Володимир Рафєєнко: «"Довгі часи" – це казка для дорослих про війну»
У львівській Книгарні «Є» письменник Володимир Рафєєнко презентував свій роман «Довгі часи», у якому поєднав реалії життя окупованого Донбасу та фантасмагоричні й ірреальні сюжети. Компанію автору склали перекладачка його книги українською мовою Маріанна Кіяновська та головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка. Говорили про масштабність і силу «Довгих часів», безстрашність і терапевтичність тексту.
Володимир Рафєєнко після початку окупації Донбасу вимушено переїхав до Києва, у якому до цього був лише кілька разів. У Донецьку в автора залишилося все його життя, дім і батьки.
«Як видавець я неймовірно рада, що роман Володимира Рафєєнка вийшов у «Видавництві Старого Лева», - каже Мар’яна Савка. – Таких якісних віртуозних письменників не так багато в Україні, і не тільки в Україні. Роман «Довгі часи» написаний надзвичайно цікаво, він дуже «мовний» - я читала його в оригіналі російською і дуже його ціную. Для нас було важливо видати роман в такому українському перекладі, який би не спрощував цієї книжки, який би дорівнював їй і теж був унікальним. Текст в перекладі Маріанни Кіяновської – так само геніальний, як і оригінальний текст Володимира Рафєєнка. Я не боюся цього слова, бо, як на мене, «Довгі часи» - один із найсильніших романів десятиліття. До життєвого досвіду автора додається його культурний бекґраунд. Тож текст має багато шарів і складну архітектоніку. Тут і відчувається рівень майстра».
До теми. Купити книгу «Довгі часи»
За словами Володимира Рафєєнка, він почав писати цей роман як самотерапевтичний текст. «Спершу вималювалися реалістичні епізоди, - розповідає він. - Це були окремі новели, і певний час я думав, що це, власне, й буде книга новел. Але потім зрозумів, що далі текст не піде, якщо він залишиться лише на рівні натуралізму чи реалізму. Головне зусилля, яке я роблю, як письменник, не тільки віддзеркалення того, що є, а й передовсім спроба пробачення. Потрібно пробачити собі, політикам, людям чи навіть цілим етносам. Пробачити часу. Час, який перенасичений болем, стражданнями, відсутністю надії на майбутнє, завдяки механізму роману можна, по-перше, пробачити, а, по-друге, наситити його якимось ціннісним складом. Це – смерть, любов, світ, перспектива вічності. Так почав руйнуватися соціально-реалістичний дискурс попереднього тексту і з’явилась основна ціль роману. Хтось каже, що це щось подібне до магічного реалізму Маркеса. А, скоріш за все, це просто старий добрий Андерсен, який завжди мене надихав. Це казка для дорослих про війну – страшна, моторошна і місцями смішна. Тож у романі два дискурси – псевдо-казковий і реалістичний, які допомогли зробити роман містерією відтворення України».
«З перших уривків, які Володимир давав мені читати, я знала, що хочу, аби цей текст існував українською, - розповідає поетеса й перекладачка Маріанна Кіяновська. – Це – мій перший прозовий переклад. Раніше всіма способами опиралася перекладати прозу, але «Довгі часи» справили на мене колосальне враження. Хотіла, щоб текст існував не лише в рамках того культурного коду, який створив Володимир Рафєєнко, а й став частиною українською літератури».
Чи має Володимир Рафєєнко відгуки про свій роман від читачів з Росії? «Один із читачів з «того боку» - головний редактор часопису «Знамя», - каже письменник. – Він написав мені листа, мовляв, Володя, ти сам знаєш, що ти зробив, на сході це опублікувати неможливо. Але якщо ти внесеш ряд правок, ми могли б це надрукувати в Москві. Не пам’ятаю всього переліку, однак суть була в тому, що потрібно було зробити так, нібито це Україна напала на Росію. Я поважаю цю людину, не тримаю на неї зла, тож ввічливо відповів, що не збираюся переписувати свій роман. Бо це був би не мій текст і не моє життя».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно