0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Володимир Рафєєнко: «Мій роман – це свідомий біль і свідома ненависть проти російського культурного дискурсу»
На Книжковому Арсеналі в Києві письменник Володимир Рафєєнко презентував свій новий роман «Довгі часи», який вийшов у «Видавництві Старого Лева». «Абсурд, або Життя на межі реальності» – так називалася зустріч-обговорення, де компанію автору склали перекладач його книги Маріанна Кіяновська та письменник Андрій Бондар.
 
Володимир Рафєєнко – український письменник, який переїхав з Донецька у Київ. Свій роман «Довгі часи» написав російською мовою, обидві версії майже одночасно вийшли в Україні. Українською для «Видавництва Старого Лева» книгу переклала Маріанна Кіяновська.
 
«Я, як людина, яка прочитала немало у своєму житті, виявився не готовим до цього тексту. Він мене мало не вбив, – зізнається Андрій Бондар. – Я приголомшений його якістю і тим, наскільки багато в ньому є різної сили. Це текст про війну, яка не припиняється. Про реальну війну і про ту, яка сконструйована автором, бо там багато речей, про які він не міг знати. Для мене цей текст став певним підсумком сучасної російської літератури. Моя думка як інтерпретатора полягає в тому, що, здається, Володимир Рафєєнко використав у цьому тексті всі стилістичні техніки російської літератури, які тільки були можливі за останні 40-45 років. Є суто читацьке враження, що автор вбив матір російської літератури, яка його годувала весь час. І це дозволило перейти у новий літературний статус».
 
 
«Це був терапевтичний текст, який виходив з мене так само, як і виходив біль, – каже Володимир Рафєєнко. – Це було намагання жити й вижити у цій ситуації. Зрозуміло, що книга спрямована на контр-російську культуру, хоч і написана російською мовою. Це свідома позиція проти російського культурного дискурсу. Це свідомий біль і свідома ненависть».
 
За словами Рафєєнка, у якого на Донбасі залишився дім, батьки та бабусі, «Довгі часи» – це можливість пробачити всім і попрощатися. «Для мене неможливе повернення назад у той контекст, – каже він. – Неможливо повернутися у той ментальний стан і повернути собі попереднє ставлення до російської культури. Я ніколи це не пробачу. Але мій текст – спроба вибачитися також за те, що ніколи більше не буду дивитися на речі так, як я дивився. І спроба пробачити часу, що я існую в ньому, а він жодним чином не враховує мене і робить мені настільки боляче».
 
 
«Коли читала роман Володимира Рафєєнка «Демон Декарта», подумалось, що це – така мова, яку було б цікаво «створити» українською, – розповідала Маріанна Кіяновська. – Це своєрідний мовний універсум, якого в українській прозі бракувало. Після прочитання «Довгих часів» зрозуміла, що його треба перекласти українською. Але оскільки до цього я перекладала лише вірші, то вирішила ставитися до роману як до поеми. Якщо є поема «Мертві душі», то чому не може бути поеми «Довгі часи»? Підійшла до перекладу не з точки зору «слово на слово», «речення на речення», а з точки зору «тіло на тіло», тобто перенародження тексту. Я зрозуміла, що українська мова не сприймає тієї агресії, яка є в оригіналі. Я б хотіла, щоб Рафєєнко за свій роман про український Донбас отримав Шевченківську премію».
 
 
Коментарі
Image CAPTCHA
Введіть символи які зображені на малюнку
Опублікувати