Творча майстерня «Аґрафка»: «Замало зробити щось гарне – у все гарне потрібно вкласти ідею»
Романа Романишин та Андрій Лесів презентували у Львові свої пізнавальні книги-картинки та розповіли,
як поєднують нон-фікшн і філософію
У львівській Книгарні «Є» відбулась презентація «Чую, бачу, відчуваю», де Творча майстерня «Аґрафка» говорила про свій новий проект – пізнавальний диптих «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу», який вийшов у «Видавництві Старого Лева». Художники-ілюстратори Романа Романишин та Андрій Лесів відкрили читачам кілька таємниць про те, що можна знайти на сторінках нових книг та зізналися, з кого ж насправді змальовані їхні герої. Модерувала зустріч редакторка ВСЛ Ольга Ренн.
Книги «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу» – дебют у нон-фікшин для «Аґрафки». За словами художників, вони давно хотіли зробити щось подібне. «Зараз вже є відчуття розказаної історії, – казав Андрій Лесів. – Ми одразу задумували цей проект як диптих, бачили у ньому саме дві книги – про слух і зір. Це відчуття, завдяки яким людина сприймає світ. Тож мислили одразу двома «голосами», двома книгами».
За словами Романи Романишин, якщо працюєш з нон-фікшин, ти завжди повинен дотримуватися точності, незалежно від того, яка у тебе ідея. «Спершу ми почали нагромаджувати інформацію, радилися з фахівцями, – розповідала Романа. – Слух і зір – це одні з перших наших ідей, адже вони настільки очевидні й лежать на поверхні, що ми звикли сприймати їх як належне. Для нас як художників дуже важливе аудіовізуальне сприйняття, воно дає певний об’єм. У ці книги не увійшло ще дуже багато інформації, яку нам доводилося відсіювати у процесі роботи. Проте, ми намагалися дотримуватися певної есенції. Для книжки-картинки важливо знайти правильне звучання, бо вона промовляє вербально і невербально, текстом і картинками. Ми починали речення текстом, а закінчували зображеннями, і навпаки. Ці дві мови постійно переплітаються та існують на одному рівні».
Кожна з книг має свої відправні точки. Перша, «Голосно, тихо, пошепки» опирається на те, як можна трактувати щось невидиме – звуки. Вона «звучить» багатьма голосами – яскравими кольорами та цікавими фактами, промовистими візуальними образами. У другій книзі, «Я так бачу», відправним модулем є крапочка – це і растр, і планета, і Сонце, і зіниця чи горошинка. Вона розповідає про зір і бачення, про видиме і невидиме.
За словами Ольги Ренн, у книгах Творчої майстерні «Аґрафка» дуже тісно переплітаються інтелектуалізм та емоційна складова. Цікаві факти кристалізуються і подаються зі смаком, уже давно перетворившись на сильну сторону творчого тандему.
«Нам важливо було тісно злити нон-фікшн із філософією, – говорили художники-ілюстратори. – Ми не хочемо, аби книги сприймалися сухо, хотіли переплести цю інформацію з розумінням тонких матерій: життя, існування, буття… Після цього проекту відчули, що хочемо далі займатися нон-фікшн. Але, звісно ж, у поєднанні із філософією. Нам подобаються межеві проекти. Надалі хотіли б міксувати та робити такий ф’южн. Замало зробити щось гарне – у все гарне потрібно вкласти ідею. Про прості речі зараз треба говорити нетривіально».
Поціновувачі творчості «Аґрафки» дізналися, кого ж уособлюють головні герої новоспеченого диптиха. «Ведучим» у «Голосно, тихо, пошепки» є хлопець, тож його «прообразом» став Андрій. А в «Я так бачу» головна героїня – дівчина, яка багато в чому схожа на Роману.
Попри серію, книги покликані бути самостійними. У першій є наратор, у другій інформація подається від першої особи, щоб читач прямо асоціював усе сказане з собою. «Ми обоє виросли на документальних фільмах ВВС, – зізналась Романа Романишин, – тож у книгах текст інколи нагадує закадровий голос цих програм».
Книжка «Голосно, тихо, пошепки» вже встигла удостоїтися багатьох нагород, серед яких BIB PLAQUE від Бієнале Ілюстрації у Братиславі, а права на видання книги купили видавництва Франції, Іспанії, Японії, Китаю і Бразилії. Також щойно стало відомо, що диптих переміг у номінації нон-фікшн щорічної премії «Bologna Ragazzi Award» – найпрестижнішої міжнародної нагороди у галузі дитячої літератури. Автори вважають: те, що їхні книги видаються та перемагають у конкурсах інших країн – показник того, що вони правильно транслюють свій «голос».
«Нам важливо, щоб нас могли зрозуміти і відчути незалежно від кордонів чи географії, – говорили Романа та Андрій. – Окрім цього, нам щастить на іноземних видавців – серед них є ті, з ким ми вже давно мріяли працювати. Тим не менш, у кожну зі своїх книг ми намагаємося «вшити» те, звідки ми. Скажімо, у книзі «Я так бачу», де йшла мова про кіно, нам було дуже важливо обрати влучний кадр з фільму. Можна було б зупинитися на будь-якому, який би легко впізнали у кожному куточку земної кулі. Та ми вирішили обрати кадр із фільму «Земля» Олександра Довженка, аби ще раз наголосити, що це українська книжка. А в іноземних виданнях «Голосно, тихо, пошепки» красуються наші музичні інструменти – дримба та бандура».
Чекайте на зустрічі із Творчою майстернею «Аґрафка»: у Києві – 20 лютого (Книгарня «Є» на Лисенка, 3), та у Дніпрі – 21 лютого (книгарня-кав’ярня Старого Лева на Глінки, 20).
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно