"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Три книги про подорожі
Олександр Стукало, Тиждень.ua
 
Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
 
Персонажі однієї переміщуються передусім у просторі (а хіба не з переміщенням у просторі насамперед пов’язане в нашій уяві слово «подорож»?). Головний персонаж другої переміщується всіма можливими й доступними йому способами ‒ простором, часом, уявою, реальністю (якраз так, щоб усіх цих мандрів вистачило на добрячу сімсотсторінкову книжку). А третя запрошує мандрувати разом із її автором, бо це збірка особистих історій (не побоюся цього слова ‒ "оповідань", хоч воно й вийшло з літературної моди вже досить давно). Тож ‒ гарних і продуктивних мандрів!
 
1. Донна Тартт, «Щиголь». ‒ Х., КСД, 2016.
 
Донна Тартт ‒ випускниця відділення класичної філології Беннінтонського коледжу і вже досить відома американська авторка трьох товстих романів, написаних через однаково довгі проміжки часу. Перший, "Таємна історія", вийшов друком 1992-го. Його переклали двадцятьма чотирма іноземними мовами, він став бестселером ‒ але до другого, "Маленького друга", читачам довелося чекати десять років. Ані перший, ані другий романи Тартт в Україні відомими й читаними не стали ‒ часи були не ті, абощо. Третій, "Щиголь", вийшов через одинадцять років після другого. Його нагородили Пулітцерівською премією ‒ може, це й простимулювало інтерес до роману в Україні, де досі шанують формальні критерії якості.
 
Спершу його переклали в Росії, а невдовзі й у нас. На восьмистах сторінках розгортається досить довгий і неквапний сюжет про підлітка Тео Декера, який, пішовши з матір’ю в музей мистецтв, там же її і втрачає внаслідок терористичного акту й вибуху, забирає з собою картину голландського художника Карела Фабріціуса «Щиголь» і виходить на складну, тернисту і звивисту життєву стежку, яка має вести до дорослості. На ній буде вдосталь усього ‒ і любові, і друзів, і ворогів, і осяянь, і прорахунків, і, звісно ж, мистецтва, через яке й почалися всі супутні історії. Буде навіть син українсько-російських емігрантів Боріс, бо куди ж у сучасному світі без загадкових вихідців із кириличних регіонів. Закінчиться все досить добре, але досить нескоро.
 
2. Андрій Бондар, «І тим, що в гробах». ‒ ВСЛ, 2016.
 
Нова книжка Андрія Бондаря ‒ можливо, для когось довгоочікувана. Андрій досить давно не тішив читачів новими збірками коротких історій ‒ фактично, останньою такою був «Морквяний лід», де під однією обкладинкою вийшли колонки з «Газети по-українськи».
 
«І тим, що в гробах» ‒ це не колонки, а оповідання, чи образки, ‒ жанр, що допіру почав відроджуватися під впливом, мабуть, віртуальної реальності та її диктату малих форм. Добре, що почав, ‒ думаєш, читаючи.
 
Тут, як завжди, знайдеться місце всім ‒ сусідам, друзям, дитинству, переживанням, відкриттям, радостям і болям. Бо з усього можна зробити хороше оповідання, якщо ти взагалі вмієш писати оповідання. Сюжетів у житті безліч, варто лиш згадати й пережити деякі з них удруге. Додумати неприсутні в час події сенси, приєднати нові, озирнувшись і осмисливши з відстані кількох років (або й кількох десятиліть). Приєднати (за бажання) висновки, моральні уроки.
 
Віднайти впливи і взаємовпливи. Бо ніщо так не структурує хаотичне життя, як структурований текст про нього. Або бодай про його частину.
 
3. Зємовіт Щерек, «Сімка». ‒ К., Темпора, 2016.
 
Попередній роман Щерека, так само виданий у «Темпорі», називався «Прийде Мордор і нас з’їсть» і був теж про подорож ‒ щоправда, не рідною Польщею. Той був про мандрівку в Україну, й наповнювали його дивні, іронічні, саркастичні й колажні рефлексії про український і польський побут, про міждержавні відносини й загалом про все, про що можуть говорити подорожні слов’яни, їдучи чужою слов’янською країною. «Сімка» вже не про Україну, а про Польщу, але стилістичні домінанти й сюжетний стрижень лишилися на своїх місцях. «Сімка» ‒ це траса № 7, що веде з Кракова до Варшави, з одного ключового для польської історії міста ‒ в інше, з міста, де поховані польські королі, до міста, яке стало польською столицею.
 
Головний герой подорожі, званий Павлом, звертається до самого себе на "ти" й описує все, що він бачить, у стилі шаленого роуд-муві: тут і для відьмаків з драконами місце буде, і для поліцейських, і для священиків, і для роздумів про суть і місце держави: згодиться абсолютно все, ніщо не лишиться нерозказаним, треба воно вам, чи ні, вирішуйте самі. Хороша нагода більше дізнатися про Польщу й польських національних внутрішніх монстрів.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage