0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Три книги про подорожі
Олександр Стукало, Тиждень.ua
 
Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
 
Персонажі однієї переміщуються передусім у просторі (а хіба не з переміщенням у просторі насамперед пов’язане в нашій уяві слово «подорож»?). Головний персонаж другої переміщується всіма можливими й доступними йому способами ‒ простором, часом, уявою, реальністю (якраз так, щоб усіх цих мандрів вистачило на добрячу сімсотсторінкову книжку). А третя запрошує мандрувати разом із її автором, бо це збірка особистих історій (не побоюся цього слова ‒ "оповідань", хоч воно й вийшло з літературної моди вже досить давно). Тож ‒ гарних і продуктивних мандрів!
 
1. Донна Тартт, «Щиголь». ‒ Х., КСД, 2016.
 
Донна Тартт ‒ випускниця відділення класичної філології Беннінтонського коледжу і вже досить відома американська авторка трьох товстих романів, написаних через однаково довгі проміжки часу. Перший, "Таємна історія", вийшов друком 1992-го. Його переклали двадцятьма чотирма іноземними мовами, він став бестселером ‒ але до другого, "Маленького друга", читачам довелося чекати десять років. Ані перший, ані другий романи Тартт в Україні відомими й читаними не стали ‒ часи були не ті, абощо. Третій, "Щиголь", вийшов через одинадцять років після другого. Його нагородили Пулітцерівською премією ‒ може, це й простимулювало інтерес до роману в Україні, де досі шанують формальні критерії якості.
 
Спершу його переклали в Росії, а невдовзі й у нас. На восьмистах сторінках розгортається досить довгий і неквапний сюжет про підлітка Тео Декера, який, пішовши з матір’ю в музей мистецтв, там же її і втрачає внаслідок терористичного акту й вибуху, забирає з собою картину голландського художника Карела Фабріціуса «Щиголь» і виходить на складну, тернисту і звивисту життєву стежку, яка має вести до дорослості. На ній буде вдосталь усього ‒ і любові, і друзів, і ворогів, і осяянь, і прорахунків, і, звісно ж, мистецтва, через яке й почалися всі супутні історії. Буде навіть син українсько-російських емігрантів Боріс, бо куди ж у сучасному світі без загадкових вихідців із кириличних регіонів. Закінчиться все досить добре, але досить нескоро.
 
2. Андрій Бондар, «І тим, що в гробах». ‒ ВСЛ, 2016.
 
Нова книжка Андрія Бондаря ‒ можливо, для когось довгоочікувана. Андрій досить давно не тішив читачів новими збірками коротких історій ‒ фактично, останньою такою був «Морквяний лід», де під однією обкладинкою вийшли колонки з «Газети по-українськи».
 
«І тим, що в гробах» ‒ це не колонки, а оповідання, чи образки, ‒ жанр, що допіру почав відроджуватися під впливом, мабуть, віртуальної реальності та її диктату малих форм. Добре, що почав, ‒ думаєш, читаючи.
 
Тут, як завжди, знайдеться місце всім ‒ сусідам, друзям, дитинству, переживанням, відкриттям, радостям і болям. Бо з усього можна зробити хороше оповідання, якщо ти взагалі вмієш писати оповідання. Сюжетів у житті безліч, варто лиш згадати й пережити деякі з них удруге. Додумати неприсутні в час події сенси, приєднати нові, озирнувшись і осмисливши з відстані кількох років (або й кількох десятиліть). Приєднати (за бажання) висновки, моральні уроки.
 
Віднайти впливи і взаємовпливи. Бо ніщо так не структурує хаотичне життя, як структурований текст про нього. Або бодай про його частину.
 
3. Зємовіт Щерек, «Сімка». ‒ К., Темпора, 2016.
 
Попередній роман Щерека, так само виданий у «Темпорі», називався «Прийде Мордор і нас з’їсть» і був теж про подорож ‒ щоправда, не рідною Польщею. Той був про мандрівку в Україну, й наповнювали його дивні, іронічні, саркастичні й колажні рефлексії про український і польський побут, про міждержавні відносини й загалом про все, про що можуть говорити подорожні слов’яни, їдучи чужою слов’янською країною. «Сімка» вже не про Україну, а про Польщу, але стилістичні домінанти й сюжетний стрижень лишилися на своїх місцях. «Сімка» ‒ це траса № 7, що веде з Кракова до Варшави, з одного ключового для польської історії міста ‒ в інше, з міста, де поховані польські королі, до міста, яке стало польською столицею.
 
Головний герой подорожі, званий Павлом, звертається до самого себе на "ти" й описує все, що він бачить, у стилі шаленого роуд-муві: тут і для відьмаків з драконами місце буде, і для поліцейських, і для священиків, і для роздумів про суть і місце держави: згодиться абсолютно все, ніщо не лишиться нерозказаним, треба воно вам, чи ні, вирішуйте самі. Хороша нагода більше дізнатися про Польщу й польських національних внутрішніх монстрів.
 
 
Вам може бути цікаво
Ганна Яновська: «Ця книжка виникла внаслідок абсолютно химерного параду подій»
Безсмертя
«Казки під ялинку» – ідеальна книга для сімейних вечорів
«Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». Історія Емми Вотсон
Творити від нуля до безкінечності: рецензія на збірку Марії Титаренко
Книжки під подушку й під ялинку: 10 порад від Старого Лева
stary_lev Стежити
дописів читачів