Українці мітингують, бо хочуть жити у відкритій країні
Минулого тижня я отримала листа від моєї подруги, Мар'яни Савки – поетки і головного редактора «Видавництва Старого Лева», що у Львові (Україна), де вона просила не співчувати українцям, а розповідати правду про Євромайдан. Розкажіть світові: українці – не наївні пішаки десь там, між ненадійною Європою та пожадливим Володимиром Путіним. Вони не хочуть кровопролиття. Терплячий і миролюбний український народ прагне мати відкриту культуру, що відображає й шанує розмаїття мов та право їхніх носіїв на самовираження. Всі краяни, і на сході, і на заході, потребують уряду, який би репрезентував інтереси цілої держави.
Так, письменники та митці, з якими я працювала, розуміють необхідність торгового союзу з Європою, але торгівля – це не єдине, що їм, як і тисячам інших українців, потрібно. Вони прагнуть відставки президента Віктора Януковича і хочуть того, що, на перший погляд, здається вкрай простим, але за 20 років незалежності України після розвалу Радянського Союзу так і не стало реальністю: парламенту, який представлятиме цілу країну і не обкрадатиме народ. Парламенту, який діятиме порівняно відкрито і чесно, а не ухвалюватиме закони, зумисне написані так, що їх важко дотримуватися. Адже всім відомо про напрочуд щедру пропозицію Росію виплатити 15 мільйонів доларів на погашення урядових боргів України, а от начебто дуже знижені ціни на газ тримають у таємниці. Тому заява прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що ця угода врятувала країну від банкрутства та соціального колапсу, назагал розцінюється як претекст для майбутнього політичного тиску).
Людей, котрі отаборилися в Києві та інших містах, називають Євромайданом. Загальновідоме тлумачення слова «майдан» – «площа» – відображає лише частину його значення. Бо Євромайдан означає радше стан духу, а не фізичне місце. Євромайдан – це відкритість до агори та прадавніх ідеалів, які вона втілює.
Як письменник і перекладач я щиро зворушена, бо бачу, скільки українців повстали на боротьбу, щоб захистити свою національну культуру. Як представник американського єврейства, який працює над історією своєї родини у тому регіоні, я скептично ставилася до питання про те, яку ж саме культуру може породити Україна. Кілька років тому ми з батьком побували у лісі, що оточує його рідне місто Золочів, де група вцілілих та їхні діти урочисто відкривали пам’ятник невідомому досі числу євреїв, убитих там німцями під час двох масових розстрілів у період Другої світової війни. Дорогою, у західноукраїнському місті Львові, я зустріла гурт дивовижних молодих людей і переконалася, що дуже багато з того, про що розповідала мені бабуся, було неправдою: не всі українці – антисеміти. Багато письменників та митців з центральної та західної України щиро прагнуть довідатися правду про етнічні та політичні вбивства, що відбувалися на цих «межових» територіях у 20 ст. Вони, як і я, захоплені історією вишуканої та мультикультурної Галичини – регіону, сформованого Австро-Угорською імперією, де німецька, польська, українська та єврейська літератури процвітали окремо, але нерозривно.
Це складно. Минуле ніколи не буває простим. Після відкриття пам’ятника наша група помандрувала до меморіального музею поблизу табору смерті Белжець. Колись він належав до тієї самої області, що й Золочів, а зараз опинився за кордоном – у Польщі, країні, яка досягла чималих успіхів у переосмисленні подій, що відбулися на її багатостраждальній землі. Не збагну, чому сусідня Україна ніяк не наважиться на щось подібне. Відповідь, вочевидь, включає і економічні чинники, тому торгівельний союз з Європою має стати початком.
Українцям потрібно наполегливо працювати, щоб одужати від особливого типу амнезії, нав’язаної їм сталінізмом. Їм потрібно більше говорити, частіше влаштовувати демонстрації і обмінюватися досвідом з іншими країнами. Вдень і вночі у снігах, на морозі ці безстрашні люди стоять, захищаючи своє право на майбутнє з хорошим урядом. Переможниця «Євробачення» співачка Руслана Лижичко і лідер гурту «Татрак» Сашко Положиньський та багато інших відомих українців підтримують дух євромайданівців. А всі вони разом заслуговують на нашу підтримку.
Джудіт Баумель, професор англійської мови університету Адельфі, президент Асоціації письменників та письменницьких програм
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно