0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Тексти: Юстина Соболевська «Книжка про читання»
Читомо розпочинає публікувати уривки з найцікавіших свіжик книжок – під цю справу у нас з‘явилася нова рубрика «Тексти». Зауважимо, що надавати уривки з книг нам погодились вже понад 10 найпотужніших видавництв України. І перший текст, з яким ми пропонуємо вам ознайомитись, – це дослідження польськоого літературного критика Юстини Соболевської «Книжка про читання». Про процес читання, де кожен з читачів може малювати на берегах, записувати власні враження та історії; про морфологію читання, про особливості та певні ритуали під час читання.
 
Переклад: Андрій Бондар
 
Науковий редактор, автор передмови і коментарів: Емілія Огар
 
Дизайн: Назар Гайдучик
 
Видавництво Старого Лева
 
Чорним по білому, або книжка проти читалки
 
На пляжі я пройшла повз якусь пані, що мала «кіндл» і три книжки болгарською. Якийсь чолов’яга читав Пауло Коельйо. Що читала пані з “кіндлом”, невідомо. І в цьому полягає сила читалок. “Amazon” нещодавно оголосив, що продав мільйон електронних книжок еротичного бестселера “50 відтінків сірого” Е .Л. Джеймс . Вочевидь, такий успіх зумовлений ще й тим, що жінки можуть таємно читати роман навіть на дитячому майданчику, з дитиною під боком. Тут дитина бавиться в пісочниці, а там Ґрей заковує молоденьку Анастасію в наручники і лупцює батогом по сідницях. Останніми роками у Великій Британії електронних книжок продається більше, ніж книжок паперових. Революція вже відбулась, і ми не знаємо, як незабаром виглядатиме видавничий ринок. Докорінна зміна полягає в тому, що кожен самотужки може опублікувати власну електронну книжку. І лише тоді, якщо вона матиме успіх, нею зацікавляться традиційні видавництв з пропозицією видати у паперовому варіанті. Авторка “50 відтінків сірого” спочатку опублікувала роман в електронній формі, отримала визнання в середовищі інтернет-користувачів, і лише після цього очолила списки традиційних (паперових) книжок-бестселерів.
 
Упродовж останніх років, відколи почалася мода на електронні книжки, у пресі регулярно виникають дискусії щодо переваг і недоліків електронних читалок порівняно з традиційними книжками. Однак навіть фанати нового формату визнають, що скоріш за все він не замінить паперову книжку повністю – як кіно не вбило живопис, а телебачення не вбило кіно. Бо нічого досконалішого дотепер не вигадано. Двоє колумністів “TheNewYorkTimes” – Девід Поуґ і Девід Карр – міркують у відео-блоґу про переваги різних читалок, серед інших і “кіндла”. Один працює заповільно, другий має незручні кнопки, третій – слабкий контраст, сірі літери і “трупний” відтінок екранного тла. «Хм! – крутять вони носом. – А тут у мене трохи старша модель. Ідеальна роздільна здатність, акуратні чорні літери на білому тлі. Вау! Я мушу його придбати!» – і Поуґ захопленно демонструє… традиційну книжку.
 
Не випадково, винахід друку вважається найреволюційнішим. «Навіть комп’ютер з усіма його гігабайтами має бути кудись підключений. У випадку з книжкою цієї проблеми не існує (…). Книжка нагадує коло, оскільки цей винахід неможливо вдосконалювати», – пише УмбертоЕко у книжці “Не сподівайтеся позбавитися книжок” , яку я читаю в електронному форматі. Переваги електронних книжок очевидні – за кілька секунд ми можемо отримати потрібний текст і взятися до читання (певна річ, якщо його формат відповідає нашій читалці), можемо навіть позначати сторінки. Електронна книжка не займає місця – а на полицях його і так дедалі менше. Я безперестанку користуюся книжками в електронному форматі і, щиро кажучи, мені це подобається. Як зручно взяти у потяг три книжки на вибір (мені завжди важко вирішити, що саме брати) і не вигинатись під тягарем багажу! Якість читання та сама, я сідаю у крісло, проводжу пальцями по екрану, торкаюсь, аби гортати сторінки. Усе це блискавично перейняв мій молодший син, який ще не розмовляє, але вже добре знає, як розблокувати телефон і перегорнути сторінку електронної книжки. Прочитані книжки я розкладаю на віртуальній полиці, та, якщо по правді, швидко про них забуваю. «Перевага віртуальної бібліотеки в тому, що з неї не треба стирати пил, – пише в “Ґазеті Виборчій” мистецький критик Дорота Ярецька. – Хоча змітання пилу з книжок відсвіжує мою пам’ять. Бо я їх торкаюся. Тому, як на мене, допоки не вигадають щось, що замінить книжку, що становитиме її смисловий еквівалент, вона не зникне з нашого життя».
 
Книжка – це предмет. Чимало людей мусять долучитися до її появи. Чимало людей відповідають за підготовку традиційної книжки, адже складається вона не з одного лише змісту. Пам’ятаю, як я відкрила у потріпаному довоєнному виданні “Балад і романсів” Адама Міцкєвича зашиті десь на корінці прізвища складачів – вони так само спричинилися до появи книжки. «Коли я вибираю книжку, щоби почитати в ліжку або за столом, взяти в потяг чи комусь подарувати, її форма для мене так само важлива, як і зміст (…) я оцінюю її за формою», – пише Альберто Манґель. Читачі-маніяки перелічують цілий спектр чуттєвих переживань, пов’язаних із книжками: дотик до сторінок, шелест паперу, запах. Одних бентежить запах щойно видрукуваної книжки, інших – книжок із букіністичної книгарні. Іноді ми відчуваємо запах позичених книжок – за ними тягнеться легкий аромат власника. Колись у початковій школі, у глибоких 1980-х роках, я поклала позичену книжку біля мила “Fa” з магазину “Pewex” , бо хотіла справити враження на свого приятеля. Вийшло навпаки – я мусила пояснювати, навіщо тримала його книжку в туалеті.
 
До книжки ми можемо прив’язатися. Героїня роману “Біла Офелія” сучасної польської письменниці Юлії Фєдорчук, розпаковуючи коробки з книжками, почувається так, наче після довгої розлуки зустрілася з давніми друзями. Вона навіть відкорковує пляшку вина, щоб це відзначити. До електронної книжки важко сформувати емоційне ставлення. Певна річ, до читалки, “айпада” чи “кіндла” можна прив’язатися так само, як до ноутбука. Дорота Ярецька спостерігала в потязі за двома чоловіками, які натхненно, з очевидною насолодою погладжували свої тач-скріни так, ніби це були жіночі тіла. Однак електронний ґаджет має короткий вік: він швидко перестає працювати, а на заміну йому приходить нова модель. Зрештою, всі нові носії чимдалі швидше старішають – так зникли відеокасети, їхня доля, вочевидь, чекає на CD i DVD. З часом зникнуть і пристрої, які могли б їх відтворити. Натомість людина, що знає латину і спроможна прочитати книжку, надруковану 500 років тому, не потребує дівайса.
 
 
Для когось книжки є частиною них самих. Через роки людина замислюється, чому вона позначила цю сторінку, або чому хтось інший це зробив. «Із яким задоволенням можна буде через тридцять років відкрити “Радість готування” на 581 сторінці і побачити пляму від жовтка, яку поставила моя донька, готуючи свою першу партію тістечка з ягодами», – пише Енн Фейдімен.
 
Багато хто хоче володіти книжкою як власністю. Тому ми купуємо їх на подарунки, пишемо присвяти. Електронна книжка ніколи не належить нам, ми маємо право лише на її читання. Згадаймо минуле: щораз більше речей переноситься зі світу реального у віртуальний. Можливо, незабаром всі пристрої і навіть одяг будуть, як у романі “Донька розбійника” Яцека Дукая, уже цілковито віртуальними. Замість предметів нас оточуватиме світ “симулякрів” – підробок, які залюднюють віртуальний світ і створюють враження реальності. Однак, якщо зникне традиційна книжка, зникне зв’язок між людьми. Адже книжками можна не тільки ділитись, а й залишати у спадок – вони єднають з минулим. Я дістаю з підвалу свої дитячі книжки і можу читати їх дитині – жодна читалка не замінить мені цього задоволення. Хоча, звісна річ, у читалки свої можливості. У виданні “Аліси в Дивокраї”, наприклад, оригінальні ілюстрації змонтовані так, що в Аліси насправді видовжується шия, а люлька в Гуски випускає дим. Кожний роман можна супроводити фільмом, музикою, іншою візуалізацією. Питання: чи все це потрібно? Адже література мусить стимулювати уяву.
 
Книжки спричиняли бунти, через що часто ставали жертвами цензури. Їх боялися, нищили, режими мстилися письменникам. «Книжка – це фетиш. Якби це було не так, то гори книжок, спалених у травні 1933 року, не стали б подією, від якої моторошно до сьогодні. Так само, як від картин Рея Бредбері та Франсуа Трюффо у фільмі “451 градус за Фаренгейтом” (у назві це температура, за якої горить папір). Вражає те, що попри появу величезного ринку цифрової книжки, яку не можна ані спалити, ані розтоптати, значення її як матеріального об’єкту досі не слабне», – пише ДоротаЯрецька.
 
Хтось може сказати, що це лишень прекраснодушні побоювання. Що ж, погляньмо на усе прагматично: не володіючи книжками як власністю, ми стаємо потенційним об’єктом для маніпуляцій. Ми залежимо від чужих серверів, а отже, нам може загрожувати цензура. Одного разу вже трапився казус, коли із “кіндлів” на якийсь час зникли куплені версії “Ферми тварин” і “1984” Джорджа Орвелла. Як з’ясувалося, через тимчасові проблеми з авторськими правами. Однак, що станеться, якщо колись якомусь монополісту закортить контролювати систему або змінити дані. Ця ідея – неначе з Орвелла. Тож про всяк випадок добре мати традиційну книгу – чорні літери на білому тлі.
 
 
 
Вам може бути цікаво
Галина Вдовиченко: Головне – берегти і цінувати одне одного
Бунт – це мій особистий спосіб дорослішання, – Мар’яна Савка
Оксана Забужко: «Ми маємо рабство безпам’яцтва, що виходить із страху розповісти своїм дітям про наші травми»
Мирослав Маринович: Андрей Шептицький був представником майбутнього у своєму часі
Ми недооцінюємо натяків і жестів. Але це теж комунікація, – Марія Титаренко
Олексій Кравчук: «Драматург – посередник між актором і глядачем»
stary_lev Стежити
дописів читачів