0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Віктор Морозов: «У дитинстві я страшенно ненавидів музику»
Творча зустріч із Віктором Морозовим відбулася у львівській книгарні «Є» у понеділок, 4 травня. І хоч формальним приводом для зустрічі був вихід нового перекладу Віктора – книжки «Напівдикий» Саллі Ґрін у «Видавництві Старого Лева», розмовляли на презентації не лише про переклад, а й про музику, друзів, життя, ностальгію і успіх, легкість і читання, Олега Лишегу, Грицька Чубая, Костя Москальця. А ще багато співали, бо де Морозов, там і гітара з піснею. Компанію у розмовах і співах Віктору Морозову склали головний редактор ВСЛ, поетеса Мар’яна Савка та заступник головного редактора видавництва, письменниця, перекладач Катерина Міхаліцина.
 
«У дитинстві я страшенно ненавидів музику, - розповідає Віктор Морозов. – А все тому, що мої батьки дуже хотіли, щоб я був музикантом і віддали мене у музичну школу вчитися на фортепіано. Я ненавидів це тому, що треба було вчити ті всі гами і так далі. А я за гороскопом – близнюк, і для мене щось одноманітне – це смерть. Десь два роки промучився, а тоді збунтував і сказав батькам, що цей інструмент мені не подобається, я не хочу на ньому грати. Але батьки виявилися хитрішими і віддали мене на баян…
 
Ще чотири роки промучився, навчаючись ігрі на баяні, дочекався, доки батьки поїхали десь далеко у відрядження, залишився з бабусею і дідусем, й тоді остаточно влаштував бунт, закинув музичну школу і зненавидів музику. Для мене тоді слухання музики було рівносильне китайським тортурам, коли крапля за краплею на тім’я падає. Якби тоді мені хтось сказав, що я буду музикантом, то йому б стало непереливки.
 
А потім через років 5-6 до нас в гості приїхав троюрідний брат з родиною. Як старший на три роки, він був авторитетом для мене. І він почав наспівувати модні на той час шлягери Елвіса Престлі, Ролінг Стоун, показав, як на радіо знайти хвилю, де можна було всі ті чудасії послухати. Я почав слухати, мені сподобалося і я захотів повторити ці всі речі. Знайшов на горищі стару гітару, вигадав свій стрій - мажорний акорд одним пальцем затискав. Й далі заснував у школі групу – навчив всіх одним пальцем мажорний акорд грати. Знайшов пісню WildThings, яку можна було грати трьома акордами. Ми цю пісню дружно вивчили, а я підійшов до директриси і сказав, що от організував музичну групу і хочу виступити на вечорі чи то Дня народження Леніна чи на чомусь такому. Вона дозволила. І от ми виходимо на сцену, а у першому ряду сидять вчителі, директриса і так далі. А ми як даємо жару: WildThings, тададам, WildThings, тадада. Відповідно, всі вчителі сині, зелені, білі, злі, зате всі дівчатка у задніх рядах розтанули. У цю мить я зрозумів, що стану музикантом».
 
Лейтмотивом зустрічі були спогади про Олега Лишегу. «Найперша моя невипадкова випадковість була у тому, що я 1967 року приїхав до Львова поступати в університет на англійську філологію, факультет іноземних мов. І того ж року поступати в університет на той самий факультет приїхав Олег Лишега. І нас доля звела в одній кімнаті в гуртожитку – випадкова не випадковість. І відтоді ми товаришували понад 47 років. Це для мене дуже важлива людина, була, є і буде. Маю дуже багато спогадів, пов’язаних з ним, неймовірно важливих. Пам’ятаю, як ми сиділи в Києві на лавочці, а він каже: «А я чую спиною, як там травичка росте». Або як він казав: «Якби ми бігли довгу дистанцію, то я біг би швидко-швидко, випереджав би всіх, а перед самою фінішною стрічкою відійшов би вбік, приліг би на травичці й дивився б, як інші перемагають». Це для мене так само важливо: у нашому світі, де цінується успіх, перемога, швидкість, зустріти людину, в якій є так багато мудрості, глибини».
 
Що ж стосується перекладу, то між ним і музикою Віктор знаходить багато спільного. «Найголовніше у перекладанні - відчути внутрішню музику тексту, - каже автор. – Для мене головне, щоб текст був як пісня, щоб він читався легко, щоб фраза переходила у фразу, слово у слово. Коли це вдається, то і переклад вдається. А якщо говорити про те, що мене найбільше «тримало», коли я читав і перекладав Саллі Ґрін, то це - тема темного і світлого в одній особі. У кожній людині є звір, і у «Напівдикому» власне про це і йдеться. Що робити, коли цей звір прокидається? Чи притлумлювати його і боротися з ним, чи навпаки – приймати і пізнавати? А це дуже і дуже глибока і цікава тема».
 
Вам може бути цікаво
Літні суперзнижки від Старого Лева! -50% на 50 книг
Книжкові мініатюри
У Греції знайшли найстаріший фрагмент запису «Одіссеї» Гомера
Нова академія визначила номінантів на альтернативну Нобелівську премію з літератури
Бесіди п(р)одумки
Посол мертвих
stary_lev Стежити
1291 дописів 24425 читачів