Від Гузара до Маска: біографії відомих людей
У книжковому житті - міжсезоння. Львівський форум відшумів, до Книжкового Арсеналу ще далеко. Та й переможця Книги року BBC оголосять лише в грудні. Отож, пропонуємо цього разу не новинки, а жанровий огляд: біографії людей, які надихають.
Анастасія Герасимова, BBC Україна
Катерина Щоткіна. "Любомир Гузар. Хочу бути людиною"
Видавництво Vivat
Написана ще за життя патріарха, ця книжка є одночасно й історичною панорамою України. Авторка, висвітлюючи той чи інший бік біографії предстоятеля УГКЦ, пов'язує написане з різними культурними, політичними, суспільними явищами. Наприклад, еміграція родини Гузарів отримує відсилку до болісного досвіду сучасних переселенців зі Сходу. Любомир - молодший син, улюбленець родини - ще з десяти років знав, що хоче бути священиком. У виборі життєвого шляху зіграла роль не лише родина, а й авторитет митрополита Андрея Шептицького, дитячі згадки про якого були особливою гордістю Гузара.
Коли сім'я нарешті опинилася в США, то познайомилася з емігрантами двох попередніх хвиль, дізнавшись, як саме творилося те закордонне "українство", що й досі дивує своєю стійкістю. Саме з Америки походив ідеал "життя - спілкування", який Блаженнійший намагався вкорінити і в Україні. У 1950-1960-х роках Гузар багато спілкувався з іншими священиками УГКЦ, це допомагало міцніше триматися разом, гуртувати громаду, а головне - відчувати підтримку людей, які тебе оточують.
Коли 1993 року тоді ще єпископ повернувся до України, суспільство потребувало всього, що перераховано вище та, здається, так і не подолало цього дефіциту. Але те, що Любомир Гузар для багатьох є знаковою постаттю, гордістю нації, означає, що всі випробування й старання Блаженнійшого залишили по собі світло любові. А книжка - зайвий доказ того, "що бути Людиною - це направду добре".
Ешлі Венс "Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє"
Видавництво ТАО, переклад з англійської М. Лузіної
Біографія Ілона Маска - страшенно популярна, про що свідчать рейтинги книгарень і вже шосте перевидання. Про що це говорить? Напевно, що тисячі читачів прагнуть відчути: майбутнє твориться просто зараз. Автор, як і раніше, захоплено спостерігає за своїм героєм - винахідником, інженером і мрійником, вірить йому і пробачає недоліки. Ешлі Венс, американський журналіст, що спеціалізується на новітніх технологіях, є талановитим оповідачем, якому вдалося зачепити дуже тонкі й дражливі моменти життя Маска.
Венс зізнається, що не одразу отримав його згоду на співпрацю і дуже не хотів ділитися вже наявними напрацюваннями, бо "Маск має свою версію правди, і це не завжди версія, яку поділяє решта світу". Але чоловікам вдалося домовитися, із чого вийшла докладна розповідь про непересічну особистість, метою життя якої є "перетворити людей на колонізаторів космосу".
Неймовірна історія родини, дитячі травми та рішення переїхати до США, поразки у справах та зради бізнес-партнерів, смерть першої дитини та пошук часу для кохання в надто щільному графіку - про все це йдеться у книжці, герой якої нагадує супергероя, але при цьому залишається вразливим і самотнім.
Видавництво Старого Лева, переклад з англійської К. Міхаліциної
"Ні сонце, ані смерть неможливо зустріти, не відводячи погляду", - один із епіграфів до автобіографії відомого британського нейрохірурга. Ця книжка Генрі Марша присвячена не стільки практиці й принципам цього автора, скільки доволі важкій темі усвідомлення смерті. Лікар, який 40 років працював у різних країнах (від США до Непалу), зазнав безліч успіхів, але й невдач, раптом усвідомлює, що має йти на пенсію.
Чи не почнеться з цього згасання його розуму? Чи буде він, як і попередні роки, почуватися потрібним? Як призвичаїтися до того факту, "що час життя добігає кінця"? Генрі Марш шукатиме відповідей для себе самого, створюючи дуже особисту оповідь. З неї читач дізнається про тонкощі охорони здоров'я у різних країнах світу, про одержимість нейрохірурга Україною, про етику і навіть естетику медицини, адже "нейрохірургія - найдосконаліший із можливих способів з користю застосувати власні руки та мозок, поєднувати мистецтво і науку".
Аналізуючи свій досвід, лікар доходить висновку, що нам досі дуже мало відомо про мозок, а певна частина успіху його операцій належить до геть не раціональної категорії - дива.
І хоч Марш не вірить у Бога і вважає, що "я - минущий електрохімічний танець, утворений міріадами бітів інформації", він сподівається, що десь у просторі ця інформація неодмінно збережеться, а це означатиме, що все пережите і зроблене було недарма.
Нельсон Мандела. "Довгий шлях до свободи"
Видавництво "Наш Формат", переклад з англійської В. Старка
"У мене не було осяяння, якогось одного відкриття чи моменту істини. Натомість накопичувалися тисячі випадків зневаги й приниження, тисячі пізніше стертих у пам'яті моментів, які викликали в мені гнів, бунтарство, бажання боротися проти системи, що поневолила мій народ", - писав Нельсон Мандела в автобіографії. Його книжка - цитатник для людини, що прагне жити у світі, де демократичні цінності є реальністю, а не передвиборчими гаслами. Втім, скільки б не тривав ефект накопичення злості до поневолювачів, має з'явитися лідер, щоби перетворити руйнівну енергію на силу творення.
Мандела був саме таким в очах мільйонів, але в книзі чітко відчувається намагання автора натякнути читачеві, що кожен може зробити щось для рідної землі і людей, які на ній мешкають. Майбутній президент ПАР почав писати мемуари ще 1974 року, але роботу над книжкою унеможливило ув'язнення, тож поновити її вдалося лише у 1990-му. Мандела згадує дитинство, багато пише про знатне коріння, про побут і бідність, з якою стикнувся через бунтівний характер батька та його передчасну смерть.
Пригадує, як вперше відчув приналежність до "обраного народу", приділяє увагу тим, хто вплинув на його "африканізм", ділиться дещо сумною радістю від згадки про те, як наново почав жити 1971 року, вийшовши з в'язниці… "Для людей свобода на власній землі - це вершина їхніх поривань, і ніщо не може відвернути від неї певних своєї правди", - запевняє і надихає Мандела. Чи не цього потребує український читач, який регулярно розчаровується у лідерах, що могли би претендувати на звання героїв?
Девід Маккалоу. "Брати Райти"
Видавництво КМ-Букс, переклад з англійської Н. Лавської
Брати Райти - Вілбер і Орвілл із Дейтона, штат Огайо, - навчили світ літати. Вони не першими сконструювали літальний апарат, але саме Райтам належить розробка механізму такого апарату з двигуном і перший керований політ на ньому. Цілком природно, що постаті, чий вплив на авіаконструювання відчувається й нині, зацікавили Девіда Маккалоу - одного з найкращих американських біографів, володаря Президентської медалі Свободи та двічі Пулітцерівської премії.
Ця біографія, видана з великою кількістю архівних фотографій і копій документів, ґрунтовно оповідає про добу, коли відбувався неймовірний технологічний стрибок, коли люди заради мети не боялися випробувувати аероплани над пустелями, адже мали віру, що їхнє життя - ніщо перед відчуттям висоти й польоту. Діти єпископа, "обидва брати завжди були справжніми джентльменами, від народження ґречними з усіма. Вони ніколи не вживали міцних алкогольних напоїв, не палили, не грали в азартні ігри і обидва залишалися "незалежними" республіканцями".
Патентуючи свій винахід, Вілбер і Орвілл менше за все думали про гроші, але навіть їхні добрі переконання і світлі помисли не вберегли його від участі у війнах. Це дуже турбувало Орвілла, який пережив старшого брата на 36 років. Отже, книжка Маккалоу - це машина часу, яка, крім усього іншого, переконує: для сміливих і впевнених не існує меж і кордонів. І приклад того - два чоловіки, які не побоялися обпалити крила.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно