагу їм, сторінки  класичних віммельбухів мають менше нагромаджень та є дещо структурованішими. І що найголовніше – на відміну від віммельбухів, у книжках Хенфорда малюнки супроводжує текст, адже книжки-пазли передбачають ієрархічний метод сприйняття – вам потрібно шукати зазначені в завданнях предмети, а решта об’єктів на малюнках існують лише для того, щоби відволікати увагу. Віммельбухи, натомість, мають відносно вільну організацію, об’єкти пошуку можуть з’являтися, втім вони не є центром уваги.
Українські видавництва часто подають читачам-неофітам книжки-пазли під етикеткою “віммельбух”. Так, із легкої руки видавців, віммельбухами стали “П’єр і місто лабіринтів. У пошуках викраденого Каменя” Чіхіро Маруями та Хіко Каміґакі, “Пампушок і малюк Огірочок. День народження бабусі” Крістіана та Фабіана Джеремісів і навіть концептуальна книжка-картинка “Що ховається у лісі” Айни Бестард.
 
 
Класичні віммельбухи з’явились у видавництві “Артбукс”: “Зоопарк! Віммельбух” німецької художниці Каролін Гьортлер і “Великий АВТО віммельбух” Стефана Зайдлера. Прототипом мальованого зоопарку Каролін Гьортлер став зоопарк міста Цюріх. Біля входу відвідувачів зустрічає екзотичний золотистий лемур – вид на межі вимирання, яким опікуються у реальному зоопарку. На останньому розвороті секції тропіків Мадагаскару лемур знайомить нас зі своєю родиною. Гуляти по зоопарку можна вдень і вночі, влітку і взимку, спостерігаючи за життям мавп, зебр, бегемотів, пінгвінів і просто свійських старин із контактного зоопарку. Тут можна  навіть стати свідком народження маленького слоненяти! Віммельбух пропонує безліч тем для розмов із малюками.
 
Головними героями віммельбуху Стефана Зайдлера є не тварини чи люди, а транспорт різних видів, форм і розмірів. На сторінках віммельбуху розгортається справжнє життя, значно цікавіше, ніж звичайна виставка машин. З розвороту до розвороту і вдень, і вночі герої подорожують на своїх трейлерах, джипах, ретро-автомобілях і вантажівках. І це додає неабиякого інтересу під час розглядання книжки. Куди відвезуть машину, що потрапила в аварію? Хто ховається під мотоциклетним шоломом? Що трапиться з раритетним автомобілем літньої пари?
 
 
Чудовий віммельбух польської ілюстраторки Емілії Дзюбак “Рік у лісі” — це своєрідний календар природи, який показує, як змінюється життя мешканців лісу на поверхні землі і під землею протягом дванадцяти місяців. Мені сподобалися, насамперед, не кумедно намальовані звірі, комахи, птахи, а кольори, у яких виконано малюнки: домінує теплий коричневий тон, колір землі і стовбурів дерев, який, відповідно до пори року, супроводжують інші кольори. На першому форзаці нас зустрічають головні дійові особи – зайці, борсуки, кажани, лиси, вовки, змії, сови, сохатий лось, лісник і навіть жуки з мурахами. До кожного лісового персонажа художниця дібрала короткі та дотепні підписи про його основну діяльність в лісі.
Сторінка за сторінкою ми знайомимось із життям тварин – хто де живе, у який час гуляє, з ким парується і чим або ким любить закусити.  Крім того, можна помізкувати, чому саме червень і грудень зображено у нічних сутінках.
 
 
Цей віммельбух –  прекрасний матеріал для розширення знань про навколишній світ і природу, а завдяки прикладам поведінки людей, які тут теж присутні, можна подумати і про етичне ставлення до тварин і рослин. Останній форзац – то цікава гра у лабіринт, де, минаючи усіляких “ворогів”, треба дістатись бажаної мети.
 
Видавництво “Читаріум” випустило перші ластівки із великої серії віммельбухів Тьєррі Лаваля “Шукай і знаходь”: “На п’яти континентах” і “Тварини”. Ці віммельбухи перш за все привертають увагу незвичним форматом: картонні сторінки, де зображено об’єкти для пошуку, можна розкладати у великі панорами.  Світ тварин у цій книжці розділений на групи: ссавці, птахи, комахи і павукоподібні, риби, рептилії і земноводні. Кожній групі відведено по дві сторінки з намальованими тваринами та назвами. Розгорнувши сторінки, можна побачити великий строкатий малюнок, на якому читачам пропонують знайти цих тварин. Утім, деяких тварин, за задумом автора, на розгортках нема. Водночас, на кожній серед тварин нишпорять кумедні чоловічки. Що вони роблять і як туди потрапили? Фантазуйте самі!
 
Книжка “На п’яти континентах” трохи невідповідно до назви має шість розгорток із різними частинами світу. Якби цю книгу  подивися серйозний оглядач, то, напевно, сказав, що вона дуже яскраво передає політичні стереотипи французів: Європа представлена лише її північно-західною частиною, десь за Альпами відразу починається Росія із незмінним Собором Василя Блаженного, ведмедями на вулицях і мужиками в шапках-вуханках. Азії виділили окрему розгортку, але країн Близького Сходу ви тут не знайдете. На панорамі із Африкою зображена здебільшого північна частина континенту із країнами Магрібу. У Північній Америці акцент зроблено на цивілізаційних здобутках: хмарочоси, комп’ютери, відеокамери, а от серед визначних пам’яток Південної Америки – краєвиди, незвичайні тварини і дикі індіанські племена. Тому, думаю, треба  сприймати цей віммельбух не як довідковий матеріал, а як кумедну забавлянку, що заохотить маленького читача до вивчення географії. І не забуваємо веселих чоловічків, які живуть своїм життям серед монументів, баобабів, вулканів й інших туристичних принад.
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage