Таємниці «пряничних будиночків»: Три чарівні історії в «цукеркових» локаціях
У час, коли візуальна привабливість в тренді, «інстаграмності» набувають не тільки обкладинки книжок, а й локації, де відбуваються описані у них події. Старовинні будинки з мільйоном симпатичних детальок, затишні крамниці, інтер’єр яких створює неповторну атмосферу, магічні замки й особняки – все це, безперечно, зачаровує як персонажів роману, так і читачів.
Віталіна Макарик, Читомо
Але часто ці «цукеркові» локації справляють ефект «пряничного будиночка» з казок Братів Грімм. І поки ти розглядатимеш спокусливо красивий фасад чи вигадливий інтер’єр, який хочеться, якщо й не надгризти, то хоча б облизати, не зогледишся, коли їсти почнуть тебе. Наскільки небезпечними бувають привабливі й чарівні локації? Спробуймо з’ясувати, прогулявшись по замку, крамничці й зачарованому будинку.
Замок у хмарах
Керстін Ґір ; пер. з німецької В. Чабан. — Х. : ВД «ШКОЛА», 2019. — 464 с.
13+
«Замок у хмарах» насправді ніякий не замок, а старовинний, розкішний і респектабельний готель, розташований десь у Швейцарських Альпах. Головна героїня, 17-річна Фанні, приїхала туди на річну практику. Для дівчини це можливість поставити життя на паузу і втекти від проблем: школу закінчити й отримати атестат не вдалося, батьки не розуміють… Величезний і величний готель з купою потаємних сходів і кімнат, зі старовинними скрипучими ліфтами й підвалами та піддашшями, повними таємниць, з колоритним персоналом, який працює тут, здається, відколи готель відчинив свої двері, і власними добрими й злими привидами – чудове місце для того, щоб перевести подих і подумати. А ще – закохатися. Тим паче, що поряд із Фанні опиняються одразу два загадкові й харизматичні красені. Чим не романтична історія у карамелькових декораціях?
Але солодка ідилія у засніжених горах, де найбільшою проблемою героїні були капосний хлопчисько (синочок мільйонера) і вередливі стажистки, виявляється оманливою, а сама «книжка-цукерочка» – ще тією штучкою: щойно розгорнеш красивий «фантик» і покладеш на язик, вона вибухає справжнім екшеном. Тут тобі й селебрітіз, які прибувають інкогніто у готель напередодні Різдва і привозять із собою цілий шлейф проблем, і рідкісні коштовності та спадкоємці великих статків, які (як перші, так і другі) опиняються під загрозою викрадення. А ще — стрілянина, таємниці, погоні… Під таким натиском розсипається увесь ефект «цукерковий» ефект. Але своєрідна чарівність цієї локації зберігається.
«Цукерковий» будиночок Керстін Гір — це красивий фасад, за яким ховається дещо ґрунтовніше, ніж романтика і пригоди. Показавши весь шарм «Замку у хмарах» і його внутрішній ритм життя, відомий лише працівникам готелю, закохавши персонажів і читачів у цю локацію, авторка озвучує актуальну проблему: як (і чи потрібно) зберегти старовинний об’єкт «з історією» перед натиском вимог щодо зручності й комфорту.
Усі ці старовинні механізми внутрішніх комунікацій годяться хіба для музейних вітрин, а не для того, аби створити гідні умови для вибагливих гостей.
І тому вся пригода, яку доводиться пережити головній героїні, стає ключиком для розв’язання проблеми, котра непокоїть власників і персонал «Замку у хмарах»: як залучити інвестиції й зробити готель відповідним до сучасних вимог, зберігши його дух і шарм, його людей, історії й привидів. А для читачів — нагодою не лише розважитися захопливим читанням, а й подумати про те, як узгодити неминучий вітер змін зі старими традиціями.
Крамниця щастя
Анастасія Шевердіна; ілюстрації Марії Панченко. – Х: Час майстрів, 2019. – 216 с.
10+
Коли у провулку імені Нещасного О. А., такому ж депресивному, як і його назва, відкривається новенька крамниця, це зауважує лише буркотливий антиквар з магазинчика навпроти. «Підозрі-і-іло!», – такий вердикт оголошує він. Перетворення занедбаного приміщення у симпатичний заклад, над дверима якого світиться багряним вивіска «Крамниця щастя», у сусіда по провулку не викликає світлих почуттів, а її власник, Світозар Данилович, лише дратує. Втім, яскрава вивіска і солодка можливість придбати щастя приваблюють до крамниці покупців, переважно підлітків, які потребують друзів, уваги від протилежної статі, щирості у спілкуванні чи трохи слухнянішого молодшого братика, ніж той, що є в наявності. Крамниця і її власник чутливо реагують на потреби покупців: і асортимент виявляється саме тим, який потрібен відвідувачу, й інтер’єр набуває такого вигляду, в якому він почуватиметься затишно і комфортно.
Але «Крамниця щастя» сама по собі не змінює життя. Натомість зводить героїв face to face з їхньою «темною» стороною, проявляє не найкращі риси характеру і дає можливість повчитися на своїх помилках. Вбраний у білий костюм Світозар Данилович виконує роль такого собі спокусника: пропонує, дарує або залишає без нагляду речі, мовби знаючи наперед, хто з підлітків на що поведеться. Жоден, до речі, не відмовляється, кожен випробовує свій чудодійний товар.
І коли минає перша ейфорія від прийому «щастя», в людині відкриваються неприємні глибини: Андрій розуміє, що він не має друзів, бо сам не вміє дружити, Катруся, перетворившись з нецікавої для хлопців дівчини на ефектну красуню, виявляє, що готова іти на побачення з кожним, хто звертає на неї увагу, забувши про того одного-єдиного, який завжди поряд, а Настя, нагодувавши непосидючого братика шоколадками слухняності, ризикує назавжди його втратити.
«Крамниця щастя» Анастасії Шевердіної як локація — щось середнє між Деревом пізнання добра і зла, в також печерою ініціації, де підлітки позбуваються негативних рис характеру, переосмислюють себе і стають вдумливими та відповідальними дорослими.
Якою вона є візуально, допомагають уявити чарівні ілюстрації Марії Панченко. Як художній текст «Крамниця щастя» – річ доволі дидактична. Процес перетворень і внутрішніх трансформацій персонажів у ній виглядає передбачувано, «як годиться», а самі герої обов’язково доходять до «правильних» висновків, запланованих для них авторкою. Це руйнує деяку магію місця, однак виглядає безумовно повчально.
Діана Вінн Джонс ; переклад Андрія Поритка. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2018, – 328 с.
9+
Англійська письменниця Діана Вінн Джонс має неабияку слабкість до магічної архітектури. Оселі чарівників, про яких вона пише, — це не просто локації, в яких розвивається сюжет, а майже повноцінні герої, котрі цей сюжет рухають. «Будинок безлічі шляхів» – історія про те, як юну доньку пекаря Чарліну Бейкер, котра обожнює книжки й уявлення не має, як займатися домашнім побутом, делегували приглянути за будинком дядечка Вільяма. Важливий нюанс: Вільям — Королівський чарівник, а його зовні непримітна і нецікава оселя — магічний дім, який викривляє час і простір.
Будинок чарівника — це такий собі «розумний дім» з голосовими підказками від власника і цікавими фішками, які спрощують життя (хочеш попити чаю — постукай по чайному столику, хочеш знайти якісь продукти — зайди в комору і назви їх тощо). Але водночас він страшенно захаращений горами немитого посуду та мішками з невипраною білизною. А ще в ньому страшенно складна логістика: аби потрапити кудись, треба виконати ряд певних маніпуляцій, як-от обернутися скількись разів і лиш після того йти туди, куди тобі потрібно. Шляхів у цьому домі дійсно безліч (карта, яку знаходять Чарліна й учень чарівника Пітер це підтверджує, як і дає зрозуміти, що не всі вони досліджені), а побутових проблем і клопотів — забагато (як на магічний будинок).
Але у героїв й інших справ вистачає: Чарліну король та його донька взяли помічницею, аби навести лад у своїй бібліотеці, і схоже на те, що в королівстві не все чудово — зріє певна змова. А тим часом біля будинку чарівника чатує небезпечна істота. І хтозна, чи один з тисяч шляхів не виведе просто до неї…
Будинок безлічі шляхів, створений Діаною Вінн Джонс, — локація напрочуд функціональна. Це магічне місце допомагає героям з переміщеннями (іноді доволі несподіваними), а авторці — з тим, аби привести читачів до неочікуваних відкриттів. Ну а читачам нагадує: магія магією, та посуд треба мити.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно