0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Вахтанґ Кебуладзе: «Дедалі більше філософія стає для мене літературою»
У неділю, 18 вересня, в рамках XXIII Форуму видавців у готелі «Жорж» на тематичному майданчику «Філософія» відбулася презентація збірки есеїв «Чарунки долі» філософа, перекладача, поета і публіциста Вахтанґа Кебуладзе. Говорили про задум книжки, передумови її написання, семантику назви, інтертекстуальність та гіпертекстовість есеїв, а також про творчі плани на майбутнє. Модерувала зустріч Марія Титаренко. 
 
Вахтанґ Кебуладзе зазначив, що не мав від початку ідеї створити збірку есеїв: «Коли я писав ці тексти, не знав, що створюю книгу. Не було цілісної ідеї. Однак останнім часом відчувається соціальний запит на інтелектуальну літературу. Найпотужніше я відчув це після Майдану. І це ще варто осмислити… Дедалі більше філософія стає для мене літературою».
 
 
Головним ініціатором написання книжки філософ назвав свого друга, публіциста і письменника Володимира Єрмоленка: «Володя постійно запитував, чому я не пишу. Але тоді (під час подій на Майдані – ред.) я не міг писати, тоді був час діяти. А потому якось прорвало. Володя познайомив мене з «Видавництвом Старого Лева», де раніше вийшла його збірка есеїв. Тоді ж виявилося, що ще третину творів треба дописати».
 
«Перший текст, який називається «Вічне місто. Жертва й імперія» (єдиний текст про Росію, проти Росії), я написав у 2005 році – за 8 років до початку розстрілів на Майдані», – наголосив Вахтанґ Кебуладзе. Автор розповів також про те, як за ланцюговою реакцією виникали ідеї есеїв «Соціальний конструктор» та «Порно і „кінець Європи”». 
 
 
Письменник назвав свої есеї «інтерактивним мікрогіпертекстом» і пояснив їхній конструктивний задум: «Ми всі, інтелектуали, читаємо, щоб писати. Перехід від процесу читання до процесу письма відбувається непомітно. Я пишу, щоби хтось прочитав і сам дописав. У задум цієї книжки закладено те, що вона є незавершеною. Вона відкрита і для мене, і для читачів. Я задоволений цією книжкою тому, що вона і була замислена в такий спосіб, щоб не можна було бути задоволеним нею остаточно».
 
Говорили і про те, як філософу вдалося «приборкати» академічний стиль заради есеїстичної лаконічності. «Такий формат, як інтелектуальні есеї, потребує особливого вокабуляру й ритму у порівнянні з академічним текстом. Тут було завдання писати дуже стисло. Всередині кожного есею мав бути ритм. Треба було подолати в собі академічного письменника. Тексти стали коротші завдяки тому, що я сховав „інтелектуальну кухню”», – розповів автор. Інтелектуальні есеї, як відзначив Кебуладзе, поєднують майже газетну публіцистичність із філософським сенсом.
 
 
У книзі є відсилання до багатьох письменників, філософів, відомих діячів. Як зазначив Вахтанґ Кебуладзе, ті, хто згаданий у книзі, задають певний контекст, структурують думку: «Майже неможливо у XXI столітті створити текст, який не містив би в собі інший».
 
Письменник назвав творчість компенсацією: «Ми пишемо через певну нестачу. У житті бракує щастя, любові, тому ми компенсуємо це в творчості».
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на книжку тижня: «Never stop»
Феномен Ульфа Старка
«Розарій» Анни Малігон. Вервечка битого скла
Тиждень Ульфа Старка
Топ-5 від Богдана Коломійчука: книжки, музика, кіно
Проза, таки проза: роман Василя Махна «Вічний календар»
stary_lev Стежити
дописів читачів