"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Тарас Прохасько: "Ми дозволили нашим героям і нашому світу жити далі"
Попередня книжка Мар'яни і Тараса Прохаськів "Хто зробить сніг" (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013) перемогла у конкурсі Книга року ВВС у 2013 році. У продовженні пригод кротячої родини - "Куди зникло море" - йдеться про його крадіжку, а також про пошуки моря та його повернення до Букового лісу.
 
Один із авторів, Тарас Прохасько, розповів ВВС Україна про те, як старі герої почали жити своїм життям, а також про нових героїв, поява яких виявилася передбаченням письменників.
 
ВВС Україна: Назва Вашої нової книжки - "Куди зникло море" - якось одразу привернула мою увагу, бо як для людини, яка народилася на морі, в Криму, цього року це питання має певне особисте забарвлення. Тому від самого початку для мене у продовженні кротячої історії був свій підтекст. Але для вас, як для авторів, про що ця книга?
 
Тарас Прохасько: Коли є якийсь вигаданий світ, коли він сконструйований, вигаданий, і коли у ньому так багато усього, то у певний момент стає зрозуміло, що цей світ є значно ширшим, ніж його можна вкласти у будь-яку книжку. Це, напевне, звичайна практика, для тих, хто пише: щоб написати якусь історію, треба знати набагато більше від того, що зможеш викласти. І, якщо назвати це якось метафорично, чи поетично, чи ще якось штампово, герої починають жити своїм життям.
Перша наша книжка ("Хто зробить сніг" - ред.) показала, що цей світ здатен до розширення, до розвитку. І ми побачили, що у цьому світі є надто багато для того, щоб створивши його, одразу ж притлумати. І вирішили: хай краще буде життя. І дозволили нашим героям, нашому світові жити далі.
 
ВВС Україна: І історія із крадіжкою моря має хороший кінець - море було повернуто?
 
Тарас Прохасько: Насправді ці асоціації із тим, що сталося з усіма нами, з тим, що сталося в Україні, з тим, що сталося у світовій геополітиці, це є чимось таким, що у певних вченнях називають "синхроном". Або просто збігом.
 
Бо коли ми придумували (другу книжку - ред.), то було ще далеко до усіх цих подій. Ця історія була задумана ще у вересні минулого року. Тобто не те, що до втрати моря чи частини моря, не те, що до війни, але й навіть до якихось радикальних змін чи до Майдану було ще далеко.
 
ВВС Україна: Але я перевірила у "Хто зробить сніг", і там картина із морем вже висіла на стіні у Їжака. Тобто, коли Ви писали "Сніг", Вам вже було відомо продовження про "Море", чи Ви просто відштовхнулися від цієї картини?
 
Тарас Прохасько: Відштовхнулися. Але це також підтверджує те, що я казав: створений світ є ширшим, ніж його можна вкласти у книжку. І про ту картину у першій книжці нічого не було ані згадано, ані написано.
ВВС Україна: Проте вона вже була намальована, а ілюстрації - це частина Ваших книг.
 
Тарас Прохасько: Так, вона вже існувала. От і виявляється, що особи, речі, явища мають здатність розширюватися і еволюціонувати. Так і з цієї маленької картини на одному малюнку у барі над Їжаком виникла ціла історія її зникнення і знаходження. І ілюстрації не були б такими органічними, якби Мар'яна не була співавтором кожного речення. Вона виступає у двох образах - автора тексту та ілюстратора. Можливо, саме тому все вийшло так гармонізовано.
 
ВВС Україна: А що буде з тієї кабанячої банди, які "беруть, що хочуть" і "шугають, кого хочуть"? Вони якось еволюціонують?
 
Тарас Прохасько: Бачите, тут стався ще один збіг. Коли ми почали писати цю книжку, то ця банда кабанів була просто якимсь штрихом, який є десь недалеко, але не безпосередньо присутній у житті кожного. А потому раптом посеред зими виявилося, що значення цієї банди у суспільному житті є значно більшим. Виявилося, що існують якісь "тітушки", які подібні на цих кабанів. Виявилося також, що ця реальність для дітей не є якоюсь далекою і чужою, і вона приходить до них із різних сторін.
 
Але зараз ми пишемо третю книжку, сподіваюся, що останню, і цикл завершиться. І там ми вже не згадуємо кабанів.
 
ВВС Україна: Вони залишаться за річкою?
 
Тарас Прохасько: Вони залишаться за річкою, і кращі з них матимуть прагнення виходити зі свого гетто, і дивитися, як буває на іншому березі, як влаштований інший світ. І навіть коли вони час від часу зроблять щось таке хуліганське, або щось поцуплять, то вони вже знатимуть, що жити можна і якось інакше.
ВВС Україна: У нас виходить якась дуже доросла розмова про дитячу книжку. Але, з іншого боку, всі хороші дитячі книжки, принаймні мої улюблені, залишаються з нами на все життя. А як у Вас? Які Ваші улюблені дитячі книжки?
 
Тарас Прохасько: Так само. І для мене, і для Мар'яни, автором №1 у цьому сенсі є Астрід Ліндгрен. Її книжки не обмежуються дитячою аудиторією. Взагалі, одне із найбільших відкриттів, які я зробив і як батько, і як людина, яка розмовляє з багатьма дітьми, це те, що з дітьми потрібно говорити на рівних. Діти все бачать, все чують, і ізолювати їх від різних явищ життя є неправильним і нездоровим.
 
Вони чекають відповідей і пояснень того, що відбувається. Дуже багато залежить від того, хто і як пояснить їм ці речі. Бо вони все одно отримають пояснення. Але від того, у який спосіб вони це зроблять, залежить все їх подальше життя.
 
ВВС Україна: Чи важлива для Вас Книга року ВВС? Щось змінив для Вас цей конкурс?
 
Тарас Прохасько: Звичайно, для будь-якого автора важливим є те, у який спосіб його помітили, бо книжок тепер є дуже багато, і багато книжок просто проходять повз увагу. І коли цю книжку, яка для кожного автора є найріднішою і найдорожчою, хоча б зауважили, то це вже є великим стимулом і підтримкою, знаком, що ти недаремно щось робив. Участь у конкурсі вже свідчить про те, що книжка не пройшла непоміченою. Разом з тим, говорити, що нагородження якоюсь премією однозначно є мандатом на правильність чи ідеальність, чи ще якісь суперлятиви, не можна.
 
Анастасія Зануда
 
 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage