"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Таємниці «Дискосвіту», або Як твориться серія видань Террі Пратчетта українською
У рамках 24 Форуму видавців у Львові зібралися шанувальники творчості Террі Пратчетта та творці серії його видань від «Видавництва Старого Лева». Про те, як народжується «Дискосвіт» українською, говорили куратор проекту Ольга Ренн, перекладачі Олександр Михельсон та Юлія Прокопець, дослідниця творчості Террі Пратчетта Євгенія Канчура та автори оформлення його книг – Романа Романишин та Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка»). 
 
Під час зустрічі гості дізналися деталі перекладацької кухні; про те, з якими труднощами зіштовхувалися перекладачі, коли працювали над створами культового автора; а також про символи, якими художники наповнили обкладинки «Правди» та «Кольору магії».
 
«Террі Пратчетт був в українському просторі і до «Видавництва Старого Лева», проте зараз він набуває нового прочитання, – розповідала Оля Ренн. – Ми не зупиняємося з роботою над серією – уже на етапі редагування книга «Право на чари» («Equal rights») та завершується переклад книги «Mort», над яким працювала Ольга Любарська. Наші перекладачі спростовують популярну тезу про те, що Пратчетта перекласти неможливо».
 
 
За словами Олександра Михельсона, перекладача «Правди», – робота над твором стала сильним поштовхом до саморозвитку. «Я багато чого дізнався про британську літературну традицію, – говорив він. – Цікаво було інтерпретувати чудернацькі назви чи пісеньки українською. Над «Правдою» я працював майже два роки, бо спершу цей переклад призначався для мене й моїх друзів. З «Правом на чари» усе було по-іншому. Був один момент у книзі, де героїня перелічує свої вміння, які займають півсторінки. Ці «вміння» зайняли у мене три дні, адже навіть українською я не знав таких термінів (сміється – авт.)».
 
«Редакторська команда добряче попрацювала над вже готовими перекладами для того, аби зберегти стилістику власних назв автора, – продовжувала куратор серії Оля Ренн. – Інколи й досить «вільні» перекладацькі рішення наближала до їхнього британського оригіналу».
 
«З творчістю Пратчетта я познайомилася кільканадцять років тому – як тільки він з’явився у нашому літературному просторі, – зізналась перекладачка «Кольору магії» Юлія Прокопець. – Відтоді відчула певну спорідненість та близькість з автором. Тож процес роботи над перекладом був для мене неймовірним у всіх сенсах, навіть попри труднощі. Після кожної перекладеної сторінки мені було цікаво – що ж далі? Водночас, не покидало бажання, аби й український читач якомога швидше дізнався, що ж там далі. Це мене надихало». 
 
 
Одна із визначальних рис фентезі Террі Пратчетта – простота, яка є насправді дуже глибокою. Саме ці риси притаманні й Творчій майстерні «Аґрафка», яка займалась візуальним оформленням серії. «Найперша складність, з якою ми зіштовхнулися, – це те, що у такого культового автора, як Пратчетт, є мільйони фанів по всьому світу, які досконало знають кожну деталь. Відповідно, важко було обрати якусь універсальну візуальну мову, зрозумілу всім, – розповідала Романа Романишин. – Також, ми були свідомі того, що це не одна й не дві книги, а цілих 44. І потрібно було мислити загальним блоком, аби якась книга не перетягувала ковдру на себе, а всі мали рівні права. Ми цінуємо Пратчетта за те, що у нього є неймовірний сплав легенд, міфології, гумору, сатири й іронії, тож вирішили, що треба використати саме це. Тому основні у нас – слони, на яких стоїть Дискосвіт. Також взяли старі манускрипти й магічні книги, спершу їх малювали, потім віддруковували, аби відтворити друкарську тактильну культуру. Світ Пратчетта – дуже візуальний, але кожен його трактує у свій спосіб. Тому ми вирішили відмовитися від конкретного трактування окремих персонажів, а йти шляхом виразних символів».
 
 
«З 2004 року я працюю над доробком сера Террі і навіть у найсміливіших мріях не могла уявити, що моє улюблене видавництво видасть мого улюбленого письменника. Тож зараз почуваюся, наче іменинниця, – зізналась дослідниця творчості Пратчетта Євгенія Канчура. – Я довгий час спілкуюся в Інтернеті із фанатами автора, які запитують – із чого радити друзям починати своє знайомство з його творами? У кожного є свій підхід до трактування циклів «Дискосвіту», існують цілі схеми й путівники по них. Найголовніше те, що кожен роман Пратчетта – це самостійний твір, який можна читати незалежно від інших». 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage