Українським сучасним авторам час не лише розвіртуалізовуватися, а й віртуалізуватися
Лущевська Оксана
09.05.2018
Якось один знайомий хлопчик пожартував, що сучасні українські автори дитячої літератури як динозаври, бо він їх ніколи не бачив. Мабуть, він хотів бути дотепним, однак мене це змусило замислитися й неабияк активізувало.
Чільне фото - зі сторінки Оксани Лущевської у Facebook.
Вже 15 років я живу в США, де діти мають можливість постійно зустрічатися з сучасними авторами дитячої літератури. Як людина, яка захистила дисертацію з дитячої літератури в Джорджіївському університету США, я неодноразово організовувала й відвідувала безліч конференцій і зустрічей для дитячих авторів. Не всі автори могли подорожувати до штату Джорджія, бо територія США доволі велика і переліт із Сан-Франциско до Атланти, наприклад, займає щонайменше 6-9 годин. Утім, ми зустрічалися з такими авторами по скайпу. Ба більше, на одній із конференцій з дитліту із відомим фотографом Ніком Бішопом з Австралії ми зустрічалися онлайн, бо в той час він мав важливу зйомку рідкісних птахів.
З міжнародною юнацькою бібліотекою в Мюнхені виходили на зв'язок просто для студентів, які вивчали інтернаціональну і глобальну літературу для дітей, аби надати тематичні «дороговкази» для наукових та промоційних досліджень. Скайп нині, як і Google Hangout, дозволяють зустрічатися, не зважаючи на територіальні бар’єри.
Будучи авторкою 31 книжки для дітей і перекладачкою дитячої літератури, я звикла багато і з великим ентузіазмом бачитися з юними читачами під час усіх моїх поїздок до України. Утім, через певні обставини два роки я не була вдома. Коли вийшла моя тридцять перша книжка «Опікуни для жирафа» (з ілюстраціями Євгенії Гайдамаки), я хотіла зробити тур, як це часто роблять творці дитячої книжки, відвідати школи та бібліотеки різних міст в Україні.
Але як? Тоді ми з дбайливою командою «Видавництва Старого Лева» організували скайп-тур. У такий спосіб із середини березня й до початку травня ми провели близько 15 зустрічей і ще декілька спланували на травень. Я зустрілася з різними віковими групами дітей у Львові, Києві, Вінниці, Луцьку, Херсоні. Ми презентували нову книжку і провели надцять багатогранних розмов про мої повісті «З води у воду» і «Задзеркалля», які вийшли у «Видавництві Старого Лева» раніше.
Для аудиторій такі зустрічі були неймовірним досвідом спілкування. Спраглі очі, цікавезні та глибокі запитання, звернення до всіх українських авторів, запити рекомендацій, кого з українських дитячих і підліткових авторів читати і навіть акція – замовлення українським авторам книжок певного жанру чи формату, яких дітям і тінейджерам не вистачає нині.
Ми змогли не лише якісно донести книжки до читачів, а й надати читачам інструментарії на майбутнє.
За сім років роботи в університеті я викладала до десяти класів онлайн. На завершення навіть створила власний курс для читання дитячих книжок Joyful Fox Reading Club, який у процесі читання об’єднав близько 80 юних читачів з України.
Найбільший челлендж для автора у такому скайп-турі – це те, що не вдається побачити всі замислені чи усміхнені обличчя після зустрічі, не можна залишити автограф. Скайп вимикається – і все. Але Саломе Енгибарян, до прикладу, не раз передавала мені подальші враження:
«Квітневий київський скайп-тур Оксани Лущевської з презентацією та обговоренням її книжок "З води у воду", "Задзеркалля" та "Опікуни для жирафа" зробив заокеанську письменницю більш близькою та зрозумілою. Шестирічні малюки здивувалися, що можуть стати опікунами, захоплювалися власними задумами-гаслами про права тварин. Діти віком вісім та десять років говорили про свої мрії та цілі й тішилися, що в їхніх однолітків-героїв книжки вже є перші почуття. Навіть "закриті" підлітки відчували, що цій людині поза екраном можна довіряти, порадитися, поділитися власним досвідом з нею. Письменниця щира з юними читачами й дає їм зрозуміти, що кожен відгук читача на її творчість важливий для неї».
Я була вражена, що після зустрічей діти та підлітки самі дописували колонки про власні враження, писали й вчителі.
Після цього скайп-туру я маю мегапозитивні враження. Я думаю, що скайп-зустрічі розвінчують міфи про «відсутність» українських сучасних авторів, більше знайомлять дітей із письменниками. Погодьтеся, українські автори теж часто не можуть приїхати саме через територіальні бар’єри. Подолати відстань з одно кінця країни в інший не завжди просто.
Усі наші скайп-заходи були досить успішними. На мою думку, українські автори мають брати відповідальність і за промоцію своїх книжок, бо сьогодні, на жаль, лише вихід книжки і піар на сторінці видавництва чи у соціальних мережах не є великою медійною новиною. Колись, як згадує, Іван Малкович, навіть телебачення достатньо добре висвітлювало книжкові новини. В Україні немає літературних телеканалів або якісних літературних ЗМІ, окрім «Читомо», «Літакценту», «Барабуки», «Букмоля» та ще кількох, які здебільшого працюють онлайн.
Як казала американська дослідниця дитячої літературної рецепції Лоїс Розеблатт: книжка без дитини не існує. Де є книжка – там мають бути читачі. Якщо книжка вийшла – маємо всіляко доносити її до дітей. Українським сучасним авторам час не лише розвіртуалізовуватися, але й віртуалізуватися. Як би дивно це не звучало, діти мають нас бачити й пізнавати.
А ентузіастам дитліту (вчителям, бібліотекарам, видавцям) час нас підтримувати й запрошувати авторів і авторок на (скайп)зустрічі. Ми радо відгукуємося на запрошення!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно