Зворушлива різдвяна повість для підлітків від Дзвінки Матіяш «Мене звати Варвара» вийшла у «Видавництві Старого Лева». Це її десята, ювілейна книжка, в якій йдеться про дівчинку, що дорослішає, дізнається історію походження свого імені, відшуковує зв’язки між сьогоденнями і минулим. Теплі стосунки у родині, черешневі дива і цікаві факти про постатей з іменем Варвара – створюють особливу атмосферу у тексті, хочеться набутися з персонажами і дізнатися більше про них, а заодно і про себе. Ніжно-блакитне оформлення художниці Мар’яни Микитюк посилює це враження.

Якщо у день святої Варвари зрізати і покласти у воду черешневу гілочку, на саме Різдво трапиться диво: Barbarazweig розквітне. Перед Різдвом Варвара очікує на свою Barbarazweig і нотує у щоденнику все, що дізнається про історію свого народження та своє доволі рідкісне ім’я: про віденські різдвяні канікули її мами й тата, загадкову біографію святої Варвари і дивовижну долю тезки дівчинки – київської меценатки Варвари Ханенко. І разом із розквітлою гілочкою черешні в життя Варвари приходять й інші дива та несподіванки…

Дзвінка Матіяш розповідає: «З Варварою – пов'язано дуже багато абсолютно містичних моментів, які й описати нереально, тому що збоку вони просто моменти. Це книжка, яка прийшла сама і захотіла бути написана, причому за рекордно короткий час – 4 грудня ввечері я її почала, хоча зранку ще поняття не мала, що писатиму про Варвару. І, здається, 18 грудня у мене вже був повний текст, який потім я редагувала ще кілька місяців, але редагування – то зовсім інший процес. Ця книга писалася неймовірно легко, з дивовижним відчуттям щастя і краси всього у всьому. Це книжка-двері – до свого імені, до свого шляху, до своїх таємниць. І коли за кілька місяців, у лютому 2020 я дивилася у Відні в історичному музеї на якусь із картин Лукаса Кранаха, зрозуміла, що він всюди малював красиву рудокосу жінку – свою любов. І коли я подивилася, як її звати – то навіть не здивувалася. Звісно ж, Варвара. Тож до рукопису додалося ще кілька речень. Це була фантастична пригода, одним словом, ця книга – суцільна розкіш».

Відповідальна редакторка відділу дитячої літератури Наталка Малетич доповнює: «Понад рік тому Дзвінка Матіяш надіслала у видавництво рукопис нової повісті «Мене звати Варвара». Я одразу ж узялася за читання, бо неймовірно люблю Дзвінчине письмо. І вмить занурилася в магічну атмосферу різдвяного Відня та Києва початку ХХ століття, а також сучасного. Історія дівчинки-підлітки, яка одного дня, мов справжній детектив, вирушає на пошуки свого коріння (в прямому і метафоричному сенсах) і знаходить собі покровительку — київську меценатку Варвару Ханенко, — усвідомлює свою цінність і радіє кожному дню життя — надзвичайно зворушує і просто оселяється в серці».

«Текст пронизує образ barbarazweig — розквітлої черешневої гілочки, який символізує таємницю Варвариного народження. І саме він наштовхнув мене на думку, що варто віддати цей текст на ілюстрування Мар’яні Микитюк, адже вона розкішно малює рослини. І справді завдяки Мар’яниним ілюстраціям книжка вийшла такою ж тендітною і ніжною, як розквітла серед зими черешнева гілочка. І трішки — як хрумка бурулька, що занурює в атмосферу дитинства — часу, коли можливі всі дива.

Думаю, цю книжку можуть читати не лише підлітки віку головної героїні, а й дорослі. Адже вона дуже надихає: прочитавши ще раз макет перед друком, я невимовно захотіла поїхати до Києва, побувати в музеї Ханенків, походити стежками обох Варвар. І сподіваюся, що невдовзі втілю цю маленьку мрію», – додає Наталка.

Дзвінка Матіяш – письменниця, перекладачка, редакторка. Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка десяти книжок для дітей і дорослих, серед них дитячі казки «Казки П’ятинки», «Перше Різдво», «Подарунок від святого Миколая», підліткові повісті «Марта з вулиці святого Якова», «День сніговика» і видання для дорослих «Реквієм для листопаду», «Роман про батьківщину», «Історії про троянди, дощ і сіль», «Дорога святого Якова». Перекладає з польської, білоруської та англійської мов.