Stary Lev Logo

Українським сучасним авторам час не лише розвіртуалізовуватися, а й віртуалізуватися
Якось один знайомий хлопчик пожартував, що сучасні українські автори дитячої літератури як динозаври, бо він їх ніколи не бачив. Мабуть, він хотів бути дотепним, однак мене це змусило замислитися й неабияк активізувало.
 
Чільне фото - зі сторінки Оксани Лущевської у Facebook.
 
Вже 15 років я живу в США, де діти мають можливість постійно зустрічатися з сучасними авторами дитячої літератури. Як людина, яка захистила дисертацію з дитячої літератури в Джорджіївському університету США, я неодноразово організовувала й відвідувала безліч конференцій і зустрічей для дитячих авторів. Не всі автори могли подорожувати до штату Джорджія, бо територія США доволі велика і переліт із Сан-Франциско до Атланти, наприклад, займає щонайменше 6-9 годин. Утім, ми зустрічалися з такими авторами по скайпу. Ба більше, на одній із конференцій з дитліту із відомим фотографом Ніком Бішопом з Австралії ми зустрічалися онлайн, бо в той час він мав важливу зйомку рідкісних птахів.
 
З міжнародною юнацькою бібліотекою в Мюнхені виходили на зв'язок просто для студентів, які вивчали інтернаціональну і глобальну літературу для дітей, аби надати тематичні «дороговкази» для наукових та промоційних досліджень. Скайп нині, як і Google Hangout, дозволяють зустрічатися, не зважаючи на територіальні бар’єри.
 
 
Будучи авторкою 31 книжки для дітей і перекладачкою дитячої літератури, я звикла багато і з великим ентузіазмом бачитися з юними читачами під час усіх моїх поїздок до України. Утім, через певні обставини два роки я не була вдома. Коли вийшла моя тридцять перша книжка «Опікуни для жирафа» (з ілюстраціями Євгенії Гайдамаки), я хотіла зробити тур, як це часто роблять творці дитячої книжки, відвідати школи та бібліотеки різних міст в Україні.
 
Але як? Тоді ми з дбайливою командою  «Видавництва Старого Лева» організували скайп-тур. У такий спосіб із середини березня й до початку травня ми провели близько 15 зустрічей і ще декілька спланували на травень. Я зустрілася з різними віковими групами дітей у Львові, Києві, Вінниці, Луцьку, Херсоні. Ми презентували нову книжку і провели надцять багатогранних розмов про мої повісті «З води у воду» і «Задзеркалля», які вийшли у «Видавництві Старого Лева» раніше.
 
  
Для аудиторій такі зустрічі були неймовірним досвідом спілкування. Спраглі очі, цікавезні та глибокі запитання, звернення до всіх українських авторів, запити рекомендацій, кого з українських дитячих і підліткових авторів читати і навіть акція – замовлення українським авторам книжок певного жанру чи формату, яких дітям і тінейджерам не вистачає нині.
 
Ми змогли не лише якісно донести книжки до читачів, а й надати читачам інструментарії на майбутнє.
  
За сім років роботи в університеті я викладала до десяти класів онлайн. На завершення навіть створила власний курс для читання дитячих книжок Joyful Fox Reading Club, який у процесі читання об’єднав близько 80 юних читачів з України.
 
Найбільший челлендж для автора у такому скайп-турі – це те, що не вдається побачити всі замислені чи усміхнені обличчя після зустрічі, не можна залишити автограф. Скайп вимикається – і все. Але Саломе Енгибарян, до прикладу, не раз передавала мені подальші враження: 
 
«Квітневий київський скайп-тур Оксани Лущевської з презентацією та обговоренням її книжок "З води у воду", "Задзеркалля" та "Опікуни для жирафа" зробив заокеанську письменницю більш близькою та зрозумілою. Шестирічні малюки здивувалися, що можуть стати опікунами, захоплювалися власними задумами-гаслами про права тварин. Діти віком вісім та десять років говорили про свої мрії та цілі й тішилися, що в їхніх однолітків-героїв книжки вже є перші почуття. Навіть "закриті" підлітки відчували, що цій людині поза екраном можна довіряти, порадитися, поділитися власним досвідом з нею. Письменниця щира з юними читачами й дає їм зрозуміти, що кожен відгук читача на її творчість важливий для неї».
 
 
Я була вражена, що після зустрічей діти та підлітки самі дописували колонки про  власні враження, писали й вчителі.
 
Після цього скайп-туру я маю мегапозитивні враження. Я думаю, що скайп-зустрічі розвінчують міфи про «відсутність» українських сучасних авторів, більше знайомлять дітей із письменниками. Погодьтеся, українські автори теж часто не можуть приїхати саме через територіальні бар’єри. Подолати відстань з одно кінця країни в інший не завжди просто.
 
Усі наші скайп-заходи були досить успішними. На мою думку, українські автори мають брати відповідальність і за промоцію своїх книжок, бо сьогодні, на жаль, лише вихід книжки і піар на сторінці видавництва чи у соціальних мережах не є великою медійною новиною. Колись, як згадує, Іван Малкович, навіть телебачення достатньо добре висвітлювало книжкові новини. В Україні немає літературних телеканалів або якісних літературних ЗМІ, окрім «Читомо», «Літакценту», «Барабуки», «Букмоля» та ще кількох, які здебільшого працюють онлайн.
 
  
Як казала американська дослідниця дитячої літературної рецепції  Лоїс Розеблатт: книжка без дитини не існує. Де є книжка – там мають бути читачі. Якщо книжка вийшла – маємо всіляко доносити її до дітей. Українським сучасним авторам час не лише розвіртуалізовуватися, але й віртуалізуватися. Як би дивно це не звучало, діти мають нас бачити й пізнавати.
 
А ентузіастам дитліту (вчителям, бібліотекарам, видавцям) час нас підтримувати й запрошувати авторів і авторок на (скайп)зустрічі. Ми радо відгукуємося на запрошення!
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно