0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Тетяна Терен: «Жизня» – відповідь на питання, хто є Олег, звідки взялася його затятість і сміливість
У межах Книжкового Арсеналу у Києві відбулася перша презентація книги Олега Сенцова «Жизня». Оповідання про дитинство та юність автора, що були написані ще до арешту режисера російськими спецслужбами, вийшли цьогоріч у «Видавництві Старого Лева» двома мовами – російською (в оригіналі) та українською (в перекладі Сергія Осоки). Ініціювали видання Український ПЕН та кінопродюсерка Анна Паленчук. 
 Завдяки Міжнародному фонду «Відродження» книжка була презентована німецькою та польською мовою, готується до друку англомовне видання. Презентація оповідань Олега українською відбулась за участі Тетяни Терен – директорки директорка Українського ПЕН, Мар’яни Савки – головної редакторки «Видавництва Старого Лева», Олександра Сушка –директора міжнародного фонду «Відродження», Святослава Вакарчука – музиканта, лідера гурту «Океан Ельзи», що веде активну участь в акції підтримки #SaveOlegSentsov, та Євгена Чєрнікова – актора, Олегового друга.

«Ця подія відбувається в рамках акції #SaveOlegSentsov, – почала розмову Тетяна Терен. – Це перша презентація книжки «Жизня». І оскільки Олег засуджений до 20 років суворого режиму у російській колонії, ми змушені проводити цю зустріч без нього. Проте Олег брав активну участь в творенні цієї книжки (наскільки це було можливо). І сьогодні ви все ж почуєте його голос – отримали від нього листа цього понеділка. Треба зауважити, що ці тексти вперше побачили світ ще у 2015 році у збірці «Рассказы» видавництва «Лаурус». Останні кілька років її було вже доволі складно знайти. Український ПЕН запропонував перекласти її 3-ма іноземними мовами (німецькою, польською й англійською), оголосив конкурс перекладів і з жалем виявив, що українською мовою цих текстів не було. Вирішили, що книга мусить найперше зазвучати українською мовою і називатися так, як назвав її сам Олег – «Жизня». Саме з цією пропозицією ми й звернулися у «Видавництво Старого Лева».
 


«Видавництво погодилося одразу, не було сумнівів – книжка на часі, вона повинна звучати, – сказала Мар’яна Савка. – На щастя, ми з вами – вільні люди, не забуваймо цінувати цю свободу. І, звісно, повинні пам’ятати тих, завдяки кому ми вільні, тих, хто незаконно позбавлений свободи. Ці люди мають відчувати нашу підтримку... Тож для нас велика честь видавати цю книжку. Я радію, що тримаю її в руках, що вона вийшла саме такою: з оригінальною мовою автора і у прекрасному українському перекладі Сергія Осоки. Коли «Видавництво Старого Лева» розпочало роботу над «Жизнею», виявилося, що Олег завжди мріяв про своє дитяче фото на обкладинці. Завдяки Євгену Чєрнікову і мамі режисера, які розшукали фото, це стало можливим. І ось перед нами хлопчик з побитими колінами та його історії. Ці тексти зачіпають багатьох із нас, особливо – радянських дітей, бо наше дорослішання, наше становлення відбувалося дуже схоже».
 

«Коли йдеться про диктатуру (а режим, що утримує Олега – саме диктатура), то важко вигадати прості та ефективні методи протистояння їй, – зауважив Святослав Вакарчук. – Ті, хто запроторюють наших хлопців і дівчат за грати, не збираються поступатись, для них це питання геополітичного торгу... Я впевнений, що наші політв’язні вийдуть на волю. Проте ми повинні розуміти, що це потребує складних і багаторівневих кроків на найвищих щаблях влади. І що більше світ говорить про Олега, про наших полонених моряків, про 98 українців, які перебувають в ув’язнені у РФ і окупованому Криму, то більше шансів вирішити це питання. Такі зустрічі, як сьогоднішня, дають нам можливість не забувати про наших людей в російських тюрмах, що не побоялися поставити українську ідею на перше місце. І якщо ми не наважилися зробити те саме, то повинні принаймні підтримати їх. Інколи підтримка – це єдина свічечка надії, що горить в тюремній камері. Ми не маємо морального права забувати про них, якщо прагнемо жити в країні, де людина важлива». Святослав поділився враженнями від книжки і зауважив, що оповідання Олега найперше – про гідність. Після чого зачитав «Автобіографію» Сенцова – пронизливий текст, що був написаний Олегом для вступу на режисерські курси, а пізніше увійшов у збірку його оповідань, вперше прозвучав українською мовою.

«Думаю, ніхто не заперечить, що особистість Олега Сенцова стала широковідомою вже після ув’язнення, – розповів Олександр Сушко, директор Міжнародного фонду «Відродження». – Для світової спільноти це стало стимулом ближче познайомитися з його творчістю. Важливо було вийти до міжнародних аудиторій не з образом Олега-мученика, а Олега – митця, людини культури. Знайти найефективніший шлях до розуму і до сердець людей, що мало чули про Олега Сенцова. І ми знайшли цей шлях – через індивідуальні історії. Історія Олега – не просто про в’язня в тоталітарній державі, це історія одного творчого генія. Очевидно, хотілося би, щоб приводом ретрансляції нашого культурного інтелектуального продукту у світ були не кримінальні справи політв’язнів. Але, на жаль, історія повернула саме так. Що ж у цьому разі робити нам? Важливо розповсюджувати інформацію про українців-політв’язнів якомога ширше у суспільстві, насамперед – в українському суспільстві і не лише на офіційних рівнях. Це біда, коли ми намагаємося донести щось іноземній громадськості, але самі ж є непоінформованими».
 

«Коли мене попросили знайти фото для обкладинки книжки, я не сумнівався, що ми його знайдемо – Олег дав точний орієнтир: «Мені треба фото, де я стою на доріжці, а з шортів стирчить сорочка», – розповів Євген Чєрніков, друг Сенцова, з яким товаришують вже більше 10 років. – Я набрав маму Олега, вона, говорячи зі мною, відкрила альбом і знайшла цю фотокартку. Глянув на неї – і зрозумів, що Влад (син Олега, йому зараз 14-ть) дуже схожий на батька. Що мені хотілося би розповісти про Олега? Він непроста людина, дуже прямий і навіть різкий у спілкуванні. Хтось сторонній назвав би його хамом. Щоб точно описати його характер, розповім про фільм «Носоріг», який Олег (через революційні події та анексію Криму) так й не встиг завершити. Суть стрічки у тому, що в кожної дитини всередині душі росте квітка – символ чистоти, людяності. Але світ – жорстокий. Дитина мусить наростити борню, як у носорога. Іноді навіть броні недостатньо – і треба вчитись нападати. Важливо, перетворюючись у носорога, не задушити у собі цю квітку. Олег, попри свою прямолінійність і навіть жорсткість, свою душу-квітку зберіг. Він ніколи не нав’язує свою думку. Він береже квітку не тільки в собі, а й в інших людях».
 
 
«Я хочу розповісти про випадок у Криму, в перший рік окупації, – продовжив Євген. – Тоді Маша Макєєва з телеканалу «Дождь» приїхала у Крим знімати сюжет про усю ту вакханалію, яка відбувалась під час «святкування річниці». Я вирішив дати коментар «Дождю» про Олега (довго вагався, обмірковував ризики і таки наважився). Зізнаюсь, було непросто – я ж тоді жив у Криму. Несподівано на мене посипались сотні листів у фейсбук від кримчан, які дякували мені. Розумієте, кожен із них думав, що залишився наодинці, не міг висловити своїх почуттів вголос. Це історія про те, що підтримка – надзвичайно важлива. І коли Президент України згадує про кримчан у зверненні новорічному – повірте, це важливо. Так само листи, які ми пишемо політв’язням – це дуже важливо. Олег отримує багато листів, але є ті ж, кому не пишуть. Напишіть лист нашим хлопцям, напишіть Володимиру Балуху (він у дуже скрутному становищі зараз) – через «ФСИН-Письмо» – це нескладно, недорого, але дуже важливо. Можливо, через вас вони зможуть передати вісточку своїм рідним».
 
Зараз «Видавництво Старого Лева» працює над другою частиною оповідань Олега, написаних вже в ув’язненні. Збірка матиме назву «Маркетер» – знову назва запропонована автором. Якщо ж говорити про «Жизню, то вона вже прозвучала у Німеччині і на днях – у Польщі, восени у США збірку презентують англійською мовою. Як слушно зауважила німецька видавчиня, «книжка дуже жива, читається, наче фільм, що складений з різних фрагментів». Для німецького книжкового ринку це звучання є оригінальним, цікавим. 
 
 
«Найсильнішою особливістю цих текстів є резонанс з особистим досвідом читача, – зауважила Мар’яна Савка. – Зрозуміла, що переживала багато таких моментів, як і Олег, наприклад, теж збирала колорадських жуків і садила їх у фортецю. Звісно, коли ці оповідання були написані, Олег навіть не здогадувався, що його чекає. Це зараз «відчитуємо» якісь натяки, знаки. Навіть 13-те число понеділка – день його народження, з якого він починає свою «Автобіографію» – звучить якось символічно. А тоді Олег Сенцов просто описував біографію, низку подій, з яких виростала його доля. Доля звичайної людини, що обернулася дуже незвичайно. Ці тексти пульсують, вони зачіпають, вони болять. І це добре. Бо відчуваючи свої больові точки, ми розуміємо, що живі... Найважливіше, що ми можемо зробити зараз, кожен на своєму місці, – це залишатися людьми, які не схибили. Бо коли Олег та інші бранці Кремля повернуться в Україну, у свій дім, то побачать, що ми їх не зрадили».
 
Друзі, кожна придбана вами книга Олега Сенцова – підтримка для його родини.
Підпишіться на сторінку #SaveOlegSentsov, щоб отримувати оновлену інформацію про Олега та наших полонених!

 
 
Вам може бути цікаво
Маленький Санта
Маруяма Йоко
Надійка Гербіш та Чарівний Атлас вирушають до Одеси
Різдво приходить у Країну Мумі-тролів
Відлюнд Філіппа
Давідссон Сесілія
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати