«Для мене будинки і міста живі»: у Львів завітав Петро Яценко із розмовою про «Магнетизм»
Минулих вихідних у львівській Книгарні-кав’ярні Старого Лева на Галицькій в камерній атмосфері відбулася розмова з Петром Яценком на тему «Реалії і магія “Магнетизму”». Модерувала захід літературознавиця, культурна менеджерка Анастасія Левкова. Роман «Магнетизм» нещодавно потрапив у довгий список престижної європейської премії «Анґелус» — і це було ще одним приводом для бесіди про історію, що тягнеться від Донецька до Києва, від магії до предметної реальності. Записали для вас кілька тез із розмови Петра та Анастасії.
Про міста в літературі і житті
Анастасія Левкова: Петро передусім міський письменник, у всіх книжках дуже виразно постає місто. Невипадково став першим лауреатом Премії міста літератури ЮНЕСКО (за кінороман «Нечуй. Немов. Небач», 2018). У «Магнетизмі» дія відбувається в Києві та Донецьку. Навіть коли героїня опиняється в столиці, за нею тягнеться шлейф спогадів із рідного міста, відчувається постійний зв’язок Києва та Донецька. Мене завжди цікавить, що спонукає автора писати про місто, в яке не може потрапити, не може звірити всі ці місця і як в таких умовах вловити його дух?
Петро Яценко: У Донецьку я бував зі своєю бабцею, яка там народилася. У 50-их роках вона переїхала до Львова. Ми гостювали у родичів на Донеччині, до речі, частина з них лишилася на окупованих територіях, а частина опинилася у Львові. З початком війни я постійно контактував із донеччанами, чув якусь інформацію, але не знав, що буду писати про це книжку. Війнам неможливо зарадити, вони все одно будуть траплятися. Так само міста будуть народжуватися і помирати. Я цікавлюся населеними пунктами, де ґвалтовно швидко змінилося населення. Історію Донецька переживав на віддалі, спілкувався з людьми звідти, роман писався важко і довго.
Про метал і головну героїню Гайку
Анастасія Левкова: Головна героїня Гайка має суперсилу: вона вміє трамбувати речі в сумку, але це так побіжно, головна ж здатність — відчуття металу, який до неї тягнеться як до магніту. Вона вміє чути через метал, пізнавати сюжети через металеві речі і завдяки цьому ми можемо дізнатися історію вбитого військового з Росії в Донецьку. Герої Петра у всіх книжках володіють магічними суперсилами. Взаємини з предметним світом — це рідкість для українських письменників. Не так часто натрапиш на розуміння, як влаштований світ.
Петро Яценко: Я працюю з металом. Для мене це щось певне, на що можна покластися, зрозуміти те, що не підведе, якщо ти до нього правильно ставишся і маєш правильний підхід. Я ціную різні металеві речі, маю посвідчення автослюсаря, знаю як розібрати і зібрати двигун. Письменник зобов’язаний щось мати від предметного світу, аби писати добре. Для мене здібності Гайки не є надзвичайними, вона робить прикраси зі старих годинників і бере до уваги не просто красу цих коліщаток і механізмів, а історії, які пов’язані з цими годинниками. Вона працює інтуїтивно. Це просто явище, яке я загострив.
Про серця міст
Петро Яценко: Люди пишуть про міста та свої емоції в них. Я хотів, щоб мої герої заговорили з будинками. Для мене будинки і міста живі, вони спілкуються між собою, мають своїх охоронців, серця, душі. Можна знищити населений пункт ззовні, але є ще щось, що означує його, є люди, які лишаються і повертаються. Їх щось тягне, щось дозволяє місту відродитися, хай яким би зруйнованим воно було.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно