Українські письменники про Париж: виходить збірка оповідань «Селфі в Парижі»
Париж – місто оточене ореолом романтики і вишуканості. Але якщо відійти від туристичних маршрутів, то перед нами відкриється інша незнайома столиця. Власне, про її строкатість, шарм і дух збірка оповідань українських письменників «Селфі в Парижі», що незабаром вийде у «Видавництві Старого Лева».
Ті, хто знають місто на дотик, а не лише з фільмів і книг, написали історії, які часто мандрівники не мають часу розгледіти, а також – про свої особисті відчуття і досвіди.
До книжки ввійшли паризькі оповідання Катерини Бабкіної, Галини Вдовиченко, Лариси Денисенко, Ірени Карпи, Мар’яни Савки, Ірини Славінської, Гаськи Шиян, Олени Чернінької й Андрія Шкіля. Кожен з текстів збірки по-особливому передає пульс і вібрації легендарного міста та змальовує Париж, для кожного «свій».
Ольга Ренн – літературна редакторка, упорядниця книжки
У нашій збірці мені подобається, що поєдналися дуже різні враження про це прекрасне місто і вимальовується такий строкатий живий образ Парижа. І треба сказати, що частина авторів дуже добре знають це місто, бо мали нагоду у ньому пожити, або саме зараз живуть в Парижі. Ідея збірки просто лежала на поверхні, адже, спілкуючись з нашими авторами, час від часу обговорювалися якісь паризькі пригоди, реальні історії, які просто просилися до втілення в оповідання. Тут є і веселі сюжети, і драматичні, думаю, шанувальникам авторів збірки вони сподобаються.
Ірина Славінська – письменниця, перекладачка, виконавча продюсерка Радіо Культура
Хто б міг подумати, що моя романтична відпустка у весняному Парижі перетвориться на репортаж про пожежу в Notre-Dame de Paris... Ніколи не забуду той вечір, коли це сталося – можливо, крім Євромайдану в Києві, це найбільша глобальна історична подія, яку я бачила на власні очі. Тож моє селфі в Парижі починається саме цією вогняною історією. Роздуми того вечора повели мене коридорами пам'яті до першої поїздки в це місто та зміну стосунків із ним. Я пригадала не дуже багато медового та романтичного, але чимало житейського та повсякденного – такого, про що не пишуть у туристичних путівниках.
Гаська Шиян – письменниця, перекладачка
У Париж я приїжджала багато разів, вперше це сталося у листопаді 2008, а потім повторювалося і повторювалось за різних сезонів, настроїв, особистих і професійних обставин.
Я знала це місто з дуже різних ракурсів, спілкувалася з ним через різні соціальні прошарки, шукала у ньому щораз різного. Про Париж я точно можу сказати, що він ніколи не набридає і щоразу як жива істота відгукується на твої запити і потреби, достатньо лише задати своїм серцем правильні параметри.
Коли мене запросили долучитися до збірки про Париж, я одразу знала, що не напишу романтичне багетно-круасанне, фромажно-винне оповідання. Мабуть, відчувала, що достатньо проексплуатувала цю тему раніше, та й останнє перебування в Парижі під час повного локдауну створювало враження, що місто не зовсім в формі для притаманної йому фривольної грайливості. Проте навіть сама дуже здивувалася, в яку несподівану тему мене затягнув творчий процес. Що цікаво, і такі моменти я понад усе ціную в письменницькому житті, коли оповідання вже було здане видавництву, я геть випадково зустріла жінку дуже прямо пов'язану з описаним контекстом, і вона мені сама почала розповідати свою історію. Звісно, я відкликала текст, щоб трохи його доповнити новими деталями і нюансами.
Ну і хіба можна після такого повірити, що Париж тебе не чує?
Олена Чернінька – письменниця, фотографиня
Моє оповідання «Селфі в Парижі» – реальне, як саме життя. У найкрасивішому місті світу зустрілись три подруги. Що ж жінкам робити в Парижі? Звісно ж, надихатись, всотувати кожною фіброю нові враження, смаки, запахи, мистецтво, безумовну любов. А останню – ще й роздавати як торрент. Жити в гармонії із цілим Всесвітом – це велике мистецтво, і героїні оповідання кожного дня пізнають це мистецтво легкості серед досить таки нелегкого буття.
Андрій Шкіль – журналіст, політик, YouTube-блогер
Про Париж небанально писати – складно. Але про свої почуття до нього – легко. Треба лише вчасно нотувати, щоб не втратити есенцію настрою і місця. Часто теж роблю відеонотатки, із них часто потім виходять цілі фільми. Париж для мене завжди зображення помножене на настрій його сприйняття. Власне, із нотаток, які фіксували відчуття різних моїх зустрічей із містом свободи, і постало невеличке оповідання в збірці «Селфі в Парижі». Текст буде сприйнятнішим, коли підсилите його переглядом відеонотаток на моєму YouTube-каналі Infrashkil.
Лариса Денисенко – письменниця, правозахисниця, теле- і радіоведуча
Я ніколи не думала про те, що Париж має зустрічати мене ароматами Шанель. Але я знала, що це місто сміливиць, інакше б тут не народжувалося стільки фантастичних ідей. Він дуже різний, де твою творчість може розбудити поезія в метро або погляд роззяви, що смакує каву за одним із паризьких вуличних столиків.
Галина Вдовиченко – письменниця
Париж – це антипод банальності, от і спробуй написати про Париж відповідно до враження, яке справляє на тебе це місто. Вчора це могло бути так, а завтра – геть інакше, повтори неможливі. Приїжджаєш у Париж – і дізнаєшся нове про світ, людей і… про себе. Куди тебе ноги та очі ведуть, кого зустрічаєш і що обираєш, як реагуєш і що запам’ятовуєш – це все ти, прояви твого Я, лише в новому місці. Повернешся додому іншою, бо це місто впливає на кожного як сильна харизматична особистість.
Цього разу для мене Париж – Франсуаза Саган. Вона його знала, як малюнок ліній на своїй долоні. Жила у кількох його округах, змінюючи помешкання. Шукала когось або щось. Наповнювала свої романи духом паризьких вуличок і знаходила в парижанах і парижанках прототипів для своїх героїв.
Мене захопила ідея подивитися на Париж крізь сторінки романів Саган. Але цього було замало. Я хотіла поговорити з Франсуазою про магію письма за уявним келихом шартреза…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно