Таткові читання: 10 наймиліших татусів дитліту
Навряд здивую вас, якщо скажу, що поки у Швеції, Норвегії, Німеччині, Іспанії та багатьох інших країнах Європи набирає обертів мода на татівсто, в Україні досі панує уявлення про те, що займатися вихованням дитини — обов’язок жінки. Щоби переконатися у цьому можна звернутися до результатів різноманітних опитувань та статистики, або ж зазирнути на будь-який дитячий майданчик, форум, блог чи навіть Facebook-сторінку для батьків, де й досі побачити татуся — велика рідкість.
І хоча об’єктивних причин для такого положення речей вистачає (так-так, жінкам і досі важче будувати кар’єру та отримувати гідну плату за свою роботу), чи не найбільше взнаки тут даються стереотипи про «справжніх чоловіків», яким не годиться міняти підгузки, прати, готувати та читати своїй дитині, бо це, мовляв, несерйозно, непрестижно і навіть неприродньо.
Зрозуміло, що ці ж стереотипи побутують і в дитячій літературі. Літературі, яка власне й допомагає дітям сформувати картинку світу, дізнатися про усталені норми й цінності та вивчити правила виживання у суспільстві. Літературі, у якій зустріти батька не у традиційній ролі суворого та мудрого, але далекого дитині захисника-годувальника-наставника, а в ролі справжнього тата-опікуна майже неможливо. Майже, бо кілька цікавинок з-поміж книжок для наймолодших читачів знайти таки можна.
Тато-пінгвін
Тато на зв’язку, Філіп де Кемметер
Маленьку книжку-картинку Філіпа де Кемметера «Тато на зв’язку» можна було б вважати першим етапом операції під кодовою назвою «Повернення батька в родину». Розповідає вона про пінгвіна, який буквально живе в Інтернеті. Замість того, щоби проводити свій вільний час із родиною, замість гратися з сином та дивитися фільми з дружиною, він постійно серфить по сайтах, перевіряє пошту, читає новини та спілкується з віртуальними друзями на Айсбуціку. Проте одного дня трапляється справжня трагедія – татові не вдається під’єднатися до мережі. Спершу він страшенно лютує й намагається вирішити цю проблему у звичний спосіб – бігаючи із лептопом та шукаючи зв’язок. Але врешті-решт знаходить напрочуд свіже рішення — починає буквально серфити на лептопі сніжними горами разом із дружиною, сином та новим, реальним, другом, тобто проводить дозвілля разом із сім’єю, що, авжеж, не є великим досягненням, але не може не тішити.
Крім, власне, повернення татка з віртуального світу до реального родинного життя, імпонують у цій книжці й ілюстрації – ніби трошечки незграбні, вони роблять розповідь дотепнішою та цікавішою.
Філіп де Кемметер Тато на зв’язку / переклад з фр. Ольги Опанасенко. — Харків : Читаріум, 2017.
Тато Мумі-троля
Країна мумі-тролів, Туве Янсон
Ще один традиційний, але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто неможливо оминути увагою, — тато Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які, коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон, відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів» розпочинається саме з «віднайдення» Тата.
Туве Янссон Країна мумі-тролів / переклад зі шведської Наталі Іваничук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2013.
Ґруффало
Ґруффалятко, Джулія Дональдсон та Аскель Шеффлер
Із лісовим чудовиськом Ґруффало, який уперше з’явився 1999 року у книжці англійської письменниці Джулії Дональдсон та німецького ілюстратора Акселя Шеффлера, українські читачі познайомилися нещодавно, але вже встигли полюбити і його самого, і дві перекладені Віктором Морозовим історії про нього — книжки-картинки «Ґруффало» та «Ґруффалятко». І, якщо перша розповідає про Ґруфала як про страшнючого монстра, то друга, яка й потрапила до цієї добірки, знайомить читачів із Ґруффалом в амплуа люблячого татка-одинака.
Загалом, «Ґруффалятко» – логічне й не менш чарівне продовження першої книжки, у якому Ґруффало застерігає своє маленьке Ґруффалятко (на жаль, в українському перекладі губиться дещо той факт, що у чудовиська, яке наганяє страх на всіх лісових мешканців, саме донька) не ходити до чорного лісу та розповідає про Велику Старшну Кровожерну Мишару. За законами жанру Ґруффалятко одразу ж порушує заборону та вирушає на пошуки Машири. Зустрічає її. Лякається. І повертається в обійми до татка. І байдуже, що «татко хропе і нічого не чує», він сам виховує свою доньку і за це його не можна не любити.
Джулія Дональдсон, Аксель Шеффлер Ґруффалятко / переклад з англ. Віктора Морозова. — Харків: Читаріум, 2016.
Тато Меллоп
Серія книжок про Меллопів Томі Унгерер
Якщо для мами у книжках-картинках Томі Унгерера про родину поросят відведено не надто привабливу роль мовчазної пасивної домогосподарки, яка тільки те й робить, що пере, готує та «обслуговує» (і це не дивно, адже усі історії написані та намальовані наприкінці 50-х років минулого століття), то долі пана Меллопа можна хіба позаздрити. І не лише тому, що він розумний і винахідливий чоловік у розквіті сил, життя якого насичене цікавинками та розвагами, але й тому, що має чотирьох прекрасних синів, разом з якими шукає та видобуває нафту, пірнає за скарбами, досліджує морське дно, вирушає у спелеологічні експедиції, будує літаки та займається благодійністю. Без пана Меллопа не трапляється жодна з пригод, не вирішується жодна з проблем і не приймається жодне з рішень… Бо саме його в усіх історіях про родину свинок можна назвати центральним героєм. Бо він є ідеальним татком. Щоправда, тільки для середини минулого століття.
Томі Унгерер Як Меллопи за скарбами пірнали / Як Меллопи нафту шукали /Як Меллопи Різдво святкували / переклад з англ. Василини Шевадуцької. — Київ : Рабарбар, 2016.
Тато-кріт
Хто зробить сніг, Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько
Татка-крота зі знаменитої трилогії Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько я можу з усією впевненістю назвати одним із наймиліших татусів усього сучасного українського дитліту. Бодай за те, що у першій частині кротячої епопеї, яка, зізнатися, є моєю улюбленою, позаяк гармонійно поєднує наївне з серйозним, меланхолійне з дотепним, дотепне з філософскьким and so on and so on, вирушаючи на пошуки новин, він не просто брав у кишенях із собою дітей, але й мав там для них «ковдри, пляшечки з соком, мішечок із сухофруктами, улюблені книжки-картинки і ще багато різних цікавинок». Утім на цьому прекрасні звички тата-крота не завершуються, адже чимало часу він приділяє не тільки дітям, але й дружині та їхньому «сімейному вогнищу». Тож, хоч і є усе ще абсолютно (ідеальним) традиційним батьком, не може не видаватися прогресивним на тлі багатьох літературних (та реальних) українських татусів.
Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько Хто зробить сніг / текст Тараса Прохасько, Мар’яни Прохасько, ілюстрації Мар’яни Прохасько. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2013. — 72 с.
Тато-рятівник
Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree, Галина Ткачук, Оксана Була
В одній зі спільних книжок Ґру Дале та Свейна Ніхюса — у виданій 2003 року книжці-картинці «Сердитий чоловік» – тато нагадує чорну хмару, що поступово затьмарює собою та своєю злістю і люттю увесь простір. Він тероризує дружину та сина, робить світ навколо себе страшним, незатишним і похмурим. Але зараз не про нього, а про татка з книжки-картинки Галини Ткачук та Оксани Були «Гойдалка під кленом», який є повною протилежність сердитому татусеві з норвезької книжки. Ба більше, в історії про ненавмисний квітковий злочин, через який так переймається його донька, він стає справжнім рятівним промінчиком світла (тож не дивуйтеся, що, коли ми вперше бачимо цього героя, на нього падає світло) – розраджує Ніну, допомагає їй знайти рішення та виправити ситуацію.
Галина Ткачук, Оксана Була Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree / текст Галини Ткачук, ілюстрації Оксани Були / переклад англ. Оксани Лущевської. — Київ: Братське, 2016. — 24 с.
Поетичний татусь-бородач
Чи скучила за мною твоя борода?, К. Т. Хао, Пауло Доменіконі
Проілюстрована італійським художником Паоло Доменіконі книжка «Чи скучила за мною твоя борода?» дещо вирізняється на тлі дитліту, до якого звикла більшість українських читачів. Але зовсім не через вишукані й атмосферні ілюстрації, і навіть не через оригінальну тему стосунків між батьком та дочкою, а через напрочуд ліричний, образний і спокійний текст одного з найвідоміших дитячих авторів Тайвані, К.Т. Хао (Hao Kuang-Tsai).
Якщо говорити про сюжет, то «Чи скучила за мною твоя борода?» — це ніжна, сповнена любові та легкого смутку, телефонна розмова доньки із татом. Про що? Та ж про те, як вони одне за одним скучили. І байдуже, що їх розділяє простір, байдуже, що минають роки, байдуже, бо справжня батьківська любов не минає і не зникає, незважаючи ні на що. І хоча в українському перекладі текст Хао неримований, поетизм вербального та візуального наративів не вловити просто неможливо.
