0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Я бачив його живим, мертвим і знову живим» – вихід на світло. Валерій Пузік про нову книжку
Днями в Одеському українському театрі відбулася презентація книжки письменника, режисера і добровольця Валерія Пузіка «Я бачив його живим, мертвим і знову живим». Модерувала захід Світлана Бондар в межах проєкту «Теплі зустрічі в Грецькій залі». Актор Дмитро Тубольцев доповнив вечір театральними читаннями оповідань зі збірки. Занотували кілька цитат автора.
 
Про персонажів книжки і «дорогу додому»
 
«Я бачив його живим, мертвим і знову живим» – це збірка оповідань про дитинство в дев’яностих роках у глушині, про команду мрії Валерія Лобановського. Не команду зірок, а зіркову команду, яка складається зі звичайних людей. Це про мрію бути частиною цієї команди. Герої моїх оповідань переходять з історії в історію. Містика, страх, нелінійність оповіді і постійна дорога...
 
На перший погляд усі персонажі знаходяться в суцільній дезорієнтації і в просторі, і в часі. Вони шукають вихід із ситуацій, які тиснуть на них, однак в силу певних обставин не знаходять його. Люди трансформуються, герої – діти виростають, воюють, інколи знаходять себе, інколи ні. Більшість знаходиться на межі, хтось зазирає в позамежжя, хтось стрибає з тарзанки у крижану воду, аби знову навчитися відчувати. Це і є та «дорога додому». 
 
Про географію і структуру збірки «Я бачив його живим, мертвим і знову живим»
 
Деякі історії розповідають про будні українських заробітчан в Москві, інші про бойові втрати і посттравматичний розлад в бійців, які повернулися з фронту. Умовно в книзі три цикли оповідань: Хроніки Ікви, ПТСР і Позамежжя, але  вони дуже тісно переплітаються між собою, знову ж таки, герої оповідань переходять з однієї історії в іншу. Межі циклів, як таких, стираються.
 
В першому, наприклад, усі події так чи інакше розгортаються вздовж річки Ікви. Ріка, як здається деяким персонажам, знає усі їхні таємниці, і ці таємниці часто не дуже приємні. Іква – ліва притока Південного Бугу, що, як відомо, знаходиться в басейні Чорного моря. Саме тому історії одного дитинства течуть до моря, де починається нове життя і нове дитинство. Одеса, як місто дії, фігурує в кількох оповіданнях. Вона відкриває книгу, робить контрольний, і закриває цикли усіх історій.
 
Міст та місць дій в книзі дуже багато. Це і Карлівка, Авдіївка, хутір Обирок, Москва, Десна, Поділля і знову ж таки Одеса. Один із основних мотивів книги – дорога. Мені цікавий образ руху, рух як символ течії, рух як пошук себе.
 
Часто героям оповідань потрібна вода. Вона має змити їх і очистити. Чорне море ідеально підходить для цього. 
 
Про коротку форму і попередній роман «Моноліт»
 
Мені подобається коротка форма. Вона допомагає викинути все зайве і залишити тільки основне. Я розумію її як графіку, де важливими є крапка і лінія, чи скульптуру, де ти відчуваєш об’єм.  Коротка форма – це постріл: натиснув курок, віддача в плече, післясмак пороху – все! Я люблю її за гнучкість і магію саме цього пострілу.
 
 
Чи є якісь спільні риси? «Моноліт» – це вхід у порожнечу. «Я бачив його живим, мертвим і знову живим» – вихід на світло. Траєкторія польоту, можливо, і однакова, але пункти призначення різні.  А загалом мені подобається, коли безліч зовсім різних історій утворюють загальну картину. Це схоже на складання конструктора в якому безліч деталей і, залежно від того як ти їх «прикрутиш», і форма, і сенс зміняться. Водночас круто, коли ці деталі, можуть існувати окремо. 
 
Про роботу над текстами і циклічність
 
Я чітко уявляю кінець історії, якщо йдеться про сюжет оповідання, початок, форму подачі та ключові точки. Кожне оповідання – окрема історія, але ж є комплекс, книга, умовний блок текстів, і він повинен працювати на загальну ідею.
 
Фактично ця книга писалась чотири роки. Перше оповідання – у 2016, останнє – у 2019.
 
Я розумів, що більшість текстів існує у різних площинах, але є нитка, що їх зв’язує, об’єднує і веде. Просто не до кінця розумів, як це скласти. А потім сталось неочікуване. Воно виведено в назву книги. Циклічність. Я їхав у тролейбусі й, коли звів погляд, побачив хлопця, який був дуже схожий на мого загиблого у 2004 році друга. Я дивився на нього, а він на мене. Вони були фактично однолітками, 15-16 років  і дуже-дуже схожі. А потім зупинка, двері відкрились – він вийшов. В голові лунало: я бачив його живим, мертвим і знову живим. Це перше речення… Все інше після нього. Але це «інше» вже існувало.
 
Вам може бути цікаво
Автограф від Станіслава Асєєва та знижка -10% на книжку «"Світлий Шлях": історія одного концтабору»
Емоції Ґастона. Я боюся
Емоції Ґастона. Я радію
Ш’єн Шо Шін Орелі
Що подивитися разом із книжкою «"Світлий шлях": історія одного концтабору»?
Книжка на сцені
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати