Для всіх батьків дуже важливо знати, як поговорити з дитиною на тему війни, як підготуватись до непростих розмов і пояснити, чому мама чи тато пішли захищати країну, навіщо виїжджати зі свого будинку, міста чи країни тощо. Варто віднаходити правильні слова підтримки, щоб дитина почувала себе в безпеці. Усі ці важливі питання сьогодні було порушено під час дискусії «З досвідом війни не наодинці. Як говорити з дітьми про війну», що відбулася у співпраці з фондом «Голоси дітей» у рамках програми для/про дітей та підлітків. У дискусії взяли участь Людмила Романенко, Назар Романенко, Оля Русіна, Олена Зарецька. Модерувала розмову Олена Розвадовська.

Гості події отримали поради про те, як говорити з дітьми про війну, почули розповідь від школяра з Луганщини про його досвід перебування на лінії військових дій на початку повномасштабного вторгнення, дізнались про те, як митці осмислюють тему війни і дітей. Також присутні мали змогу отримати книгу  «Війна голосами дітей», яку видав благодійний фонд «Голоси дітей», за донат. Всі кошти, зібрані під час дискусії, фонд направляє на психологічну допомогу дітям. Нижче — кілька цитат з розмови.

Письменниця Оля Русіна:

На тему російсько-української війни я написала дві книжки. «Абрикоси зацвітають уночі» я написала ще весною 2021-го. Коли я писала цю книжку, то думала про тих читачів, які знаходяться там, де ще не наблизилась війна. Мені хотілося наблизити досвіди дітей з фронтових і прифронтових міст і місць та дітей, які живуть віддаленіше. Але вийшла книжка тоді, коли вже настало повномасштабне вторгнення, і не залишилося дітей, які цю війну не відчувають на собі. Я хвилювалася, як цей текст буде сприйматися, чи не тригеритиме і не ретравматизуватиме дітей. Але відгуки дуже позитивні. Мені здається, що ключ і секрет в тому, щоб, які б не були події в книжці, в кінці давати дітям точку надії і опори. 

Друга книжка про тракторця Тора («Тор — тракторець, що тягне танк») вийшла кілька тижнів тому. Вона для дітей 4-8 років. І її я писала як книгу про війну, досвід якої у кожного з нас різний. Це треба розуміти і враховувати. Я прочитала, як Світлана Ройз пояснювала, як працює травма, що це великою мірою відчуття втрати контролю над життям. Тож у моїй книжці маленький тракторець відкриває в собі маленьку суперсилу і починає допомагати ЗСУ.  Бо у кожного є щось своє, що ти вмієш робити дуже добре і що можеш робити зараз. 

Фахівчиня у сфері захисту прав дитини Олена Розвадовська: 

В ситуації війни нема правильних чи неправильних рішень щодо дітей. Лишатися чи виїжджати, що робити. Війна настільки неправильна, що правильної дії і рішення по відношенню до дітей нема. 

Психологиня Людмила Романенко:

Важливо говорити дітям правду. Про що б не йшла мова: про смерть, окупацію, втрату. Неправда має більше травматизму. Діти відчувають усе, що відбувається навколо, і все розуміють.  Також важливо стати опорою для дитини. Травма – це розрив подій, прірва між тим, що було до цього і є зараз. Варто зберегти ритуали з минулого. Як саме говорити з дитиною — залежить від віку. Але говорити треба і про окупацію, і про смерті, і напади. Війна — ненормально. А от боятися нормально. Це нормальна реакція на ненормальні події.