"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Що є найсильнішими сторонами невеликих українських видавництв? Що стає їхньою перевагою на книжковому ринку? Як малим видавцям знайти нові способи співпраці, які сприятимуть їхньому розвитку? Про це під час фестивалю Coffee, Books & Vintage розмовляли керівники видавництв Оксана Карп’юк (“Дискурсус”), Анатолій Івченко (“Урбіно”) та Ілона Замоцна (“Віхолa”). Дискусію, до якої також долучилась головна редакторка “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка, модерувала бібліотекарка і культурна менеджерка Тетяна Пилипець.

На Facebook-сторінці “Видавництва Старого Лева” є можливість переглянути панельну дискусію видавців повністю, а просто зараз ви можете прочитати декілька нотаток із обговорення.

ПРО ЗАЦІКАВЛЕННЯ ВИДАВНИЧИМИ ДИСКУСІЯМИ

Тетяна Пилипець: Дискусії, які виглядали панельними і цікавими тільки світу книговидавців, стали цікавими дуже широкій аудиторії. Тому що наші дискусії точно не про нудне чи закрите й кулуарне.

Ми маємо чудову нагоду розмовляти в продовження дискусії великих видавців, яка вже наробила галасу в соцмережах і стала важливою темою для обговорення. Люди, які читають, люблять книги і живуть з ними, нарешті відчули, що насправді існує одна велика планета — планета книголюдей. І виявилося, що ця планета є значно ширшою, ніж ми думали раніше.

ПРО ТЕМУ РОЗМОВИ

Мар’яна Савка: Потрібно багато розмовляти, бачити один одного, розуміти чим ми живемо. “Видавництво Старого Лева” пройшло багато різних етапів від найменшого формату, коли у видавництві було двоє людей і склад у підвальному приміщенні квартири, яка була також офісом. Зараз ми видавництво, яке прожило на ринку 20 років і не померло. Були часи, коли помирало, але ми його реанімували. Мені знайомі всі ситуації, які зараз переживають малі видавці. Але часи змінилися, і зараз є набагато більше можливостей, пов’язаних з розвитком різних технологій і маркетингових стратегій. Коли ми розпочинали, то були абсолютними неофітами у цій справі, а маркетинг був інтуїтивним.

Те, як зараз працюють малі видавці, є дуже позитивним кейсом. Зокрема видавництво “Віхола” є гарним свідченням того, що є нові ліфти і вікна можливостей. Видавництво “Дискурсус” — дещо доросліше, ніж “Віхола”. І Оксана точно знає, скільки болючих точок доводиться пройти малому видавцеві без серйозної підтримки. Знає, як це — постійно йти за своєю ідеєю, розвивати нішеву літературу, дуже важливу для суспільства, і при цьому залишатися на плаву.

Анатолій Івченко спершу був експертом ринку і давав поради, як на цьому ринку поводитись. Згодом він вирішив створити власне видавництво, а потім ще 100 разів подумав, чи варто було це робити. Але разом із дружиною Боженою Антоняк він розвинув видавництво до універсального формату, і його вже можна назвати не малим, а середнім видавництво.

Ми не можемо задіяти всіх середніх і малих видавців, але маємо потребу в тому, щоб поговорити про всі болі, які є один в одного і знайти способи консолідації. Як нам комунікувати? Що нам робити? Що лобіювати, і як саме це робити?

ПРО ПЕРЕВАГИ МАЛИХ ВИДАВНИЦТВ

Ілона Замоцна:  Сила малих видавців у тому, що вони достатньо гнучкі. Великі видавництва — це корпорації, які мають розгалужені структури, повинні платити зарплати, оренду тощо. А маленькі видавці більш мобільні. Вони змінюються в залежності від умов.

“Віхола” — видавництво, яке було засноване в достатньо кризовий час. Ми працюємо вже більше року, але в нас досі немає офісу, і в принципі ми не дуже його потребуєм. У нас працює 10 людей включно з шістьма співзасновницями. Тобто маємо лише чотирьох найманих працівники, і двоє з них працюють в інших містах України. Ми не бачимо в цьому жодної проблеми, бо можемо зустрітися раз в рік в одному місці, попити чаю або кави, поговорити. Ми не плануємо шукати всіх людей виключно в Києві, ми відкриті до пропозицій. Тож у цьому і є наша сила. А також малим видавництвам дуже добре відслідковувати тренди ринку.

Малі видавці — це ті, хто власне заснував видавництво, і ті, хто дуже горить своєю справою. Натомість великі корпорації — це загалом наймані працівники. Зробити таку команду, яка буде сильно горіти і вболівати за твою справу — це насправді дуже складно. А з маленьким видавництвами все простіше.

Оксана Карп’юк: Згадана гнучкість додає малим видавцям стійкості. Якщо ми бачимо, що один продукт не продається, а з іншим ми щось неправильно зробили, то можемо швидко переключитися в інший бік. У такий спосіб ми виживаємо і живемо.

Ще один плюс — ми чітко знаємо, які люди потрібні під конкретний проект. Розуміємо, що в нас ось така книжка, тому треба ось такого ілюстратора, дизайнера і редактора. Ми можемо витягнути їх з різних галузей, залучити до роботи в проекті, а потім відпустити назад у їхні справи. Натомість велике видавництво має всіх цих людей як штатних працівників, тож повинно дбати про те, аби вони постійно були завантаженими.

Мотивація і побудова корпоративної культури у великих видавництвах також є складнішою. Окрім власне роботи над книжками потрібно також менеджити всіх людей, які є в структурі. А це велика частина роботи. Коли проекти ростуть, то вона збільшується. Хоча, звісно, гнучність малих видавництв також має своє мінуси, про які потрібно говорити.

ПРО ПОТРЕБУ В ЗБІЛЬШЕННІ АСОРТИМЕНТУ

Анатолій Івченко: Починали працювати ми також із невеликою кількістю книжок. Пригадую, що першими двома книгами, які ми видали, були ретроромани Марека Краєвського. У нас тобі була справжня ейфорія від успіху. Ми потрапили в топ “Книгарні Є”, а потім навіть вийшли на “Форум видавців” зі своїми двома книгами і продали 1200 примірників цих книг. Тож ми переживали ейфорію та хотіли бути нішевим видавництвом польських перекладів, адже моя дружина перекладає з польської. Та вже за короткий час ми зрозуміли, що не втримаємось на плаву як нішеве видавництво. Асортимент потрібно розширювати, і вже з 2012 року цим ми й займались.

Для нас було дуже важливим видавати твори Люсі-Мод Монтгомері. Ми видаємо цикл “Енн із зелених дахів”, і він одразу зробив нашу аудиторію набагато ширшою. Це надзвичайно успішний проект, який існує вже дев’ятий рік, і ще не скоро зупиниться. Наступним важливим кейсом для нас стало видання літератури для старших підлітків. Почали з “Буби” Космовської, і це також збільшило наш аудиторію.

ПРО НОВІ ФОРМАТИ ВЗАЄМОДІЇ

Мар’яна Савка: Велика проблема книжкового ринку — і це зовсім не нова думка — полягає в тому, що він страшенно розсипаний, і люди часто не контактують між собою. Тож момент певної колаборації, співпраці, яка була б на користь усім, зможе серйозно змінити ситуацію на краще.

У цьому контексті малі та нішеві видавці можуть, до прикладу, скооперуватися разом, зробити міні-фестиваль для якоїсь певної спільноти, яка зацікавлена саме в їхньому продукті. Таня говорила про містечка і села та бібліотеки, але є ще багато інших спільнот, які можуть бути активними читачами і покупцями. Це можуть бути професійні спільноти, спільноти блогерів, спільноти конкретного фестивалю чи великої корпорації. Тобто доречно було б виробити певний формат міні-фестивалів, де нішеві видавці своїм сильним продуктом зможуть зацікавити певну спільноту, в якій люди цікавляться саме такою літературою.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage