Вже у продажу нова книга віршів поетеси Наталки Фурси «Вернигора». Вірші, що увійшли до збірки, стали для авторки інструментом внутрішнього переборювання всіх лих та випробувань, які випали на долю людини в цей тяжкий і багато в чому визначальний час української історії. Книга «Вернигора» — це своєрідний щоденник емоцій, думок і почуттів війни. На її сторінках — вірші про Україну, її історичну незнищенність і містичні невичерпні джерела сили її народу.

Наталка Фурса розповідає: «Принцип цієї збірки продиктувала Велика війна, бо саме вона викликала до життя ці вірші, а відтак – і всю книжку. Так, у неї ввійшли здебільшого твори, що стали власне щоденником – емоцій, думок, почуттів – першого року повномасштабної війни (2022-го). Це – серцевина книжки, і саме тому я свідомо залишила дати написання. Але  ж війна почалася не у 2022-му, і навіть не 2014-го. Війна триває завжди, лише має різні стадії, інтенсивність, прояви. Перш ніж вийти назовні, зірвати землю й небо і, ставши кровопролитною, підірвати всю Гору нашого життя, вона накопичується всередині (часто – у душі людини – як сум’яття, передчуття, бо навіть духовна внутрішня праця по суті є війною, борнею добра і зла). 

За принципом накопичення всіх цих відчуттів, а потім їх прориву в реальний світ я й пішла.

Тут важливо сказати, що останні кілька років я працювала над рукописом філософської книжки під назвою «Глибока гора», яка мала стати квінтесенцією всього мого внутрішнього життя та духовних пошуків. Вона мала засвідчити рух людської душі уверх, до неба, до Божого начала, й водночас – у глибину, до земних джерел життя. Гора ростилася, колодязь у ній копався. А тимчасом довкола зріла реальна війна з одвічним нашим ворогом і обпікала то той, то інший край нашої землі й нашого життя. І от ця війна розпалилася так, що вся моя мирна Гора вибухнула в небо – вулканом, а духовний колодязь у ній став випеченим жерлом без дна. Власне, це розгорнений образ того, що відбулося з нашою Україною. Тому «Глибока гора» стала «Вернигорою» – вона вже не мирна, вона дієва… у неї інший голос й інші слова. Вона рече вогнем та кипить живою кров’ю і до Неба, і до землі.

Тож можна сказати, що ця книжка писалася упродовж усього мого життя, а потім буквально вибухнула – з війною, як лава… І я не стала її спиняти, хоча вона зруйнувала саму себе. Та я відчула, що тільки так і може вижити людина у лиху, вбивчу, годину історичного виклику: переборюючи страх у собі, викидаючи на ворога ненависть і лють та перетворюючи все це у невичерпне джерело любові до свого, рідного, – людей, землі, цінностей, у джерело, що дає незнищенну силу. Іноді це джерело – глибше всіх мислимих ден, і сягнути його без внутрішньої праці, яка є творенням вищих смислів, неможливо. Але це треба робити, бо час вимагає від нас максимального напруження всього нашого потенціалу.

Тож закономірно, що книжка просякнута війною від першої до останньої сторінки; навіть ті вірші, які видаються цілком «мирними», потрапивши у воєнний «контекст», перестають такими бути»

Книга вийшла в художньому оформленні Христини Валько.

Наталка Фурса — українська поетеса, прозаїкиня (нар. 15 жовтня 1964 року в м. Полтава).  Закінчила Ромоданівську середню школу на Миргородщині та факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1986). Довгий час працювала за фахом у засобах масової інформації, редактором у видавництвах, зокрема, в Яготинському історичному музеї, кореспондентом Яготинської райгазети, молодшим науковим співробітником Яготинського історичного музею (Київська область), після переїзду до Києва працювала журналістом у Прес-центрі Митного Комітету України, у редакціях різних видань та редактором у видавництвах Києва, згодом – Полтави, куди перебралася в грудні 1996 року. З 2011 року проживає у селищі Ромодан на Миргородщині. 1997 року член Національної спілки письменників України  та Асоціації українських письменників (2001). Вірші друкувалися в районній, обласній та всеукраїнській періодиці, в часописах: «Вітчизна», «Дніпро», «Сільські обрії», «Рідний край», «Криниця», «Згар»; в альманасі «Вітрила–82» (Київ, 1982), в навчальному посібнику «Література рідного краю» (Миргород, 1999), в антології поезії полтавських літераторів ХХ століття «Калинове гроно» (Полтава-Кременчук, 2004). Редакторка та упорядниця альманаху молодих поетів Полтави «Болотні вогні» (Полтава, 2002; Київ, 2004).