Вірші з афинами і голосом дримби: Власта Власенко презентувала книжку поезій
Власта Власенко – письменниця, у текстах якої прадавні Карпати граничать із сучасним світом, чесність переплітається із чуттєвістю, слова достигають високо під хмарами одночасно з чорницями. У межах 28 Book Forum вона презентувала свою поетичну збірку «Афини». Видавчиня Мар’яна Савка не лише модерувала подію, а й грала на дримбі, звук якої доповнював атмосферу вечора. Після презентації всі охочі завітали у Книгарню-кав’ярню на Галицькій на відкриття експозиції ілюстрацій Світлани Фесенко за книжкою «Афини» і продовжили спілкування, автограф-сесію та обмін враженнями.
Ми занотували кілька цитат із розмови Власти та Мар’яни, що чергувалася із медитативним читанням віршів, студентськими спогадами одногрупниць та імпровізованими співами.
Мар’яна Савка про універсальність і силу поезії Власти Власенко
Перед нами Власта Власенко – карпатська поетична мольфарка. Вірші для вибраних, тих, хто вміє їх розуміти, відчувати. Богданка Ковалюк з моєї юності – це Власта Власенко, яка створила себе заново, вона сама собі Фенікс, Галатея і Пігмаліон. Вона створила себе як сильну мистецьку душу, поетку. Мене її тексти дуже зачіпають, бринять всередині. Це сильний голос. Власті варто змагатися за великі аудиторії – її поезія може захопити багато людей. Вона на тому рівні щирості, відкритості і до певної межі зрозумілості, що робить її універсальною і допомагає вийти за межі дрібних бульбашок. Поезія Власти має швидкий доступ і ключ до сердець читачів. Гранично чесна у цих віршах жінка є тією, що греблю рве, вона дуже сильна духом. Тут відчувається справжня глибинна органіка, чуттєвість. Я щаслива, що збірка «Афини» в розкішному ілюструванні Світлани Фесенко вийшла у нашому видавництві.
Власта Власенко про своїх людей і вдячність
Коли ти робиш свою справу і робиш її чесно, то обов’язково зустрінуться у житті свої люди. Я пам’ятаю Мар’яну з часів ММЮННА ТУГА (літературне угрупування) – це була елітна «купка» дівчат, до яких я трохи десь боялася підійти як авторка віршів, хоч ми і тісно спілкувалися, як однокурсниці... Розумієте, оці всі пострадянські діти майже всі були навчені, щоб бути скромними, «хай тебе хтось інший похвалить», «не висувайся»... Вже десь аж в 43 роки я щось так подумала собі, що нема часу на сумніви щодо доцільності свого голосу – і почала думати про вірші в книжці: так вийшла перша моя поетична книжка «Зґарди», яку підтримав і Богдан Томенчук, і Люба Голота, і, власне, Маряна, яка написала передмову до неї.
Зараз в мене в руках мої «Афини»: книжечка така дуже приємна, гарна, має чотири розділи - «Грань», «Плєс», «Змерк», «Фрай», має цікаву історію щодо назви…»Афини», які Маряна Савка захотіла видати у своємку видавництві, мені це дуже приємно, бо це дуже достойне і відоме видавництво, тому для мене честь мати книгу саме в у ВСЛ. Теж приємною несподіванкою стали ілюстрації Світлани Фесенко – цікаві, високоякісні акварелі, що передали мій внутрішній світ хоч і не буквально, але візуально точно і чуттєво.
Зараз в мене в руках мої «Афини»: книжечка така дуже приємна, гарна, має чотири розділи - «Грань», «Плєс», «Змерк», «Фрай», має цікаву історію щодо назви…»Афини», які Маряна Савка захотіла видати у своємку видавництві, мені це дуже приємно, бо це дуже достойне і відоме видавництво, тому для мене честь мати книгу саме в у ВСЛ. Теж приємною несподіванкою стали ілюстрації Світлани Фесенко – цікаві, високоякісні акварелі, що передали мій внутрішній світ хоч і не буквально, але візуально точно і чуттєво.
Рада, що на моєму шляху зустрічаються люди, готові допомогти, і я їм дуже вдячна. Не забуваймо дякувати одне одному…Це основний меседж, який я би хотіла донести, бо мені справді пощастило, і я вдячна всій команді Старого Лева, кожному зокрема за підтримку і роботу.
Про діалекти у книжці «Афини»
У віршах є діалекти, тому можуть бути певні бар’єри для читачів, але цим хочу показати, що мова багата і різноманітна і підкреслити, що видання поезій з діалектами – певна мужність для видавництва… «Афини» поділено на чотири розділи: «Грань, тобто жаринки, «Плєс», тобто танець, «Змерк», тобто сутінки, «Фрай», тобто свобода. Було кілька варіантів назви, зокрема був варіант «Льос», тобто жереб, що тобі випав, а також «Віжен»… В селі, де я виросла, колись люди ходили на віжен: тобто, коли жали в панів снопи, то десятий сніп звався віжен, це був заробіток для людей, десятий сніп брали собі додому. Щодо діалекту загалом то скажу, що часто маю закиди про таку собі добровільну резервацію, про фонетичну асиміляцію діалектів до мов країн-загарбників... Можливо, це і так, але це звукоряд, в якому я виросла, і він дає чесність письма.
Про внутрішню дівчинку і дорослі усвідомлення
Всередині я дівчинка, збита з толку світом. Для мене дитинство - країна абсолютного щастя. І це не інфантильність. А зовні я вже давно зацементована і чітка жінка, що вміє подивитися матом і змести на своїм шляху всі спроби вломити їй арматуру внутрішньої осанки, що виробилася за часи чекання і за роки життя на цій землі. Жінка, що зробила резекцію почуттям, наклала кетгут на всі шви, задула рубці як великодні свічки, зашнурувала себе по саму шию, замалювала синці під очима, викинула на фіг всі очікування і залежності і пішла жити одне життя, яке дав їй бог або еволюція.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно