Володимир Рутківський: «Мрію, коли наша чортівня буде популярною у Європі»
Один із найпопулярніших дитячих авторів України і переможець Книги року ВВС-2011 - Володимир Рутківський - у повісті «Щирик зі Змієвої гори» дав нове життя старим героям - Кощію Безсмертному та Змію Гориновичу. Письменник заселив їх у Карпатах, де ті наводили жах на наших сучасників. Однак головною лінією книги стала дружба людської дитини із сином Змія. «Щирик зі Змієвої гори» - завершальна частина казкової трилогії, що почалася «Бухтиком з тихого затону» та продовжилася «Гістьми на мітлі«. «Щирик...» увійшов до довгого списку Книги року ВВС-2018.
Мирослава Пеца, BBC News Україна
В інтерв'ю ВВС News Україна пан Рутківський розмірковує про відмінність між сучасною та радянською дитячою літературою, розповідає, на яких умовах погодиться на наступну після «Сторожової застави» екранізацію та зізнається в прихильності Забужко й Жадану.
ВВС Україна: Ким би Ви хотіли бути: щасливою, але маленькою тітонькою Ганою чи дужим, але нещасним і страшним Змієм Гориновичем? Чи можна бути і тим, й іншим одночасно?
Володимир Рутківський: Як автор, я був і ящіркою Ганою і Змієм Гориновичем. І в тій і в іншій подобі водночас був щасливим і нещасним. Адже розуміння щастя у кожного своє. Для Змія - це бути могутнім і жахливим. Для Гани - насолоджуватися життям в колі рідних і близьких. Щодо мене, то я ніколи не вчив свого читача, яким йому бути. Нехай читає, порівнює - і робить свій вибір.
ВВС Україна: Чому, як гадаєте, Андрійко вийшов з автобуса з невідомим йому дідом, хоча батьки, певно, вчили хлопчика не довіряти чужим людям? Чому вчить ця історія і чи вчить, бо інакше не трапилося б усієї пригоди?
В.Р.: Отут я вас, і у вашій особі всіх читачів, таки добряче підловив! Я довго думав, як мені бути в цьому випадку, доки не дійшов висновку, що інколи недомовленість має важити більше, ніж зайва повчальність.
Наприклад, дорослий читач, прочитавши цю книгу, подумає: як же так сталося, що Андрійко лишився недоглянутим? Яка ганьба авторові і Андрійковим батькам! А в його душі тим часом зрітиме думка: ні, я ніколи не допущу, аби з моєю дитиною сталося щось подібне!
Щодо юного читача - то він теж може подумати: а я й не знав, що цікаві дядьки можуть бути такими небезпечними. Ні, відтепер я буду обережнішим! А тепер уявіть, що б сталося, якби я ці поняття розжовував десь на десяти сторінках. Більш ніж впевнений, що читач знудьговано перегорнув би їх - і на тому все б закінчилося.
ВВС Україна: Чому Ви обрали одними з головних героїв вкорінених у дитячу літературу Костія-Кощія Безсмертного та Змія Гориновича, а не вигадали нових героїв з іншими іменами?
В.Р.: Кажете - вкорінені… А знаєте, звідкіля вони пішли, як живуть, що думають? І не тільки вони, а й Ох, Котигорошко, баба Яга, русалки, перелесники… Мене ці питання цікавили ще в дитинстві. І не мене одного.
Я переконаний, що кожна національна література має два крила - історію і міфологію. На жаль, ці крила в радянські часи були підрізані по саме нікуди.
Наприклад, років сорок тому мені по секрету передавали, як редактор одного з українських дитячих журналів обурювався з приводу мого «Бухтика з тихого затону«: «В той час, коли весь радянський народ бореться з релігією, Рутківський підсовує нам всяку чортівню. Не піде!» На щастя, часи зараз не ті. Та коли ми повертаємося обличчям до Європи, то повинні йти туди не з запозиченими у ній же гномиками та тролями чи висмоктаних з власного пальця недолугими створіннячками.
Ні, ми повинні перш за все показати всьому світові багатство нашого фольклору, відповідно осучаснивши його. Мрію про той час, коли наша рідна чортівня буде в Європі такою ж популярною, як у нас - гноми та тролі.
ВВС Україна: Як Вам екранізація «Сторожової застави» і чи готові до можливої екранізації «Щирика…«?
В.Р.: Свого часу я дивився «Сторожову заставу«. І при всій повазі до його творців мені ні-ні, та й спадало на думку, що фільм і книжка - це зовсім різні речі. У фільмі, скажімо, мовиться про те, як хлопець долає власний страх, і мені незрозуміло, навіщо в цьому випадку звертатися саме до історичного твору? Я ж, працюючи над романом, мав на меті зовсім інше - показати, що сучасне покоління українців є гідним спадкоємцем своїх славетних пращурів. Щодо можливої екранізації «Щирика…» - то я не проти цього при умові, що відтепер сам писатиму для нього сценарій.
ВВС Україна: Серед покоління батьків нинішніх школярів побутує думка, що зараз діти в рази менше читають, ніж читали до появи гаджетів, а натомість сприймають інформацію та вчаться інакше - через відео та аудіо, приміром. Цю думку підтримують деякі психологи і лінгвісти, які кажуть, що це просто нова цифрова генерація людей і, відповідно, нові способи навчання. А як Ви вважаєте і відчуваєте: як зараз читають діти і дорослі?
В.Р.: Перш ніж звинувачувати дітей в тому, що вони мало читають, треба задатися запитанням: а що стало цьому причиною? Відповідь на поверхні - досі держава робила все можливе, аби діти читали ще менше - повсюди закривалися книгарні, а ті, нечисленні, що виникали замість них, були русифіковані понад всяку міру.
Ситуація з бібліотеками була теж не кращою - ще й досі 80-90% фонду складає література радянського періоду. А вона, як відомо, пропагує зовсім інші цінності.
Не кажу вже про те, що колись в сільських крамницях були відділи чи бодай куточки художньої літератури - де вони зараз? Серед тих же книжок, якими бібліотеки повняться останні чверть віку, левову долю складають відверто графоманські твори місцевих авторів…
Тож маємо лише дякувати, що діти більше зазирають до гаджетів, а не до таких бібліотек чи книгарень. Втім, я оптиміст і вірю, що з часом все зміниться на краще. Сподіваюся на наш Інститут книги, а ще більше на те, що добробут наших громадян бодай колись та поліпшиться і вони матимуть змогу діставати для своїх дітей справді якісну художню літературу.
ВВС Україна: Якою має бути книга, щоби діти полюбили читання?
В.Р.: Гарна книга має бути чимось схожою на річковий вир - хіба що з іншим результатом. Вона повинна затягнути читача від першого і до останнього рядка.
ВВС Україна: Який Ваш читач? Скільки йому років і чим він цікавиться? Чи читатиме він про Щирика в епоху аудіокниг?
В.Р.: Я переконаний, що мій читач - найкращий у світі. І я повинен розбитися, аби не розчарувати його. А вік… Скажімо, бабуся хоче придбати внукові книжку. Але щоб не купувати казна-що, вона спочатку має з нею ознайомитися, чи не так? Тож вік моїх читачів практично необмежений.
А взагалі я прихильник сімейного читання. Ось так - хвилин за двадцять - це ж зовсім небагато - батько відривається від ноутбука, мати від чергового серіалу, і вони разом з сином чи донькою всідаються на дивані аби, обнявшись, прочитати і обговорити кілька чергових сторінок з нової книги.
Переконаний - така традиція, як ніяка інша, викликає не лише потяг до читання, а й сприяє взаєморозумінню та взаємоповазі членів родини та їхній повазі одне до одного. Якщо ж цього не буде - то не допоможуть ні аудіокниги, ні паперові примірники.
ВВС Україна:Про яке майбутнє Ви мрієте для дітей? Або, простіше кажучи, яке місце і час у роботизованому і дуже конкурентному майбутньому, на ваш погляд, залишиться любові та дружбі? Чи не боїтеся, що конкуренція і такі речі, як успіх та слава, невдовзі можуть означати для людей більше за любов?
В.Р.: Звісно, мені дуже хочеться, аби наші діти були щасливими і жили в мирі, любові та злагоді. Але мріяти чи діяти замість когось - справа невдячна. То ж я лише створюю умови, аби вони мали можливість вільного вибору.
Щодо роботизації - то, мабуть, свого часу теж були диваки, які виступали, скажімо, проти винайдення колеса, мотивуючи це тим, що в такому випадку людство може втратити здатність рухатися на своїх двох. Гадаю, вся справа в розумній доцільності.
ВВС Україна: Кого з письменників з України та з інших країн Ви найбільше любите та читаєте і чому? Які твори, які Ви прочитали останнім часом, вразили Вас найбільше?
В.Р.: Назвав би Забужко, Андруховича, Жадана. Але згадую, як мій богатирської статури дід, почувши на вулиці якийсь матюк, зболено казав: «Прости, Господи, цього грішника!» До речі, в ті часи казали не «виматюкати» а «вибатькувати«. Не знаєте, чому?
Щодо останніх прочитань… Вони як голлівудські фільми - блискучі, майстерні, але якісь без серця та душі. Втім, чого ви хочете від колишнього романтика, що перекочував у стан симпатиків магічного реалізму? Маркес, Льоса, Кортасар ще й досі в моїй бібліотеці на чільному місці. Втім, кілька днів тому вкотре розкошував над Бокаччо в перекладі Миколи Лукаша.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно