0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Ульф Старк: Катастроф, бід і воєн нині стільки, що дитина до них просто звикає
Ірина Троскот, спеціально для УП.Культура
 
Ульф Старк, – шведський письменник і сценарист, безсумнівна зірка дитячої літератури, цього року вперше завітав до України на VІ Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". У Києві Старк презентував українським читачам дві свої книги, які цього року вийшли в перекладі на українську у "Видавництві Старого Лева", – "Чи вмієш ти свистати, Йоганно" та "Диваки і зануди".
 
– Пане Ульфе, вас називають продовжувачем традиції письма Астрід Ліндґрен. Ким, на вашу думку, є ця письменниця для шведської літератури й особисто для вас?
 
– Я народився того самого року, коли було написано й опубліковано "Пеппі Довгупанчоху", тому Астрід Ліндґрен у певному сенсі переслідує мене все життя.
 
Спершу, коли був малим, я читав її книжки сам, а згодом, коли вже сам став батьком, читав ці книжки своїм дітям. І весь цей час Астрід писала. Тому в певному сенсі ми поєднані все життя.
 
Коли Ліндґрен виповнилося 80 років, мене запросили прочитати урочисту промову з нагоди її ювілею, але сама письменниця відмовилася взяти участь у цьому вшануванні, тому прийшов тільки я і впродовж години читав перед публікою свою заготовлену наперед промову.
 
Коли перед цим цю промову тестували, я прийшов до Астрід Ліндґрен, сів на дивані біля неї, як оце ми зараз із вами сидимо й розмовляємо, і почав читати їй написане.
 
За якийсь час Астрід просто заснула в мене на плечі. По-своєму це було страшенно приємно – розуміти, що ти хоч на трохи своїм читання приспав королеву казок. Врешті, вона прокинулась і сказала: "Все прекрасно, все чудесно, продовжуйте".
 
Отже, на мене вона мала безпосередній вплив: і на мою творчість, і на моє життя.
 
Наприклад, у неї є історія про хлопчика, який утік із дитячого притулку (повість "Расмус-волоцюга". – УП). Власне, прочитавши цю історію, я теж утік із дому й перепитував людей на вулиці, як дійти до будинку для літніх людей – мені просто хотілося принести їм пива. Тобто ось так література іноді впливає насправді.
 
Буває, коли мене запитають, звідки я черпаю натхнення, то, переглядаючи свої книжки, я розумію, що те чи те речення я буквально витягнув із Астрід Ліндґрен. І саме в цьому – магія книжки, коли розумієш, що певні тексти ти прочитуєш настільки глибоко, що насправді сприймаєш їх за власні. У цьому й полягає вся краса.
 
 
– Скандинавська література найбільш відома своїми детективами, а також дуже потужною дитячою літературою. На вашу думку, в чому полягає цей феномен дитячої літератури і що сприяло її якісному зростанню?
 
– Окрім згаданої вже Астрід Ліндґрен, я ще хочу сказати про іншу відому дитячу шведську письменницю – Анну Галлінґ, яка писала вірші в той самий час, коли Астрід вигадувала свої історії.
 
Власне, обидві вони творили в післявоєнному часі, добре розуміючи, що для становлення дитячої літератури найважливішим є мир. Це є най-найперше, чого потребують діти.
 
У кожної з письменниць був свій спосіб говорити про мир, тому, скажімо, Пеппі Довгапанчоха – справжня бунтарка проти системи освіти, але, водночас, дуже мирна. І це працює. Астрід Ліндґрен у своїх текстах завжди на все дивилася з позиції дитини. Вона ніколи не намагалася дітей повчати, натомість обирала дитячий погляд на життя.
 
Я так само, як і вона, намагаюся дивитися на світ очима дитини й використовувати в письмі ощадливу дитячу мову. 
 
– Література для дітей часто впадає у дві крайності: моралізаторство або розваги. На вашу думку, де є ота золота середина в письмі для дітей?
 
– Думаю, бути просто собі смішним дядечком, який пише книжки тільки для розваги, – це не література. Бо література – це справжні почуття. Це також і смуток, і роздуми, і якісь серйозні речі, тобто все те, що ми зустрічаємо в житті.
 
Як батько я казав своєму синові, доньці або пізніше онукам: "Не роби цього, це небезпечно". Я навіть міг кричати, щоб вони не робили чогось, але, пишучи, я перевтілююся в того самого онука й дивлюся на ситуацію з абсолютно іншої перспективи.
 
Важливо, щоб дитина, коли читатиме книжку, не бачила в ній дорослого, який їй про щось говорить, а бачила тільки себе і свій світ.
 
 
– Скандинавській дитячій літературі, й вашим книгам зокрема, притаманне дуже уважне ставлення до дідусів і бабусь. Навіть більше: батьки часто є причиною конфлікту в тексті. Чому, на вашу думку, саме цей зв'язок через покоління такий сильний?
 
– Думаю, основною причиною, чому в моїх книжках оприявлюється такий зв'язок через покоління, є те, що я сам мав дуже хороші стосунки з обома своїми дідусями, які на мене сильно вплинули. Батьків тато був дуже холеричним, владним, а іноді навіть агресивним, натомість мамин – із тих, кого називають "хорошим хлопцем", але вони обоє давали мені дуже багато.
 
Мабуть, теплі стосунки з бабусями й дідусями складаються насамперед тому, що батьки не мають стільки часу на дітей, як старше покоління. Не встигають із дітьми щось обговорити, пояснити, показати.
 
Пізніше я зрозумів, що не мав такого зв’язку з бабусями. Тому конфлікт між дітьми й батьками знайшов втілення в моїй прив’язаності до дідусів, але, мабуть, це просто власний досвід.
 
Хоча на підтвердження ваших слів є ще книжка Туве Янссон про стосунки бабусі й онука, дуже хороші стосунки – я сам хотів би такий твір написати (мова про "Літню книжку", яка невдовзі вийде українською в перекладі Наталії Іваничук. – УП).
 
– Кожна ваша книга зачіпає якусь актуальну для дітей чи підлітків проблему. Які, на вашу думку, проблеми нині варто найбільше проговорювати у книгах для дітей?
 
– Власне, насправді у світі є дуже багато реальних проблем: катастрофи, військові конфлікти тощо. Навіть нинішня ситуація зі світовим інформаційним простором потребує, щоб про неї писали.
 
Проте я не можу про це писати, на жаль. Натомість мені цікаво, як розв’язати проблему, коли стається стільки всього і стається настільки близько до людини. Якщо в моєму дитинстві щось і відбувалося, то все одно була витримана якась відстань і дистанція між мною і подією – і все здавалося далеким.
 
Те, що відбувається нині, воно фактично поруч. Катастроф, бід і воєн нині стільки, що дитина до них просто звикає. Інформаційний потік натомість висловлює ці проблеми так, щоб не давати дитині емоції, а навпаки – глушити їх.
 
Ось про варто говорити: про те, як уберегти дитину від браку емоцій в нинішньому інформаційному просторі.
 
Іншою великою проблемою є втрата зв’язку або потреба індивідуалізації цього зв’язку. Нині навіть просто вийшовши на прогулянку із дітьми, батьки не вилазять із різних модних ґаджетів. Вони працюють із ґаджетом, а не з дитиною – і вже на такому рівні втрачається контакт.
 
Тому основне питання – як зберегти цей контакт? Бо ж дитина виросте й так самісінько одразу сховається в ґаджети, навіть не спробувавши налаштуватися якось інакше на світ довкола. Отже, як зберегти живий контакт між живою людиною і людиною – це теж величезна проблема.
 
Ще одна дуже важлива проблема – це втрата батьківського авторитету перед дітьми. Сучасні діти мають доступ до величезної кількості інформації, вони подеколи володіють інформацією більше й краще за батьків, тому з різними питаннями йдуть не до них, а в інтернет. Це теж губить зв'язок між поколіннями, а також зв'язок між дуже близькими людьми.
 
Тому перед новими молодими письменниками постає дуже багато складних проблем і питань, про які їм доведеться написати не одну книжку.
 
 
– Як ви знаєте, в Україні нині триває війна. Є багато дітей, які постраждали від неї безпосередньо, а також тих, хто втратив на війні батьків чи інших родичів. Як із цими дітьми, а також із їхніми однолітками, які поруч, говорити про війну?
 
Чи можете ви щось порадити українським письменникам, які писатимуть для дітей про війну?
 
– Це дуже складне питання. В такій ситуації дуже важко давати якусь пораду, бо тема розмови дуже залежить від особистості того, хто говорить, і того, з ким говорять.
 
Але в будь-якому разі, читання – це завжди можливість розширення горизонтів, завжди можливість сприйняти інший досвід. Тому саме читання як таке – дуже хороша терапія для дітей в тій ситуації, в якій вони перебувають.
 
Якщо ж говорити з позиції авторів, то єдина порада – просто не боятися і не оминати болючої теми, бо відкладання на потім чи відсторонення проблему не вирішать.
 
Свого часу я, власне, написав книжку, яка називається "Сестра із моря" (найновіша книга письменника, яка з’явилася 2015 року. –УП), бо зараз шведські діти теж стикаються із темою війни. Адже Швеція постає перед проблемою появи дуже великої кількості сирійських біженців. А отже, й сирійських дітей, які несуть із собою досвід війни, який треба якось прийняти і їм самим, і шведським дітям, які з ними комунікують.
 
Отже, моя книжка, власне, написана про те, як фінські діти під час війни у Фінляндії перебиралися до Швеції. Але в моєму випадку тут витримано певну часову дистанцію, через яку теперішнім дітям легше сприйняти книжку.
 
Сирійським дітям теж легше екстраполювати свої відчуття, бо в їхньому досвіді присутня відстань, що хоч трохи знеболює. За книжкою "Сестра з моря" було поставлено п’єсу, і коли її ставили, то багато хто казав, що вона надто болюча, надто сумна і взагалі таке не можна показувати. А інші казали, що насправді реальність куди гірша, куди важча за цю п’єсу.
 
І секрет у тому, щоб знайти баланс між болючою реальністю і болючими словами, які б лікували після реальності.
 
– Чи читають маленькі шведи? Наскільки гострою є проблема популяризації читання в Швеції?
 
– Проблема з читанням, коли дорослі думають, що діти читають набагато менше, ніж читали вони, – не унікальна: вона поширена в усьому світі, зокрема у й Швеції.
 
Свого часу я брав участь у русі з популяризації читання, бо мені дуже сподобалася ідея, коли в "МакДоналдзі" раз на місяць із набором їжі видавали не ті дурнуваті дрібнички, які ми всі знаємо, а книжки. Так дітям роздали 16 мільйонів книжок. Власне, приємно думати, що аж стільки дітей принаймні отримали й потримали в руках книжку.
 
Тому, якщо говорити про популяризацію читання, насамперед треба виховувати доступність до книжок. Попри те, що багато хто критикував нашу затію, мовляв, навіщо "МакДоналдз" займається популяризацією книжки?
 
Насправді ж ідеться не про те, що гамбургери й книжку не варто пропонувати в одному комплекті, а про те, що нехай краще мою книжку популяризує "МакДоналдз", аніж вона стоїть бозна-де на якійсь дальній поличці, до якої діти не матимуть доступу.
 
Вам може бути цікаво
Вірш дня. Мар`яна Савка
Топ-5 книг, фільмів та музичних композицій від Надійки Гербіш
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
Привид, який не міг заснути
stary_lev Стежити
дописів читачів