Вахтанґ Кебуладзе: «Розум не універсальний, універсальна лише чуттєвість»
У рамках Книжкового Арсеналу відомі сучасні філософи Володимир Єрмоленко та Вахтанґ Кебуладзе розмірковували, як думки стають мистецтвом та як філософія, література, музичне та образотворче мистецтва збагачують одне одного. Розмова велася навколо виданої у ВСЛ книжки Вахтнґа «Чарунки долі», у якій зустрічаються філософи й митці з різних країн і часів.
«Чарунки долі» - це збірка коротких есеїв. Власне, у цьому й особливість Вахтанґа - він майстер гострої фрази, я б порівняв цю манеру письма з дистиляцією. У книзі, поряд з філософами, згадуються письменники: Борхес, Кундера, Мішель Уельбек... Це доводить, що не лише філософи можуть надихати письменників, а часто буває навпаки», - почав розмову Володимир Єрмоленко. «Борхес відкрив мені, що немає високої і простої літератури, є література погано і добре написана. До прикладу, я дуже люблю Конан Дойла, але певний літературний снобізм не дозволяв мені поставити його в один ряд з Джойсом. Але Борхес перевернув мій світ, то це література чи філософія? З іншого боку, маємо філософа Людвіга Вітґенштайна, трактати якого - цілий космос, де можна подорожувати між словами. То він був філософом чи письменником? Зв'язок між філософією і літературою очевидний, і я абсолютно не поділяю думку колег, які кажуть, що філософу не обов'язково бути хорошим письменником. Як тільки мислення перетворюється в мовлення - ми опиняємося на території літератури».
У розділі «Сексуальний конструктор» автор згадує іншого письменника - Кундеру, який, за словами Вахтанґа, став для нього свого часу емансипаційним чинником в сфері сексуальності. «Кундеру я відкрив для себе на першому курсі філософського факультету, я не дуже добре сприйняв його посилання на Ніцше - що нового про нього може розповісти мені чеський письменник? Але я захопився Міланом Кундерою, його постійним змішуванням сексуальності і політики. По суті, Кундера звільнив мене від того жахливого світу російських письменників «срібного віку». Бо в юності я захоплювався Брюсовим, Сологубом. Кундера, як дослідник людської сексуальності, - дуже чесний, дуже жорсткий і навіть жорстокий, але він дає надію... На відміну від Брюсова. Але зараз мені вже хочеться звільнитися і від Кундери, а найкращий спосіб звільнитися - це рефлексія. Саме тому Кундера постав у цій книзі. А чому Уельбек? Бо він вловив основні риси європейської сексуальності, про нього мій текст «Кінець Європи». Уельбек розчиняє сексуальність у порнографії, формулює вирок Європі і вона для нього завершується. Контраргументом міг би стати Маркес, який написав гімн коханню у романі «Кохання під час холери». Шкодую, що не згадав його».
Назву книги «Чарунки долі» автор пояснює наступним чином: «Чарунка - це лунка, фрагмент чогось в одній площині. У книзі немає наскрізного сюжету, це фрагменти думок, життів, епох. Але, разом з тим, це все частинки великої історії мистецтва та філософії», - зауважив Вахтанґ Кебуладзе.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно