0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Вільнюський джаз. Уривок з книги Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер»
Ґавяліс був винятковою фігурою: фізик за освітою, письменник за покликанням, інтелектуал. Схоже, він успадкував ДНК свого рідного Вільнюса.
 
 
Найсуворішого критика тоталітаризму в литовській літературі Річардаса Ґавяліса називають творцем його головної метафори — Вільнюса як суб’єкта Всесвіту. Він вивчав деформації литовського менталітету, викривав вплив ідеології на людей. Гавялс чудово зобразив радянську систему, був її найбільш різким критиком в литовській літературі та вів хроніку Вільнюса в перші роки незалежності.
 
«Роман Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер» — це переломний твір у литовському красному письменстві. Писаний «у шухлядку» в 1979–1987 роках, виданий у листопаді 1989 року, одразу після падіння Берлінського муру, він ознаменував інакшу — самостійну й незалежну — літературу, що дивилася на світ критично та з іронією.
 
Це заплутана за своєю структурою оповідь на зразок знаменитого фільму «Расьомон» японського режисера Акіри Куросави. Тут у чотирьох різних версіях подій розкривається контрольоване всюдисущою тоталітарною системою вільнюське життя у кінці 70-х — на початку 80-х років ХХ століття, у сірі часи правління Леоніда — у творі Лярвоніда — Брежнєва. У романі на читача чекає не лише детективна інтрига в дусі «хто це зробив», просякнута підозрілістю атмосфера чи похмуро-сіра повсякденність, але й своєрідна підкладка роману — метафори пізнього радянського періоду, які прославили Р. Ґавяліса і якими концептуально пронизано весь твір: коначі, Вони, homo sovieticus, homo lituanicus, табір.
 
Шановному читачеві, що бере в руки український переклад «Вільнюського покеру», залишається тільки нагадати слова самого Річардаса Ґавяліса: «Ця книжка не призначена для тих, хто в літературі шукає розваги та приємного відпочинку».
 
доктор Юрате Чершкуте,
дослідниця творчості Річардаса Ґавяліса 
Переклад здійснено за підтримки Литовського Інституту Культури та Литовської ради з питань культури.
 
***
 
Уривок
 
Матері наполегливо тягнуть дітей уперед, а діти не хочуть поспішати, озираються навсібіч. Вони прагнуть усе побачити, усе відчути й зрозуміти — і того нахабу-п’яницю, і форму коріння дерев, і конструкцію тролейбусів. Гірше буде, коли вони захочуть зрозуміти себе. Або ж оту молоду жінку з хворобливими, почорнілими мішками під очима:
 
— Я більше не можу! Почуваюсь як печерна людина. Учора продавали нормальну свинину — дві руські в черзі побилися. До крові!
 
— Так і має буть. Допоки у твоїй голові лише бажання м’яса й зимових черевиків — ти пристойний радянський громадянин. А якби в тебе всього було по зав’язку? Ти б почала —
 
Очікувана ціна:180 грн
Повідомити,
коли з'явиться
Ми повідомимо Вас коли з'явиться цей товар на Вашу електронну пошту!
Боже упаси! — мислити. Стала б небезпечною.
 
Тридцятирічний хатній філософ з густою шевелюрою. Зиркає на всі боки, чи чує хто, який він сміливий. Таких повно в кожній установі, у кожній кав’ярні. Якби всі їхні слова перетворилися на матерію, вони б заполонити вулиці, заповнили найвищі будинки, Вільнюс би загинув од порожнього базікання. До речі, той балакун — дуже наївний. Якби володіння всім порятувало від Них, світ давно був би інший. Навіть у вельми багатому суспільстві раптом з’являється Маккарті. Навіть Гітлера можна вибрати вільним голосуванням. Можна подумать, що благополучний англієць одразу заходиться міркувати про Всесвіт та устрій людства. Ні, один накопичує краватки, інший — діаманти. Кожен по змозі. Не Богу, а Мамоні. Вони дозволяють володіти великою кількістю золота — якщо ти відречешся від душі.
 
Колись я вирішив, що Їхнє кредо — диктат чистого інтелекту: Вони лише обрахували, що суспільство поконаних створінь — найбільш стабільне. Якщо мурашник живе найстабільніше — треба конструювати людський мурашник. Навіть мови не може буть про особистість, свободу, дух, усе це лише заважає. Їхній великий комісар Платон описав таку державу. Варто почитати — це зачатки Їхньої патологіки. Сталін спробував таку державу реалізувати. Люди не потрібні: кожен член суспільства — лише функція. Він живе лише своєю функцією, міркує лише про свою функцію, бачить уві сні свою функцію. Дзержинський щиро любить дітей, та його функція — бути катом, значиться, він стає катом. Гесс обожнює музику, але його функція — вбивати євреїв в Освенцимі, тож він прикінчує євреїв. (Лише погортайте радянськікнижки, подивіться фільми — скільки там од, пишномовних апологій людям, які пожертвували собою, своїм внутрішнім світом заради призначеної їм функції.) Щоранку єдина газета країни проголошує, що сьогодні треба робити, а всі слухняно підкоряються. Оруелл старанно описав життя такого поконаного мурашника.
 
Та з бігом часу моя радість щодо теорії чистого інтелекту згасла. Вона пояснила частину Їхньої патологіки, при цьому зовсім не відкрила мети. Навіщо все це потрібно? Платон до хрипоти проголошує царство коначів, випихає зі своєї держави фантазерів і поетів, без жодних докорів сумління ошукує натовп — але навіщо? В ім’я чого, на чию користь? На користь тих, кого називають «філософами» — це касти, що стверджують, що варто жити саме так? Але де критерій касти? Що їх пов’язує й об’єднує? Може, оті «філософи» — найрозумніші й найкрасивіші, чи вищі зростом, чи обов’язково чорняві, чи в них родимка на правій лопатці? Жодного критерію немає, Їх не об’єднує ні влада, ні інтелект. І «Процес» і «Замок» Кафки апріорі безглузді й безцільні — тобто їхня ціль виходить за межі звичайної логіки. Я зрозумів, що зачатки Їхньої системи, витоки Їхньої чорної магії потрібно шукати надзвичайно глибоко — поза логікою й інтелектом, поза мораллю та розумінням краси, напевно, у глибині віків і міфів. Лише там можна знайти роздоріжжя, на якому Їхній розвиток повернув у геть іншому напрямку, ніж у людей.
 
Біологічний аспект тут надзвичайно важливий. Їхнє біологічне начало заглушає навіть різницю між расами: тільки подивіться, які схожі своїми конацькими обличчями Брежнєв і Мао Цзедун. У глибині віків має ховатися жахливе розгалуження біологічних видів: Вони і люди. Хто в цьому винен? Космічне випромінювання? Перст Господній?
 
Арабські гностики згадують незрозумілу силу Сатар, що змушувала людей не слухати Божого слова, а навіть і почувши його — одразу забувати. Стародавні японські джерела споминають про безрукого бога чуми, дивної чуми, яка забирає життя лише деяких, вибірково, — найчастіше поетів і мудреців. Тут, саме тут Їхнє коріння. Людство не було зовсім сліпе, воно багато разів зафіксовувало їхні сліди, а Вони — не такі вже всесильні: не всі сліди вони були в змозі стерти. Але звідкіля Вони виринули, коли обплутали своїм павутинням Європу та Азію? Є й простіші, ближчі мені питання. Скажімо, таке: звідки й коли на Балтійському морі з’явились якісь литовці, що розмовляють мовою, яка вельми нагадує санскрит, і не мають жодних притаманних кочівникам рис? Вони вилупилися з космічного яйця, яке тліло в литовських болотах, чи колись могли притьмом долати величезні відстані, а потім те вміння забули? Чи литовці таким чином вирвалися з їхніх лабетів, чи навпаки — вони були таємним загоном, десантом, викинутим у сфери Їхнього поширення? Питання ще ближчого відрізка часу, пов’язане з першим: яким чином Литва в ХІІІ столітті стала єдиною в Європі нехрещеною державою, не піддалася конацькому середньовічному диктату папи? І чому в тій державі виникло невблаганне бажання проникнути на Русь, намагатися її завоювати? Чи це був Їхній сатанічний вплив, чи в литовців просто було священне завдання пробратися до Їхнього центру?
 
Кафка, ясна річ, не міг написати, у чому звинувачують Йозефа К. У заповіті він узагалі наказав знищити всі свої твори, боячись Їхньої помсти навіть після смерті. (Невже він передчував трагедію Ніцше?)
 
Ніхто з нас не знає, у чому його звинувачують. Їхня мета не може бути описана логічно, тут можуть допомогти лише метафори й передчуття, абсурдні асоціації й поетичні зіставлення. Величезна частина всіх визначень і термінів — продиктована Ними. Тільки поетичне передчуття може привести на Шлях, тільки воно проникає крізь обладунки патологіки, як запах крізь глуху скелю. Мислення, яке стверджує, що річка та вуж мають спільну душу, бо обоє звиваються, що в тиші приховано всі звуки світу, — більш прийнятне, ніж найрозумніші теорії.
 
 
Ой, невипадково ж чемпіони серед коначів — починаючи з Платона, завершуючи Сталіним — так ненавиділи й боялися фантазій, поетики, так старалися все прагматизувати,
 
пояснити, обґрунтувати.
 
Поезія Їх убиває, викликає в Них корчі, вивертає Їм нутрощі — як борна кислота у тарганів!
 
Але навколо — жодної поезії, усе знайомо, усе смертельно надокучило. Облуплений стовп, обклеєний оголошеннями (біля нього має сидіти двійко задрипаних, кульгавих голубів), потім широкі бібліотечні сходи (а тут — пес-покруч, що обнюхує відведену під будівництво землю й креслить хвостом дивні ієрогліфи). Усе це вже було або буде. І на все це я мушу не звертать ані найменшої уваги. Я повинен не відчувати зовнішній світ, навіть своє тіло. Тільки таким чином можна вберегтися від Їхнього нападу; бути цілковитою порожнечею, пронизаною приготуванням будь-якої миті відбити напад. Мене нічого не обходить і не може обходити. Я натягнута струна, стиснута пружина. Я ніщо, тому невразливий.
 
Вам може бути цікаво
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
Привид, який не міг заснути
Чорна Наталія
Рахують усі
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати