"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Татьяна Щербаченко: Я не воспитываю детей. Просто мы живем, любим и ценим друг друга.
 
Всегда интересно узнать о том, как создаются детские книги, а как они создаются мамами троих детей — вдвойне интересно. Сегодня мы расскажем новую вдохновляющую историю работающей мамы. Перед нами — Татьяна Щербаченко, автор книг «Як не заблукати у Павутинні» и «Біла, синя та інші» издательства «Видавництво Старого Лева«, а также — мама троих дочерей.
 

- Таня, добрый день! Для знакомства с нашими читателями расскажите, как Вы стали автором детских книг?

Невипадкова випадковість – мабуть, так би я сказала. Бо «випадковим» було написання першої книжки, енциклопедії для дівчаток «Панночка». Будучи книжковим критиком і журналістом, я просто шукала підробіток і отримала замовлення від видавнцтва «Країна Мрій» написати довідник для дівчаток. Така собі банальна, нетворча робота упорядника. Однак під час збору матеріалу і його опрацювання, пошуку форми подання, я так захопилася, що ця книжка стала повною мірою авторською, виникла оригінальна концепція. Я дуже багато туди вклала себе як маму й педагога. Бо зрозуміла раптом, що те, про що я не встигаю поговорити зі своєю донькою, я от так просто можу сказати книжкою. І я ж не одна така мама зайнята. Багато-багато дівчаток також вечорами самотні й потребують теплої розмови й поради. Мама довго-довго на роботі, а книжка – завжди під рукою. Так і сталося, цей том кілька років був настільною книжкою моєї старшої доньки. А рекордні для України кількатисячні тиражі показали, що дівчаткам справді така порадниця буда потрібна.

Згодом вийшла моя книжечка оповідань, потім довідник про Інтернет – писати їх теж надихала Дарка. А вже оповіданя про кольорових киць – для середньої доні… Для меншої зараз тексти у роботі.

Мені сподобалося писати для дітей. На той час в мене були й книжки для дорослих, але дітям писати цікавіше, сам наче стаєш дитиною – бешкетуєш, проживаєш щось знову, переосмислюєш…

Ну, а про невипадковість… Я – з династії вчителів. Як підрахував мій тато – в нашої родини понад 350 років загального педагогічного стажу, починаючи від прадіда. Тож це, певне, в генах – робити щось для дітей. Педагог у мені довго дрімав, витіснений журналістом. А потім власні діти його розбудили )

- Отдельно хочется распросить о книге "Як не заблукати в павутині". Тема безопасности ребенка в интернет-простоанстве беспокоит многих родителей. Расскажите, что подтолкнуло к созданию книги?

Мене насамперед турбувала не безпека моєї дитини в мережі (в цьому питанні я покладалася на її достатньо зрілий здоровий глузд і довіру між нами), а опанування Інтернету як доброго інструменту й помічника.

Якось Дарка, готуючись до уроків, запитала мене щось настільки елементарне щодо пошуку інформації в Інтернеті, що я була шокована: школа так відстала від реальності, що не може дати дитині навіть таких примітивних навичок! Я відкрила шкільний підручник з «інформатики», потім «нагуглила» програми інших класів і виявила, що це справді катастрофа. Про явище науково-технічного прогресу, з яким сучасні діти нібито на «ти», майже нічого не було. А те, що було – розтягувалося на кілька років. Тоді як ази можна зрозуміти й опанувати за кілька місяців.

Цій історії передували якісь розмови з друзями на цю ж таки тему, так воно все склалося, видавництво зацікавилося ідеєю, і я з помічницею Марією Мар’єнко стала збирати матеріал, структурувати його й фактично переписувати доступною для дітей мовою та образами. «Як не заблукати…» - це не страшилка про те, як небезпечно в Інтернеті, а розповідь про його користь. Хоч і про безпеку, в тому числі й інформаційну, там є багато чого.

- Какова, на Ваш взгляд, основная задача детской литературы?

Письменник має стати для дитини місточком між світом дорослих і світом дітей. Фактично – це педагогіка. Про те, що книжка друг, співрозмовник, порадник, що вона розважає… Про все це можна говорити. Радше, я б формулювати, чим не повинна бути література. Вона не має травмувати дитину й не повинна формувати несмак.

- Какие книги детские книги Вы бы отнесли к "must have"? Что непременно должно быть на книжной полке каждой семьи?

Питання зі списками «must have» - найпростіше. Зараз досить багато можливостей знайти поради й рейтинги з назвами кращих видань. Також кожна мама захоче почитати своєму малюкові найбільш вражаючі й настроєві книжки з власного дитинства… Моє застереження одне: любі дорослі, обов’язково, крім звичних, традиційних книжок, крім класичних творів, давайте дитині читати, розглядати, гортати якісні сучасні видання, навіть якщо вони для вас у чомусь незрозумілі. Сьогоднішні діти дуже відрізняються від нас із вами своїм типом сприйняття не тільки світу, а й побутових явищ чи атрибутів. Вони інакші, й ми маємо їм допомогти гармонійно та без втрат самобутності входити в наш дорослий світ. Наприклад, не бійтеся складних тем у книжках. Не бійтеся складних малюнків… Але й обов’язково зважайте на репутацію видавництва. Це ще більш відповідально – придбати якісну книжку (за змістом та оформленням) – ніж придбати якісне харчування.

- Таня, у Вас трое детей. Расскажите, как удается балансировать между работой и их воспитанием?

Для мене робота – це творчість. Будь-що має бути цікавим, інакше я пригнічена. Мій світ не розподілений на «час для роботи» й «час для родини». Може, це й не дуже «правильно». Може я навіть мала би будувати свій день якось зовсім інакше, чіткіше, дисциплінованіше, не на інтуїції, втім, діти, родина, вечеря, прибирання, прогулянка, написання звіту чи записування оповідання – це все одне суцільне життя й воно має приносити радість, а не намагання втиснутися в графіки. Щось нецікаве я намагаюся «зробити швидко і якісно, щоб більше до цього не повертатися», а натомість займуся чимось цікавим й надихаючим. На все, звісно, 24-х годин не вистачає, постійно доводиться шукати компроміси…

Однозначно – що троє дітей – це інший світ, ніж із одним малюком, наприклад. Але в нас із чоловіком це було цілком свідоме рішення – подарувати світ цим чудовим чудернацьким світлякам, нашим дівчаткам. Навіть за рахунок недоспаних ранків, недокупленого красивого одягу, ремонту, престижного авто чи нездійснених мандрівок.

Дуже радісно, що світ подарував мені чудове оточення близьких людей – рідних, друзів, колег, з якими я можу реалізовувати багато задуманого.

А щодо «виховання» – я дуже не люблю це слово. Воно передбачає, що хтось чинить над кимось певну повчальну дію, хтось головніший. Можу сказати, що я не виховую дітей. Просто ми живемо, любимо й цінуємо одне одного, вчимося на помилках, радимося, миримося, обіймаємося… Вчимо одне одного рівноправно J

- На каких основных принципах строятся Ваши отношения с детьми?

Свобода, самостійність і відповідальність за власні вчинки. Це найголовніше. За це я вдячна своїм батькам і переношу у свої взаємин з дівчатками. Це тернистий шлях, але я даю їм максимальну свободу вибору. При зовнішній відсутності контролю я, звісно, постійно стежу за кожним кроком дітей. Але це не є жорстким контролем, для мене це – можливість у складній ситуації вчасно підставити плече, бути поруч саме тоді, коли діти цього найбільше потребуватимуть. І ще – щоб пояснити, чому щось відбувалося так, а не інакше. Максимально все пояснювати – це теж моя принципова позиція. Не йдеться винятково про вік допитливості. Йдеться про будь-який запит з боку дитини. Це ще й напрочуд цікаво – бачити зміни рівня запитань – від елементарних знань у чотири роки, від навмисного перекручуванняу шість – до важливих світоглядних, навіть філософських питань у підлітковому віці й дуже особистого в юнацькому (моїй старшій зараз 17 років).

- Какие книги читают дети? Вы влияете на их выбор, или они уже могут самостоятельно выбирать литературу?

Всі батьки однозначно впливають на вибір, власне купуючи ту чи іншу книжку. Я дуже перебірлива читачка, це вплив фаху, звісно. У книжках, які малята виберуть на домашній книжковій полиці для чергового читання, впевнена. Щоправда, іноді експериментую. Я сказала, що діти інакші ніж ми, книжки вони інакше сприймають. Тож іноді, коли з професійної точки зору маю суперечливу думку про видання, підсуваю її середній доці й спостерігаю за реакцією.

Читачки мої – всі вікових категорій. Для наймолодшої (2 роки) – книжки-картинки, для середньої (скоро 7 років) вже важливі довгі тексти зі складнішим сюжетом, картинки вже мало важливі. Старша так завантажена навчанням, що єдине, що встигає читати «непрограмного» – це книжки з популярної психології, риторики. Тут я коли щось бачу, що їй буде цікаво – раджу (і кажу: потім мені даси почитати J).

- Что бы Вы могли посоветовать родителям детей, которые "не любят читать"? Как увлечь книгой?

Головне – не робити проблему з того, що «дитина не любить читати». Причина може бути вікова, може бути втома від кількості нудних шкільних підручників, може, дитина ще не «зустріла» свою книжку. Щось аж дуже показово робити не треба, діти люблять протестувати, заперечувати, навіщо давати їм зайвий привід? Якщо ви постійно читаєте щось, то дитина теж це спробує, і тут важливо якраз «підсунути» видання відповідно до віку, настрою, інтересів. Маленьким – з гарними картинками, інтерактивні видання, підліткам – розумні довідники, фантастику. Потім треба дати їм можливість погортати книжки в книгарні чи бібліотеці.

А ще діти дуже люблять зустрічатися з письменниками. Не пропускайте таких нагод, якщо є можливість.

- Спасибо за беседу! Творческих и семейных успехов!

Дякую, навзаєм J

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage