Теплі історії до ялинки: проза для підлітків і не тільки
Різдво та Новий рік щоразу підкрадаються непомітно. Раз — і ти вже не встигаєш замовити подарунки на Amazon, бо вони доїдуть лише наступного року. Раз — і забули відкласти гроші минулого місяця, а свята вже тут. Раз — і «як пояснити друзям, що Миколай захворів». На щастя, є книжки про Різдво.
Богдана Романцова, Букмоль
19 різдвяних історій, 14+
У норвежців є хюге, у шведів — лагом, у японців — ікігай, а в нас «N різдвяних історій» від Видавництва Старого Лева. Мирослав Лаюк, Богдана Матіяш, Сергій Осока, Мар’яна Савка і ще 15, як нескладно здогадатися, авторів пропонують своє бачення різдвяного дива. Незаперечна перевага таких видань — розмаїття: не подобається, як про кошенят оповідає Мар’яна Савка, переходиш до наступного тексту — про коштовності від Каті Бабкіної. Може, чергове диво видасться різдвянішим або дивнішим.
Не всі тексти однаково добре написані, однак вони щирі і створюють атмосферу точно не гірше за скляну кульку з крихітними будиночками всередині.
Від таких книжок не чекаєш епіфаній чи особливої глибини. Великою мірою, це книжки-функції: вони мають створити атмосферу, на рівні з ялинками у магазинах декору і ящиками з кольоровими скляними кульками у великих супермаркетах. Втім, як і з новорічним кульками, тут важливо, наскільки добре збірка зроблена, чи не розпадеться вона при першому дотику.
Дев’ятнадцять текстів можна поділити на дві великі групи: де в центрі оповіді пригода і де основою є часопростір, тобто загальна атмосфера свята. Богдані Матіяш, наприклад, важить не так сюжет, як дух Різдва: згадати про тих, кому пощастило цього року менше, ніж людям у вишукано прикрашених крамницях. Про чоловіків на війні, дітей в онколікарнях, безхатьків на холодних міських вулицях. І про тих, хто дарує їм свято. Бо ж простіше всміхатися дитині, в якої все попереду, ніж тій, для котрої це — останнє Різдво. Читати тим, хто шукає в книжках соціальної значущості і хотів би змінити світ на краще.
Мар’яна Савка робить ставку на трохи недолугу, але таку милу й близьку читачеві героїню, якій у передноворічний вечір доводиться везти електричкою кошеня кудись в далеке котеджне містечко. Звісно, оповідачка вийде не на тій станції, забуде телефон у вагоні, зустріне чоловіка з красивим носом посеред зими. Оповідання — як сценарій короткометражки або нового «Щоденника Бриджит Джонс»: тут і брют, і сніг, і смішні збіги. Читати тим, кому бракує в житті кошенят і чоловіків з красивими носами.
Катерина Бабкіна описує історію артефакту, рубінового персня, однак у заломах і грі світла постає історія цілого роду. І нікому перстень не приніс щастя: німкеня Лілі трагічно загинула, радянський хлопець Вовка звів рахунки з життям, його наречена все життя була самотньою й озлобленою. У літаку Леся, представниця останнього покоління власників персня, дізнається про геть іншу історію. Читати тим, кому хочеться вірити у чарівні предмети і незглибність людського серця. Ностальгійна оповідь про минуле з вуст милої бабусі стає головною темою і тексту Галини Вдовиченко, на цей раз у фокусі — дружба між різними, але рівними істотами. Читати тим, хто більше любить собак, ніж котів.
Костя Москалець карнавалізує, веселить, пропонує читачеві ожилий вертеп, тоді як Сергій Осока драматизує і лякає. Дві майже протилежні історії про Різдво, в центрі яких — ідея, що людина змінюється через любов.
Ірина Савка у «Зимових святах» описує один вечір різдвяних колядувань, коли, попри відсутність тата (він на війні) і брак грошей, Олесик відчуває справжню різдвяну радість. Така божественна «спіприсутність» і в оповіданні Маркіяна Прохаська.
Сюжети про віднайдену близькість шукайте в оповіданнях Богдана Волошина, Надійки Гербіш, Христі Венгринюк і Сергія Гридіна. Тут у фокусі атмосфера, тоді як дія — радше привід завести героя в церкву, щоб він почув поліфонічне «Алілуя» — і одразу повірив. Читати тим, в кого непростий життєвий період.
Дрібний, на перший погляд, крок вперед може виявитися нескінченно важливим та великим.
Катерина Міхаліцина добре римує сучасне народження із приходом Христа 2018 років тому. Бо ж поява нової людини — це щоразу диво. Любомир Серняк також обирає безпрограшну тему: Різдво, що нарешті об’єднує родину. Читати скептикам як щеплення проти скептицизму. А от тим, на кого щеплення не подіяло, краще одразу розгорнути криваво-картярське оповідання Богдана Жолдака, геть не схоже на решту творів збірки. Тому й прекрасне.
Мирослав Лаюк зі щемкою історією про батька й сина підійде тим, хто гостро переживає generation gap (а хто з нас ні) чи різдвяну самотність. Про схожу «відсутність присутності» в житті героя батька пише й Володимир Бєглов. Втім, обидва дарують персонажам, а отже, й читачам, надію — Різдво все ж.
У більшій частині оповідань герої долають себе і змінюються. Дрібний, на перший погляд, крок вперед може виявитися нескінченно важливим та великим: для батьків, в яких народилася хвора дитина, для інженерки з розладом аутичного спектру, для самотньої пані, яка нещодавно втратила чоловіка. І для дівчини, яка не любила Різдво. Так, не всі тексти однаково добре написані, однак вони щирі і створюють атмосферу точно не гірше за скляну кульку з крихітними будиночками всередині.
Дівчина онлайн, Зої Заґґ, 11+
Пенні має друга Елліса, люблячих батьків, що володіють весільним бізнесом «Веселе весілля» (так, серйозно! він справді так називається!) й анонімний блог, в якому вона описує власні проблеми та негаразди: від невчасного падіння просто на сцені до небезпідставних сумнівів у чесності колись найкращої подруги. Блоговість (авторка Зої Заґґ, до речі, сама популярна блогерка) — дуже важливий аспект «Дівчини онлайн». І не через формальну зручну і звичну для письменниці подачу інформацію, а через парадоксальність анонімного блогу як жанру. Йдеться про пошук однодумців, але водночас — гру в хованки з ними, про популярність, але й цілковиту невідомість «Дівчини онлайн».
Такий блог — однобічна і великою мірою монологічна комунікація, імітація класичної сповіді, коли адресат тебе чує і навіть дає певний відгук/виносить вирок, однак не бачить твого обличчя, а отже, не може перевести спілкування із чітко визначених умов у звичний світ. Розмежованість двох світів — онлайн та офлайн — є гарантією безпеки і гармонії в житті Пенні. І коли світи зливаються в єдиний, стається катастрофа. Однак повернімося до початку.
Перед Різдвом до крамниці «Веселого весілля» заходить пара, яка просить маму Пенні влаштувати для них різдвяне весілля в Нью-Йорку в стилі «Абатства Даунтон». Далі — подорож в найкінематографічніше місто на землі, де зняли, напевне, половину відомих нам різдвяних комедій, зустріч зі справжнім Бруклінським Хлопцем, в якого Пенні, звісно, закохається. Всі ці досить передбачувані перипетії є радше приводом розгорнути дії на тлі неймовірних засніжених декорацій. «Дівчина онлайн» — майже готовий сценарій, зі стандартним протиставленнями справжнього та несправжнього кохання, істинних та фальшивих друзів, справді важливих («ключових», як їх називає сама Пенні) митей та сірих буднів.
Читаючи «Дівчину онлайн», часом годі позбутися відчуття, що це продовження серії романів «Пліткарка» Сесилі фон Циґезар, за якою згодом зняли неймовірно популярний молодіжний серіал. Навіть підписуються персонажки схоже: «хохо» — у випадку Пліткарки і «ххх» — Дівчини онлайн. Та, на відміну від Пліткарки, що фокусувалася на зовнішніх подіях, Пенні більше занурена у внутрішній світ, власні рефлексії та переживання. Йдеться про «силу інтровертів», коли ти підлітка із купою підліткових проблем: від дружби, яку ти вже переросла, до панічних атак, яких не можеш позбутися і водночас соромишся.
«Дівчина онлайн» вчить, як чесно визнавати власну слабкість і просити про допомогу, як закінчувати непотрібну дружбу і чому відвідувати психотерапевта не соромно, а корисно.
«Дівчина онлайн» має майже точний віковий ценз. Її навряд чи буде цікаво читати дівчатам і хлопцям 16+. Бо в цей період життя вже перестаєш, як правило, стежити за біографією Джастіна Бібера, передивлятися «Сутінки» та співчувати покинутим лялькам. Текст також досить локалізований, занурений в англомовну культуру, тож, підозрюю, якщо читач знає, як вдягаються гості шоу Джеремі Кайла і про що співає Снупп Доґґ в останньому альбомі, йому буде значно смішніше й іноді — цікавіше. Втім, роман також припаде до серця аж дуже романтичним підліткам, бо Пенні та її Бруклінський Хлопець то гуляють різдвяними Нью-Йорком, то цілуються, то прикрашають ялинку, то цілуються, то розмовляють, то цілуються — і так десь сто сторінок поспіль. Як і всі пари у мелодраматичних підліткових текстах, вони переживуть легкий апокаліпсис, кризу в стосунках, драму випадкових помилок та проваленої комунікації. А наприкінці поєднаються на романтичному старому пірсі (це не спойлер, там все очевидно). Стосунки, що розвиваються за синусоїдою, — нічого нового під брайтонським місяцем.
Що важливіше, книжка зачіпає питання лукізму, булінгу, шкільної ієрархії, а також психологічних проблем і сексуальної орієнтації (Елліс, друг Пенні, гей, і батьки не прийняли його камінг-ауту). Окремі аспекти та питання, порушені Пенні, будуть зрозумілими і близькими не лише підліткам, а й дорослим: «Дівчина онлайн» вчить, як чесно визнавати власну слабкість і просити про допомогу, як закінчувати непотрібну дружбу і чому відвідувати психотерапевта не соромно, а корисно. Однак якби всі ці корисні уроки не були загорнуті у цинамоново-апельсиново-шоколадні обгортки однозначності, тексту це пішло б на користь.
Най сніжить, Морін Джонсон, Джон Ґрін, Лорін Міракл, 14+
На відміну від «Дівчини онлайн», герої збірки оповідань «Най сніжить» наділені рятівною для тексту самоіронічністю. Наприклад, Ювілей, оповідачка тексту «Ювілей-експрес» Морін Джонсон, від першої сторінки зазначає: краще одразу представитися, а то «уявіть, якби я була на середині якоїсь довгої історії (а саме такою вона й планує бути) і раптом приголомшила б вас: «до речі, мене звати Ювілей». Ви б не знали, що з цим робити».
«Ювілей-експрес» — історія про потяг, який передріздвяного ранку зупинився у засніженому містечку біля самотнього вафл-бару. У барі зібралася найчудернацькіша компанія з можливих: чоловік в одязі з фольги, команда вболівальниць, яких звати Ембер чи Меддісон, працівник компанії «Тарджет» Стюарт та Ювілей, яка всім навіщось розповідає, що вона, попри ім’я, не стриптизерка. Стюарт запрошує Юві, яка потягом їхала на Різдво до дідуся й бабусі, до себе додому погрітися і відзначати головне американське свято у колі сім’ї — тобто Стюарта, його галасливої сестрички та трохи нав’язливої мами. Сам Стюарт єврей, однак його будинок — ніби зібраний в одному місці різдвяний каталог: від фігурок Санти до рушників у ванній кімнаті. Хлопець, що сам нещодавно пережив болючий розрив із дівчиною, відкриє Ювілей неприємну правду щодо її стосунків з «ідеальним хлопцем Ноєм». Така правда, як правило, проявляється в екзистенційній ситуації (чи тягне застрягання в Грейстауні на Різдво на екзистенційне випробування?) або у різдвяних фільмах про любов.
Всі пригоди Ювілей нагадують легку комедію абсурду: її батьки потрапили до в’язниці, бо опинилися в епіцентрі бійки черги, стоячи по черговий колекційний будинок мініатюрного «Селища Флобі Санта» (думаю, чимало людей спробують знайти ці іграшки, тож одразу попереджаю: у реальності їх не існує. На жаль. Так, я вже теж хочу собі «Селище Флобі Санта»). Дорогою до Стюарта Ювілей падає у холодне джерело, а мама хлопця готова одружити їх хоч зараз. Втім, закінчується все традиційним американо-різдвяним гепі-ендом.
«Най сніжить» нагадує партію в монополію, улюблену різдвяну розвагу героїв: місця та персонажі відомі, шлях до розв’язки тільки один, питання тільки в тому, хто скільки готовий заплатити за те, щоб досягти мети.
Друге оповідання напряму пов’язане з першим: дії відбуваються у цьому ж вафл-барі. Оскільки потяг застрягнув у кучугурах, у бар перебирається команда вболівальниць, яких всіх звати, як ми вже знаємо, або «Ембер», або «Меддісон». Щасливий бармен Квін скликає на вечірку своїх друзів: Джі-Пі, Тобіна та Герцог. Герцог — взагалі-то дівчина, яка ненавидить команди підтримки, але готова поїхати в бар заради оладок і, як виявляється наприкінці, не тільки через них. Це харизматична, майже гарріпоттерівська компанія: розумна іронічна Герцог з її жартами «на межі», американський підліток корейського походження Джі-Пі у величезному лижному костюмі і спостережливий оповідач Тобін, який розбиває батьківську машину, намагаючись прислужитися друзям.
Крім очевидних покликань на американські підліткові комедії, «Фан-тастичне диво на Різдво» Джона Ґріна можна також сприймати як пародію на пригодницькі фільмі а-ля «бондіана», яку на початку оповідання дивиться компанія друзів. Тільки замість бонд-мобіля тут старенька автівка Карла, яка ніяк не може подужати сніговий схил, замість вишуканих костюмів — товсті лижні штани, замість харизматичних злодіїв — гротескні близнюки Томмі і Тіммі Рестони, а замість надважливого кінцевого пункту призначення — вафл-бар, де наприкінці, за законами авантюрної оповіді, зберуться геть усі персонажі. І народиться чергова історія кохання. Ви вже здогадалися, між якими героями?
Головними персонажами третього оповідання «Свята опікунка свиней» Лорін Міракл, звісно, виявиться випадковий попутник Ювілей з першого оповідання, він же — відвідувач вафл-бару з другого тексту, і дівчина, яку ми кількаразово бачила у перших двох оповіданнях у геть випадкових ролях. Все — як у збірці кіноновел, що мала б називатися «Різдво, я люблю тебе». Так само циклізовано і місця дії: потяг, вафл-бар, «Старбакс». І знову — комедія помилок і непорозумінь: герой не встигає до героїні, героїня засмучується і ставить хрест на стосунках, бо неправильно зрозуміла героя. А наприкінці у найкращих традиціях шекспірівських комедій всі знайдуть своє щастя. Навіть читач. А ще там є міні-пігі у різдвяній чашці.
Можна сказати, що збірка стала непоганою, хоч і не блискучою письменницькою колаборацією зірки тінейджерівських романів Джона Ґріна («Винні зірки», «В пошуках Аляски») і менш відомих підліткових авторів. Готовим сценарієм для різдвяного кіно «на один раз», що лишить приємний післясмак, однак жодних осяянь та знахідок. «Най сніжить» нагадує партію в монополію, улюблену різдвяну розвагу героїв: місця та персонажі відомі, шлях до розв’язки тільки один, питання тільки в тому, хто скільки готовий заплатити за те, щоб досягти мети. А у свята ставки завжди подвоюються, бо, як сказала одна з героїнь, «Різдво — це стан душі». Якщо вас ця фраза зачепила, ці книжки — для вас.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно