"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Таємниці «пряничних будиночків»: Три чарівні історії в «цукеркових» локаціях
У час, коли візуальна привабливість в тренді, «інстаграмності» набувають не тільки обкладинки книжок, а й локації, де відбуваються описані у них події. Старовинні будинки з мільйоном симпатичних детальок, затишні крамниці, інтер’єр яких створює неповторну атмосферу, магічні замки й особняки – все це, безперечно, зачаровує як персонажів роману, так і читачів.
 
Віталіна Макарик, Читомо
 
Але часто ці «цукеркові» локації справляють ефект «пряничного будиночка» з казок Братів Грімм. І поки ти розглядатимеш спокусливо красивий фасад чи вигадливий інтер’єр, який хочеться, якщо й не надгризти, то хоча б облизати, не зогледишся, коли їсти почнуть тебе. Наскільки небезпечними бувають привабливі й чарівні локації? Спробуймо з’ясувати, прогулявшись по замку, крамничці й зачарованому будинку.
 
Замок у хмарах
Керстін Ґір ; пер. з німецької В. Чабан. — Х. : ВД «ШКОЛА», 2019. — 464 с.
13+
 
«Замок у хмарах» насправді ніякий не замок, а старовинний, розкішний і респектабельний готель, розташований десь у Швейцарських Альпах. Головна героїня, 17-річна Фанні, приїхала туди на річну практику. Для дівчини це можливість поставити життя на паузу і втекти від проблем: школу закінчити й отримати атестат не вдалося, батьки не розуміють… Величезний і величний готель з купою потаємних сходів і кімнат, зі старовинними скрипучими ліфтами й підвалами та піддашшями, повними таємниць, з колоритним персоналом, який  працює тут, здається, відколи готель відчинив свої двері, і власними добрими й злими привидами – чудове місце для того, щоб перевести подих і подумати. А ще – закохатися. Тим паче, що поряд із Фанні опиняються одразу два загадкові й харизматичні красені. Чим не романтична історія у карамелькових декораціях?
 
Але солодка ідилія у засніжених горах, де найбільшою проблемою героїні були капосний хлопчисько (синочок мільйонера) і вередливі стажистки, виявляється оманливою, а сама «книжка-цукерочка» – ще тією штучкою: щойно розгорнеш красивий «фантик» і покладеш на язик, вона вибухає справжнім екшеном. Тут тобі й селебрітіз, які прибувають інкогніто у готель напередодні Різдва і привозять із собою цілий шлейф проблем, і рідкісні коштовності та спадкоємці великих статків, які (як перші, так і другі) опиняються під загрозою викрадення. А ще — стрілянина, таємниці, погоні… Під таким натиском розсипається увесь ефект «цукерковий» ефект. Але своєрідна чарівність цієї локації зберігається.
 
«Цукерковий» будиночок Керстін Гір  — це красивий фасад, за яким ховається дещо ґрунтовніше, ніж романтика і пригоди. Показавши весь шарм «Замку у хмарах» і його внутрішній ритм життя, відомий лише працівникам готелю, закохавши персонажів і читачів у цю локацію, авторка озвучує актуальну проблему: як (і чи потрібно) зберегти старовинний об’єкт «з історією» перед натиском вимог щодо зручності й комфорту.
 
Усі ці старовинні механізми внутрішніх комунікацій годяться хіба для музейних вітрин, а не для того, аби створити гідні умови для вибагливих гостей.
І тому вся пригода, яку доводиться пережити головній героїні, стає ключиком для розв’язання проблеми, котра непокоїть власників і персонал «Замку у хмарах»: як залучити інвестиції й зробити готель відповідним до сучасних вимог, зберігши його дух і шарм, його людей, історії й привидів. А для читачів — нагодою не лише розважитися захопливим читанням, а й подумати про те, як узгодити неминучий вітер змін зі старими традиціями.
 
Крамниця щастя
Анастасія Шевердіна; ілюстрації Марії Панченко. – Х: Час майстрів, 2019. – 216 с.
10+
 
Коли у провулку імені Нещасного О. А., такому ж депресивному, як і його назва, відкривається новенька крамниця, це зауважує лише буркотливий антиквар з магазинчика навпроти. «Підозрі-і-іло!», – такий вердикт оголошує він. Перетворення занедбаного приміщення у симпатичний заклад, над дверима якого світиться багряним вивіска «Крамниця щастя», у сусіда по провулку не викликає світлих почуттів, а її власник, Світозар Данилович, лише дратує. Втім, яскрава вивіска і солодка можливість придбати щастя приваблюють до крамниці покупців, переважно підлітків, які потребують друзів, уваги від протилежної статі, щирості у спілкуванні чи трохи слухнянішого молодшого братика, ніж той, що є в наявності. Крамниця і її власник чутливо реагують на потреби покупців: і асортимент виявляється саме тим, який потрібен відвідувачу, й інтер’єр набуває такого вигляду, в якому він почуватиметься затишно і комфортно.
 
Але «Крамниця щастя» сама по собі не змінює життя. Натомість зводить героїв face to face з їхньою «темною» стороною, проявляє не найкращі риси характеру і дає можливість повчитися на своїх помилках. Вбраний у білий костюм Світозар Данилович виконує роль такого собі спокусника: пропонує, дарує або залишає без нагляду речі, мовби знаючи наперед, хто з підлітків на що поведеться. Жоден, до речі, не відмовляється, кожен випробовує свій чудодійний товар.
 
І коли минає перша ейфорія від прийому «щастя», в людині відкриваються неприємні глибини: Андрій розуміє, що він не має друзів, бо сам не вміє дружити, Катруся, перетворившись з нецікавої для хлопців дівчини на ефектну красуню, виявляє, що готова іти на побачення з кожним, хто звертає на неї увагу, забувши про того одного-єдиного, який завжди поряд, а Настя, нагодувавши непосидючого братика шоколадками слухняності, ризикує назавжди його втратити.
 
«Крамниця щастя» Анастасії Шевердіної як локація — щось середнє між Деревом пізнання добра і зла, в також печерою ініціації, де підлітки позбуваються негативних рис характеру, переосмислюють себе і стають вдумливими та відповідальними дорослими.
Якою вона є візуально, допомагають уявити чарівні ілюстрації Марії Панченко. Як художній текст «Крамниця щастя» – річ доволі дидактична. Процес перетворень і внутрішніх трансформацій персонажів у ній виглядає передбачувано, «як годиться», а самі герої обов’язково доходять до «правильних» висновків, запланованих для них авторкою. Це руйнує деяку магію місця, однак виглядає безумовно повчально.
 
Повідомити,
коли з'явиться
Ми повідомимо Вас коли з'явиться цей товар на Вашу електронну пошту!
Діана Вінн Джонс ; переклад Андрія Поритка. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2018, – 328 с.
9+
 
Англійська письменниця Діана Вінн Джонс має неабияку слабкість до магічної архітектури. Оселі чарівників, про яких вона пише, — це не просто локації, в яких розвивається сюжет, а майже повноцінні герої, котрі цей сюжет рухають. «Будинок безлічі шляхів» – історія про те, як юну доньку пекаря Чарліну Бейкер, котра обожнює книжки й уявлення не має, як займатися домашнім побутом, делегували приглянути за будинком дядечка Вільяма. Важливий нюанс: Вільям — Королівський чарівник, а його зовні непримітна і нецікава оселя — магічний дім, який викривляє час і простір.
 
Будинок чарівника — це такий собі «розумний дім» з голосовими підказками від власника і цікавими фішками, які спрощують життя (хочеш попити чаю — постукай по чайному столику, хочеш знайти якісь продукти — зайди в комору і назви їх тощо). Але водночас він страшенно захаращений горами немитого посуду та мішками з невипраною білизною. А ще в ньому страшенно складна логістика: аби потрапити кудись, треба виконати ряд певних маніпуляцій, як-от обернутися скількись разів і лиш після того йти туди, куди тобі потрібно. Шляхів у цьому домі дійсно безліч (карта, яку знаходять Чарліна й учень чарівника Пітер це підтверджує, як і дає зрозуміти, що не всі вони досліджені), а побутових проблем і клопотів — забагато (як на магічний будинок).
 
Але у героїв й інших справ вистачає: Чарліну король та його донька взяли помічницею, аби навести лад у своїй бібліотеці, і схоже на те, що в королівстві не все чудово — зріє певна змова. А тим часом біля будинку чарівника чатує небезпечна істота. І хтозна, чи один з тисяч шляхів не виведе просто до неї…
Будинок безлічі шляхів, створений Діаною Вінн Джонс, — локація напрочуд функціональна. Це магічне місце допомагає героям з переміщеннями (іноді доволі несподіваними), а авторці — з тим, аби привести читачів до неочікуваних відкриттів. Ну а читачам нагадує: магія магією, та посуд треба мити.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage