0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Унікальна абетка про Шептицького навчить дитину любити і пробачати

Оксана Антонів, Твоє місто

 «…Ти такий великий, як наша черешня на городі, а борода у тебе, як у святого Миколая…», – писали до митрополита Андрея діти, які бажали зустрічі з ним та спілкування. А ще називали найдорожчим Таточком. Про щастя, щедрість, жарти, забавки і навіть цукерки, а також яким був малий хлопчик Роман, що став великим митрополитом Андреєм, дізнаються і діти, і дорослі, вивчаючи абетку «Шептицький. Від А до Я». Книга увійшла до переліку найкращих на цьогорічному Форумі видавців у Львові. Співавторка абетки про Шептицького – письменниця Оксана Думанська розповіла Tvoemisto.tv, як творилася книга та яким прикладом може стати Андрей Шептицький для сучасних дітей.

Від «А» до «Я»

Коли у лютому місяці ми обговорювали проект книги про Андрея Шептицького, у кабінеті Ірини Магдиш, у міській раді, разом із представниками «Видавництва Старого Лева» і журналісткою Галиною Терещук, ще ніхто не знав, у який спосіб усе буде реалізовано. Саме Галині Терещук належить ідея абеткової форми від А до Я. Вона насправді дуже багато знає про родину Шептицьких, бо давно тим цікавилася, багато джерел перечитала, об’їздила знакові місця та підготувала багато матеріалів для «Радіо Свобода» на цю тему.

Спочатку мене долучили як редактора. Але потім вийшло так, що тексти довелося писати, бо матеріалу багато і його треба було лаконізувати та злегка академізувати, але щоб не втратити живої мови. Нам дуже пощастило, що митрополит – Андрей, на букву «А». Це був початок. А далі почали заглиблюватися у біографію, яка вже писана-переписана різними закордонними та нашими дослідниками, зверталися до перекладних видань.

Треба було виділити найсуттєвіше. Щоби ця книга була своєрідним пунктиром про митрополита Шептицького, після прочитання якої – хочеться дізнатися ще більше. Щоби в читача не склалося враження, що то просто собі був монах, чернець, який молився, любив рідний край і дітей, допомагав їм. Ми не хотіли, аби все виглядало формалізовано. А щоби видно було людину, яка вміла жартувати, навчалася малярства, завжди відгукувалася на підприємницькі заходи. То був час упослідження Галичини Польщею, і українці як могли чинили опір: гуртувалися, засновували свої підприємства, а це робочі місця, яких так тоді бракувало!  Тоді Іван Тиктор запровадив свою видавничу справу, яка здавалось би не виживе, а «Маслосоюз» Андрія Палія постачав  галицькі вершки усьому світу. Виявляється, Андрей Шептицький також сприяв українським підприємцям – підтримав «солодку» фабрику «Фортуну», пізніше з неї постала «Фортуна Нова», а ще пізніше – «Світоч».

Також хотілося показати такі його правдиві риси, як от хлопчика, який їде з мамою на сповідь – і вирішує сам посповідатися... Без чийогось наполягання. От читаєте біографію знаменитої особи – і таке враження, що все схематично. Ми ж намагалися позбутися того схематизму, тому там, де забавка – прочитаєте про забавки. На букву «Ж» ми спеціально узяли слово «жарт».

Звичайно, хотіли показати зріст на букву «З». Уявіть собі, що людина такого високого зросту, ще зовсім молода, відмовляється від військової кар’єри. Шептицький, коли перехворів на скарлатину, отримав ускладнення на суглоби і не зміг бути вояком. Я так думаю, що це теж послужило його ще більшому наверненню до Бога – як до Отця, що посилає випробування сильному.

Про співпрацю з «Аґрафка» й те, що не увійшло до книги

Усі свої 44-ри роки єпископства митрополит Андрей був абсолютно активним і в політичному, і мистецькому житті Галичини. У всьому. Доброчинність заможних осіб тоді була популярною. Напевне, у дитинстві малий Роман бачив, як мама дарує телятко чи як тато почав займатися забавкарством, щоби люди мали роботу.

Мені розповідали такий факт: коли до Шептицького прийшов один видавець, який заснував газету і йому не вистачило коштів продовжити справу. Тоді Шептицький викликав слугу й запитав, що у них залишилося  з посуду. А той відповів, що кілька виделок та ложок. Шептицький наказав продати і віддати видавцеві. Ця його людська щедрість справді надихає і віриш, що ця людина не лицемірила у жодному випадку. І мені здається, це й постає з нашої  книги, хоч тут і немає розповіді від дитинства до юності, від юності до зрілості.

У співпраці з творчою майстернею «Аґрафка», у нас не було нікого, хто би тягнув на себе ковдру. Ми співпрацювали на рівних. На одну літеру могло назбиратися 5-6 матеріалів, і не всі вони узгоджувалися з тим, що було в колажі. Тому ми з Галиною довірилися ілюстраторам-дизайнерам і казали – беріть те, що потрібно.

І коли йшлося про літеру «Г», виявилося, що Андрей Шептицький мав перемовини із голлівудськими режисерами щодо фільму про голодомор.  Але в нас уже було два слова, що стосувалися роду Шептицьких – «граф» і «герб». Довелося зітхнути – і пожертвувати цим фактом. Але я сподіваюся, що колись хтось таки напише  звичайну книгу для дітей, в якій  згадають саме цей епізод митрополитових зацікавлень.

Хочу наголосити, що наш із Галиною текст не мав би сенсу в іншому оформленні – він би виглядав еклектичним. Бо мистецьке подружжя Андрій Лесів та Романа Романишин (творча майстерня «Аґрафка». – Ред. ) у своїх творчих засадах дуже ретельні. Вони побували там, де колись виростав і мешкав митрополит, «надихнулися» побаченим – і ніби кинули погляд у часи його величного життя. Тому знавці зазначать, що композиційно ілюстрації перегукуються з іконописом, а шрифти стилізовані під традиції тридцятих років.

Про не лише церковного ієрарха

Вперше дізналася про Шептицького, коли мені до рук потрапив сценарій кінофільму «Іванна». Це був антиклерикальний фільм середини 50-х років про доньку священика, яка завдяки радянській владі отримала змогу навчатися в університеті. Але підступні оунівці не дали їй там навчатися. А коли прийшли окупанти, дівчина бачить, як церква співпрацює з німцями, і врешті гине. Це була така відверта радянська пропаганда, де Шептицького було названо вбивцею та ворогом народу.

Для мене, як і для багатьох, Шептицький був просто церковним ієрархом. А вже коли мені довелося працювати над книжкою про художницю Софію Караффу-Корбут (Думанська Оксана. Графиня з Куткора: біографічна оповідь з голосів самовидців: життєпис С. П. Караффи-Корбут. Львів,  Каменяр, 2004. – Ред.), то зустрілася із людьми, які закінчували гімназію сестер-василіанок у Львові. Подруга Софії – п. Зеновія Мазур розповіла мені, що Шептицький платив за навчання багатьох сиріт, і за Софію також. Потім мені художники розповіли, скількох він вивчив у Парижі й Кракові.

Згодом мені потрапив на очі ролик, де митрополит серед пластунів. Такими були уривки, які складали цілісну картину життя Андрея Шептицького.

 Коли вже довелося працювати за абетковою системою у цій книзі, і ми шукали слова на літеру «Ї», то обрали слово «їжа». Галина Терещук переслала уривок-історію про те, як німецькі офіцери прийшли з візитом у Святоюрську резиденцію і побачили кухлик води, окраєць чорного хліба, бульбу, то здивувалися: що ви їсте? Митрополит відповів: «Я їм те, що їсть мій народ».  І це була щира правда.

У ньому заговорили покоління Шептицьких

Митрополит Андрей – п’ятий єпископом у роду Шептицьких. Атанасій Шептицький фактично заклав церкву св. Юра, яка потім стала митрополичою резиденцією. І це не буває просто так. Це не тому тільки так сталося, що мама Софія вірила в Бога і навчила сина Романа молитися. В Андреєві заговорили цілі покоління Шептицьких, які на часі становлення Греко-Католицької Церкви дуже багато для неї зробили, і всі вони були великими жертводавцями.

Він зростав у таких умовах, в такому оточенні, зважаючи на те, які люди, книги були поруч, він не міг бути пересічною людиною. Бо все дає свій відбиток і формує людину як особистість.

Зрештою, поїхав навчатися правництва, тоді усі хотіли бути правниками, це давало дорогу в політику, і скрізь. І от з цієї точки зору мені цікавий Климентій Шептицький, бо він фактично був політиком, але після 40-ка років прийняв монашество. Очевидно розумів, що політик стільки не зробить, скільки зробить пастир. Адже як казав Андрей Шептицький, що овець треба не тільки стригти, але й пасти.

Ми зараз усвідомлюємо, що таке людина яка знає понад 10 мов. Усі ці знання, те, що назбиралося від усіх предків, мало виявитися у комусь найбільше – от і виявилося у Андреєві Шептицькому.

Про те, чому абетка призначена для родинного читання

Я взагалі боюся будь-якого педагогізму, у будь-якій книжці, бо це наводить на дитину страшенну тугу. Мені так здається, що ми запровадили книгу для родинного читання – не просто абетку. Абетково розміщені тексти, що пояснюють значення слів чи змальовують епізоди із життя митрополита, це просто  форма, наповнена  цікавим змістом в супроводі непересічних візуальних образів. Хтось має прокоментувати дитині те, що вона прочитає. Хай це зробить  дідусь, бабуся, тато, мама…

Мені здається, що сучасна родина – заматоличена, яка намагається дитину забезпечити усім якомога кращим. Багато хто думає, що дитині треба все. Дитині найбільше потрібно спілкування. 

Пригадайте таку соціальну рекламу: «Навіщо ви мене народили, якщо  не хочете зі мною розмовляти?»

Підставою для розмови може бути книжка про життя митрополита. Він був малим хлопчиком. Таким як усі, і напевне, бешкетував. Хоча здебільшого його намагалися зобразити таким маленьким, стареньким, який усіх повчав... Я думаю, він був як усі, але у ньому було більше якоїсь зосередженості, ретельності, уваги до навколишнього світу.

Мені здається, що така історія, оповіджена голосом бабусі чи мами, буде важливою для дитини. А тим більше, що потім можна піти до церкви Юра, показати митрополичі палати, митрополичі сади…Куди не підеш по Львову: до вірменського собору – митрополит Андрей приїздив в гості до вірменського єпископа, ідеш на Драгоманова – палац Дуніковських. Це ж треба було купити такий палац, привести його до ладу, віддати все і написати дарчу українському народові.

Про вшанування пам’яті митрополита Андрея

Усе, що вийшло у Львові у Рік Щептицького, може би годилося зробити раніше. Дуже шаную те, що зробила Леся Квик – альбом, присвячений Шептицькому, – це велика дослідницька праця. Можливо хтось напише роман про Андрея Шептицького.

І хай би на цьому рік вшанування митрополита не закінчувався. Ті діти, що почують про нього у цьому році, – підростають. Хай би та хвиля не спадала, а поширювалася. Я рада що ця книга може піти в інші міста, де про Шептицького нічого не знають, окрім імені. Мені здається що цей рік – це не рік протягом якого поговорили і забули, а рік, який підійме хвилю зацікавлення до постаті Велетня духу із Святоюрської гори.

У цій книзі немає наполегливих настанов. Тут читай і доходь своїм умом, як треба любити світ, як треба любити людей і усе, що посилає тобі Бог. Як не можна нічого шкодувати ні для кого, бо життя таке коротке, а треба встигнути віддати все, що ти набув. Звісно, найголовніше тут все ж таки людина. І той жарт і та їжа, чи домашній театр, лічниця, дитячі листи до Таточка – усе говорить про те, що не можна людину уявляти тесаною з каменя. Просто отак поставити її, щоб її любили. Хто ж полюбить холодний камінь? Чим більше  людських рис буле виявлено і чим простіше про це сказано, тим ця постать буде яскравіша. У книзі немає словесного пафосу на кшталт «дякуємо Богу, що послав нашій Україні такого митрополита». Але ми, кожен тихим словом, дякуємо Богові, що він був серед нас.

Вам може бути цікаво
Купуйте книжку «Ідея на мільй000000н» – отримуйте горнятко у подарунок!
Мар’яна Савка, Зоя Казанжи, Світлана Бондар – про жінок, що змінюють реальність
Аврора та інші принцеси
«Феміністки не носять рожевого»: 7 головних думок
Презентація книжки «Однакові чи різні? Геноміка» у Харкові
Сем і Джулія в театрі
stary_lev Стежити
1849 дописів 41986 читачів