У Києві та Львові презентували книжку про добро, любов та різдвяні дива
Різдвяна атмосфера панувала у Львові та Києві у п’ятницю, 21 грудня. Адже саме там одночасно відбулися презентації збірки оповідань «19 різдвяних історій» за участі більшості авторів книжки. Поки у Львові про сенс і магію Різдва розмовляли Галина Вдовиченко, Ірина Савка, Богдан Волошин, Катерина Міхаліцина, Володимир Бєглов, Маркіян Прохасько, Любомир Серняк, Мар’яна Савка, Романа Романишин і Андрій Лесів, а також упорядниця збірки Ольга Ренн, у Києві про віру у дива та різне Різдво говорили Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк, Ілларіон Павлюк, Дорж Бату та Олена Гусейнова. Пропонуємо до вашої уваги кілька витягів із розмов.
Мар’яна Савка розповіла історію появи збірки «19 різдвяних історій». Ідея поєднати кілька різдвяних оповідань виникла ще 2013 року. Саме тоді у «Видавництві Старого Лева» вийшла друком перша збірка з 13 історій від 13 сучасних українських авторів. Цьогоріч колектив авторів значно розширився, і результатом нової співпраці стала презентована книга із 19 історій. «Різдво – це час для чогось нового. А ще період емоцій, і не завжди радісних. Поки створювалась ця книжка, один з авторів пішов з життя – Богдан Жолдак, і нам з цього приводу дуже сумно». А також додала: «Не знаю, чи надалі вийдуть інші різдвяні збірки, але дуже хочеться вірити, що це лише один із кроків у цій серії».
Ольга Ренн, упорядниця збірки, зазначила, що зимово-різдвяні оповідання дуже подобаються читачам. «Мене як упорядника заворожує те, як деякі оповідання наче «перетікають» одне в одне, переплітаються сюжетами та емоціями. Народження дітей, пошуки щасливого кохання, рефлексії синів, які з різних причин залишилися без батька, особливі подарунки: сподівані і несподівані».
Про все, що, на її думку, єднає і різнить всі оповідання у книжці, розповіла й Олена Гусейнова: «Різдвяні оповідання традиційно побудовані за певним каноном. В історії має бути герой, якого відразу полюбить читач, якась біда, що з ним трапляється і триває до останньої сторінки, і врешті щасливе закінчення. Ці принципи витримані в оповіданнях збірки. Звісно, тут є різдвяна атмосфера, пов'язана із тематичними фільмами, музикою, печивом Рудольф. Але є й серйозні теми. Наприклад, в оповіданні Катерини Бабкіної зачіпається питання Голокосту. У Мирослава Лаюк йдеться про те, що на Різдво мусять збиратися всі свої. А Ілларіон Павлюк написав одне із найбільш іронічних оповідань про кохання та водночас про неочікуване диво. Дорж Бату ж говорить про те, що диво багато у чому залежить від нас самих та наших рішень».
Катерина Бабкіна зізналася, що її історія під назвою «Рубін» перегукується з реальною родинною ситуацією, а також звернула увагу на складну тему, що лягла в основу оповідання: «Моя історія не відбувається у різдвяний час. Вона побудоване за законами різдвяного оповідання, але сама згадка про свято тут лише умовна. Натомість у центрі оповіді опинився Голокост. Згадати таку болючу тему — це не завжди зробити боляче, це змусити про щось подумати. І я завжди за такий підхід».
Мирослав Лаюк пояснив, що для нього Різдво – найбільше свято у році, коли єднається уся родина. А ще розказав, чому історія отримала саме таку назву: «Моє оповідання називається “Цифра 12”. Ця назва пов'язана із моїм перфекціонізмом щодо різдвяних традицій. На Різдво мусить бути 12 страв: не менші і не більше. Це передовсім вимога абсолютної досконалості всього, що відбувається навколо нас — абсолютних чисел, закритих гештальтів. Я завжди думав про те, як живеться людям, у кого на столі не 12 страв, до кого приїхали не всі родичі на свято, і хто не має змоги заколядувати. Цілий рік ми можемо жити по-всякому. Але Різдво – для мене найважливіше свято в році, нагода зробити щось досконало, правильно, зібрати всю сім’ю, приготувати багато страв. Тому у мого героя не все на місці: у нього є нова родина, попри це йому в житті бракує цієї умовної “дванадцятки”, і він починає шукати цю останню “цифру”».
Ілларіон Павлюк розповів, чому його оповідання іронічне та сентиментальне водночас, а також зауважив – вірити у диво край необхідно, тим паче у складні життєві моменти. «Відчуття дива дуже важливе, особливо у ті моменти, коли, здається, вже немає на що сподіватися. “Маріє, Різдво!” — це оповідання про те, що Різдво відбувається постійно, якщо у нього вірити. А це потребує зусиль. Окремі елементи в цьому оповіданні — справжні. Наприклад, частина про шкарпетки та закрите місто Вифлеєм — реальні випадки із мого життя. Але в оповіданні й багато дива, адже Різдво — саме той час, коли треба говорити про щось надзвичайне дуже щиро».
«Різдво – це добро і любов. Не важливо з кутею чи без куті, католицьке чи православне. Різдво – диво, яке стається завжди, якщо в нього вірити», – переконана Катерина Міхаліцина. Також авторка розповіла про пошуки різдвяної зірки разом зі своїм дідусем, яка відтоді для неї є головним символом цього свята.
А ось головною героїнею оповідання Доржа Бату є улюблена Франческа: «Мені цю історію було писати легко, і водночас важко. Історія з Франческою — це найбільше різдвяне диво, яке я побачив. Вже ні для кого не таємниця, що у Франчески аутизм. Вона живе у світі, де все підпорядковано чітким правилам, певній схемі. І якщо в цій схемі щось порушується — вона дуже переживає. Тим паче, коли потрібно здати іспит, на який ми вмовляли її цілий рік. Врешті це сталося під Різдво. І дівчина отримала 99 балів за 100-бальною шкалою. Їй зняли один бал лише за те, що Франческа робить усі розрахунки в голові. Це оповідання про те, як важко у житті зробити щось кардинальне. І саме наважитися на це і є найбільшим дивом. Різдво – це гарна нагода когось надихнути».
Своїм розумінням Різдва поділився Володимир Бєглов. «Різдво в сучасному, плинному світі, де немає розуміння хто ми такі як група людей, є святом, в якому всі мають свої ролі. Різдво – час, коли холодно, а саме тому є чудовою нагодою ділитись теплом із іншими».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно