0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Творча майстерня «Аґрафка»: «Ми намагаємося мандрувати від техніки до техніки, бути вільними і виходити за рамки»
У другий день Книжкового Арсеналу відбулася лекція від зіркових ілюстраторів Романи Романишин і Андрія Лесів (творча майстерня «Аґрафка») – «Занурення: від дослідження до з'яви книжки». Книжки Романи й Андрія  – це не лише нове слово для українського книжкового дизайну, а й для світового. Про це свідчать численні нагороди дуету та видання їхніх книжок по всьому світу.
 
Тож саме під час лекції на прикладі авторських книжок та ілюстрованих «Аґрафкою» видань класичних текстів Романа й Андрій розповідали про шлях книжки від ідеї до втілення художнього оформлення. Говорили про дослідження, які є невід'ємною складовою її появи, збір і трансформацію інформація, де її шукати, як з нею працювати й як вона перетворюється на текст і зображення.
 
 
Про роботу над абеткою-енциклопедію «Шептицький від А до Я»:
 
Одним із найважливіших етапів перед початком роботи ми вважаємо знайомство з сюжетом книжки і його героями. Намагаємося зробити мандрівку місцями, важливими для персонажів. Наприклад, працюючи над книгою «Шептицький від А до Я», відвідали кілька місць, пов’язаних з митрополитом. І такі мандрівки часто змінюють уявлення про майбутнє оформлення книжки, яке ми мали попередньо. А наприкінці абетки-енциклопедії навіть зробили карту місць, де побували.
 
Дуже багато чого у книжках зі серії від «А до Я» було зав’язано на фото. Однак, під час роботи над абеткою про Шептицького ми мали труднощі з якістю фото. Тому це стало для нас технічним викликом: або робити ретуш, або відмовитися від фото. І ми вирішили адаптувати їх та обіграти в ілюстраціях.
 
У цій книжці ми прийняли рішення зробити такого собі гіда, який вів би читача від сторінки до сторінки, розповідаючи про митрополита. І тут тим став маленький Шептицький: не лише тому, що книжка – для дітей, а бо хотіли також показати дитинність самого Андрея.
 
Дуже важливим у книжці «Шептицький від А до Я» був один із перших розворотів, коли ми мали показати родинне дерево Шептицького. Але фото родини було обмаль й дуже маленькі. Про решту його родичів було відомо з описів. Тому ми зробили портрети сім’ї митрополита ілюстративні. Дещо перемалювали з живопису, а саму схему родинного дерева взяли з класичної графіки, де портрети зображені наче в медальйонах.
 
У цій книзі важливим елементом є типографіка, яка може транспортувати читача в різні епохи і вплинути на всю структуру книжки. Тож, підкреслюючи сакральність в цій абетці-енциклопедії, ми опиралися на типографіку, зокрема на старі лінорити. Нам дуже сподобалися схеми, де між словами з’являлися якісь родинні елементи. Таку річ ми також використали у цій книжці.
 
 
Про роботу над книжкою «Франко від А до Я»:
 
Якщо про Шептицького було не так багато праць, то про Франка досліджено чимало. У нашому розпряжені було багато речей в різній кількості, які зібрав Богдан Тихолоз. Це і фото, і листи, і документи…. Тому було вкрай важливо не загубитися у всіх цих матеріалах, бути лаконічними і обирати цікаві факти для дітей. Бо це книжка, яка має зробити знайомство з далекою особою з портрету легким для малечі.
 
Як ми шукали візуальну мову? Вирішили опиратися на епоху Франка – епоху сецесії у Львові. А саме на графічну мову сецесії, для якої характерна орнаментальність, а ще ажурність і лінії – гострі або дуже плавні.
 
У своїй роботі ми намагаємося мандрувати від техніки до техніки, бути вільними і виходити за рамки. Наприклад, спеціально випікали хліб з написом «Тато», щоб він виглядав реальним, чи навмисно вишивали візерунок для вишитої сорочки, а не малювали його.
 
Найважче у роботі над цією книгою було відсіювати деталі в тексті, які теж є важливими, щоби текст не з’їдав всю книгу і не робив з неї наукову працю. І ми вирішили, хай текст буде лаконічний, а ми своїми ілюстраціями додамо те, що не сказано літерами. Наприклад, у тексті про дітей Франка є звичні факти, а ми до їхніх портретів додали зображення, пов’язані з їхніми хобі. Приміром, Андрій постійно тягнув додому тварин, і ми їх намалювали – зобразили цю «вітальність» родини Франків. А Петро зображений в пластунському однострої і з рогаткою та літаком, бо він був одним із засновників Пласту і військовим.
 
 
Про роботу над авторськими книжками-картинками «Голосно, тихо, пошепки» і «Я так бачу»:
 
У цих книгах ми виступили не лише ілюстраторами, а й авторами. Це науково-популярні книжки, повні цікавих фактів. Ми дуже любимо науку, тому мусили бути дуже точними до інформації, яку підбираємо. Зараз ці книжки готують до друку в інших країнах та пройшли всі кола перевірки фактів.
  
«Голосно, тихо, пошепки» – книжка про слух і про тишу. У ній найважливішим завданням було зобразити звук, бо це щось невидне. Тому ми почали йти до джерел. Дивилися, що вже було зроблено в історії мистецтв у цьому плані.  Одним з перших був Василь Кандинський і його теорія зв’язку кольору і звуку. 
Додрук не планується
 
Також Флоріан Юр'єв, який робить активну синергію кольору, геометрії та звуку. Ми також спілкувалися з лікарями, музикантами, людьми,  які мають дотичність до роботи зі звуком. А ще з людьми, котрі не чують  чи працюють зі дітками, що мають проблеми зі слухом. Окрім цього, читали роботи Олівера Сакса і Горловіц – неврологів, кожен з яких розповідає про вплив звуку на мозок.
 
Для нас важливо зробити маркери часу, щоб було зрозуміло, в якій декаді створено книжку. Наприклад, ми показати інструменти, якими користуються сучасні музиканти. Також наткнулися на The Vegetable Orchestra – музикантів, які роблять інструменти з овочів, а після концертів варять із них зупу і їдять її. Такі інструменти теж є у цій книжці. Тим часом у виданні «Я так бачу» є культурні маркери України. Наприклад, герої дивляться кіно – кадр із Довженківської «Землі». Чи споглядають «Спортсменів» Малевича.
 
Щоб структурувати великий обсяг інформації про звук, ми обрали інфографіку. До прикладу, збирали різну інформацію про звучання, гучність – і так утворився свого роду графік про те, що є травматичним для наших вух.
 
 
Велика частина книжки «Голосно, тихо, пошепки» присвячена тиші – на сторінках бачимо українську жестову мову. Але в процесі усіх перевидань (у понад 20  країнах) ми щоразу співпрацюємо з видавцями і переробляємо жестову мову – корейською, китайською, словацькою…. У всіх різна кількість знаків, жестів, але робота над ними дуже цікава. Також переробляємо в іноземних виданнях й ілюстрацію, де зображено дощ зі звуків: ми підібрали слова, які позначають звуки, і щоразу в перекладі робимо цей дощ зі слів, що означають звук тією мовою, якою буде перекладено книжку.
 
Додрук не планується
Якщо в першій книзі ми основним елементом, що все об’єднує, обрали лінії та геометричні фігури, то в «Я так бачу» – це коло/крапка, що може бути і зіницею, і крапкою в шрифті Брайля, і планетою, і горошком... Капка – це ще емодзі, щось, що оточує нас кожного дня. Їх ми використали на розвороті, де розказуємо про експресію людського обличчя.
 
Ще одна річ, що зринає у книжці, – піктограми, знаки, які сприймаються нашим мозком швидше, ніж текст. У «Я так бачу» ми вирішили дати короткий екскурс еволюції письма і різних піктограм із різних епох і країн.
 
Є тут і герой незрячий. Для нас було важливо показати, як незрячі люди послуговуються технологіями, аби іти по місту. Чи як ми можемо допомогти незрячому перейти дорогу. Або як незрячі люди попри різні перепони творили геніальні речі.
 
Про роботу над романом Ернеста Гемінґвея «Прощавай, зброє»:
 
Ми вивчали час Першої світової війни, історію Гема… 
 
Згодом побачили фото з різними речами військових. І зрозуміли, що хочемо уникати фігуративу, не будемо малювати персонажів – вони і так чудово прописані в тексті, –  а плануємо зробити героями прості речі, які паралельно розкажуть ці історію від Гемінґвея. Хотіли показати, що звичайними предметами дуже легко розказати навіть про війну.
 
Важливим елементом у книжці була знову ж таки типографіка. У книжці є розвороти з цитатами з роману, які важливі для нас – і зробили ми їх своєрідними слоганами. Виготовляли трафарети і «задували» балончиком. А потім намагалися ці написи зруйнувати водою. Чому? Бо у книжці багато вологи – піт, дощ, сльози. І цю вологість ми підкреслили таким руйнуванням написів.
 
Вам може бути цікаво
Комплект з двох книжок "Книга мого роду"
Найновіші книжки про їжу 2018-2019 років
Даруємо знижку на книжку тижня: «Велика магія» Елізабет Ґілберт!
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
stary_lev Стежити
дописів читачів