К. Т. Хао, Пауло Доменіконі Чи скучила за мною твоя борода? / переклад з трад. кит. Юлії Смірнової. – Київ, 2017. – 32 с.
Ідеальний цап
Історія про вовка, Веронік Каплейн, Грегуар Мабіре
Якщо сучасні татусі не читають своїм дітям книжок уголос, то лише тому, що їхні тати, дідусі та прадідусі також забули виконати цю надважливу роль у житті своїх синів і дочок. На щастя, нестачу гарних прикладів для наслідування у реальному житті чудово компенсують герої світів вигаданих. Наприклад, татко з французької книжки-картинки Веронік Каплейн і Грегуара Мабіре «Історія про вовка» — казкового оповідання, головний герой якого, ніде правди діти, є звичайнісіньким цапом. Але ж яким сучасним татусем виявляється цей цап! Він і за козенятами сам доглядає (так-так, матуся-коза, до якої усі так звикли завдяки казці «Вовк і семеро козенят», тут зовсім не фігурує), і шоколадні торти готує, і білизну пере, і, звісно ж, читає своїм козенятам уголос казки. «Йому тільки треба було вивісити білизну, поставити торт у духовку… і він зможе взятися за книгу!». За яку? Певно, що за історію про Великого Лихого і Голодного Вовка, адже його сину та доньці (у козиному світі, здається, часи багатодітних родин також минули) дуже подобаються страшні книжки. От тільки від слухання та читання таких історій інколи стає справді страшно як дітям, так і татусеві, бо ж у казковому світі вовк може становити цілком реальну загрозу. Але не поспішайте хвилюватися, бо ж маленьким читачам і слухачам книжки Веронік Каплейн і Грегуара Мабіре боятися нічого. Принаймні, не вовків, а згорілий пиріг і мокра від дощу білизна — проблеми, з якими татусь-цап зможе швидко впоратися.
Веронік Каплейн, Грегуар Мабіре Історія про вовка / текст Веронік Каплейн, ілюстрації Грегуара Мабіре / переклад з франц. Н. Подзолкова. – Харків: Ранок, 2017.
Звичайний тато
Коли тато показав мені Всесвіт, Ульф Старк, Ева Ерікссон
Гаразд, не можу втриматися від того, щоби не згадати у цій добірці досі не видану в Україні шведську книжку-картинку «Коли тато показав мені Всесвіт» — проникливу й філософську історію про безмежність світу довкола й усередині нас, про красу звичайних речей, про зв’язок між поколіннями та розуміння. Історію, яку написав той самий Ульф Старк, а проілюструвала талановита художниця Ева Ерікссон.
Головний герой та оповідач цієї історії знайомить читачів зі своїм абсолютно звичайним татом. Тато працює дантистом і одного дня після роботи вирішує розповісти та показати сину, що таке Всесвіт. Разом вони вирушають на прогулянку. Тато, образ якого є дуже реалістичним і живим, прагне, щоби син побачив світ саме так, як бачить його сам. Звісно, що йому це не зовсім вдається. Проте ні він, ні син від того не засмучується.
Ulf Stark När pappa visade mej världsalltet. – Bonnier Carlsen Förlag, 1998.
Милий татко-джедай
«Дарт Вейдер і син», «Дарт Вейдер і його Маленька Принцеса», «Добраніч Дарте Вейдере», Джеффрі Браун
Дотепні та лаконічні комікси Джеффрі Брауна – чудовий доказ того, що ніщо не може завадити будь-якому чоловіку бути добрим люблячим татом як для хлопчика, так і для дівчинки. Кожна сторінка цих книжок показує різні миті альтернативної історії «Зоряних війн», у якій Лея та Люк проводять своє дитинство разом із рідним батьком. І навіть не з Енакіном Скайвокером, а з Дартом Вейдером – Темним Лордом, найлютішим злодієм в усій Галактиці, від одного імені якого тремтять і впадають в паніку… Який, як переконує Браун, є просто надзвичайно милим татусем. Або ж міг би бути у якомусь із паралельних Усесвітів, у якому лихим планам Палпатіна щодо загарбання Галактики так і не судилося здійснітися.
Самі комікси не мають лінійних сюжетів, а є такими собі «замальовками» буденного життя Дарта-татуся. Ось Дарт ніяковіє перед знайомими через витівки Люка, ось позує для картини маленької Леї, ось намагається вкласти обох до ліжка, читаючи їм казку на добраніч, а тут шаленіє та скажені, бо його любі маленькі близнюки — примхливі та буремні підлітки.
Як і попередню книжки про татуся, комікси Джеффрі Брауна не видані в Україні. Та, хочеться вірити, що найближчим часом цю прикру помилку буде виправлено.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно