Володимир Єрмоленко: діалог із життям класиків
У вівторок, 26 травня, в одній з київських Книгарень «Є» відбулася презентація книги Володимира Єрмоленка «Далекі близькі», що цьогоріч вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Захід відбувся за участі автора та модератора вечора Анатолія Дністрового.
Анатолій Дністровий: Для України це надзвичайно свіжа книга. Як ти так стартував майстерним стилістом без досвіду написання книжок?
Володимир Єрмоленко: Зараз в Україні дуже відчутна тенденція: останні праці українських філософів присвяченні життю, біографіям – це великий поворот, тому що ти раптом відчуваєш, що люди, які раніше писали книжки, мають тіло, історії кохання, розчарування, болю, насолоди. І зрештою, ця книжка терапевтична, бо крізь призму конкретного прикладу ми можемо поглянути на своє власне життя. Одна з тем книги «Далекі близькі» – як людина переважає якісь свої вади, перетворює їх на переваги. Я б навіть запропонував таке поняття, як «перевада». Наприклад, як Руссо, який боявся говорити на людях, і тому став письменником.
А.Д. Ти по суті не бачиш різниці між філософським знанням та суто письменницьким?
В.Є. Часом найфантастичніші літературні твори створюють філософи. Ніцше все ж таки філософ, але в літературному стилі він незрівнянний для ХІХ ст. І те саме з філософією: одна з найфантастичніших книжок про кохання, «Філософія кохання», належить Стендалю. Його метафори дуже невинні, але в них весь психоаналіз, я не знаю, чи філософи здатні на такі метафори і на такий концепт у першу чергу. І тому для мене немає відмінності – у літературних творах ти бачиш таку життєву мудрість, до якої деяким філософам далеко, і навпаки.
А.Д. Поясни, чому така назва?
В.Є. Я це пояснюю у передмові – це далекі для нас люди, з якими ми ніколи в житті не зустрінемося, не вип’ємо келих шампанського чи пива (Турньє наразі єдиний живий). Але можна уявити, що вони наші друзі чи сусіди, що ми з ними зустрічаємося вечорами чи сваримося. Ми маємо побачити їх у 3D, у повній живій присутності – тільки тоді їхнє мислення та метафори почнуть працювати, оживати в нас. Це намагання не просто наблизити далеких, а наблизитися до них.
А.Д. Чи хотів би ти продовжувати писати у жанрі біографії?
В.Є. Біографія для мене – це метод, а не самоціль. Це намагання говорити про життя, сексуальність, емоції людей, про яких ми не звикли говорити настільки прямо. Біографія – це дуже небезпечна територія: уяви собі, хтось про тебе напише. Це жах – все набрешуть! Мета книги не є показати Руссо, Мішле чи Гарі такими, якими вони були. Мета – це подумати над якоюсь темою, над болем, насолодою, проблемою і зрозуміти, як інша людина на це реагувала, і в діалозі з її життям зрозуміти, як будеш на це реагувати ти.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно