"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Тарас Лютий: «Якби можна було придумати гасло для нашого часу, це було би "Don't worry, be сrazy"»
Популярність девіантної поведінки, венеричних хвороб і буйства – ось деякі з явищ, що подарував людству початок ХХ ст. У чому  феномен? Де межа між креативним шаленством і бездумністю? Про усе це розмірковували під час презентації збірки філософських есеїв «Корабель шаленців» її автор Тарас Лютий та письменник Володимир Єрмоленко. А заодно поговорили про іпохондрію Канта, шаленство Ніцше і про те, чому шаленець – не обов'язково хворий, а геній не завжди божевільний.
 
Історія культури шаленства – циклічна, вважає Тарас Лютий. Існує різний час на те, щоб збирати каміння і щоб розкидати його: жорсткі культурні норми породжують культ девіантної поведінки і навпаки. Коли культурна нормативність набуває репресивного характеру, з'являються філософи, письменники, художники,  які реабілітують те, що було заборонено свого часу нормами. «Метою мого дослідження власне було виявити, чи у зів'ялому ґрунті шаленства можуть бути порухи креативу. І мені таки вдалося довести, що іноді в бур'яні безумства проростають квіти (часом – квіти зла). Проте я завжди повторюю: немає більш помилкової думки, аніж та, що усі шаленці – генії. Тому наступним завданням було знайти різницю між креативним шаленством і бездумністю», – наголосив Лютий.
 
 
Зрозуміло, що кожна людина вимагає до себе гуманного ставлення. Натомість довгий час європейська культура нехтувала цим, ставлячись надзвичайно жорстоко до шаленців. Зараз ми спостерігаємо зворотній процес – культ буйства. Чим він спровокований? «ХХ століття подарувало нам багато філософів (Фуко, до прикладу), які реабілітували культуру шаленства. І самі того не знаючи, вони відкрили небезпечну пастку: поняття "сrazy" перестало бути негативним явищем, воно стало приємним і модним», - зауважив Володимир Єрмоленко.  
 
«Так, якби можна було придумати гасло для нашого часу, це було би "Don't worry, be сrazy", – погодився Лютий. – Божевілля стало масовим явищем. Мода на шаленство почалася ще на при кінці ХІХ ст. - поч. ХХ ст. Сальвадор Далі "скромно" підкреслював у своїх інтерв'ю, що є божевільним і генієм. За ним повторювали усі представники авангарду. Цікаво те, як відбувся цей перехід? Після доби Просвітництва креативний розум раптом трансформувався в розум цинічний... У ХХ ст. стався рецидив цинізму. І зараз ми пожинаємо його плоди – експлуатацію безумства різними ідеологіями. Пригадуєте Фореста Гампа? Чого нас вчить ця історія: Форест, недоумкуватий простачок, що підкоряється ідеології (зауважте – іде на війну), досягає щастя. А його подруга, що бунтує, вдається до експериментів, зазнає поразки. Тому мене цікавить не ідеологія шаленства, не його соціальна здатність, а саме креативність. Мене цікавлять ті стани шаленства, коли розумність і нерозумність спряжені, але логос все ж таки домінує».
 
 
Показовою, на думку філософів, є пара Дона Кіхота і Санчо Панси. Це приклади бездумного шаленства (Панса, простакуватий і недоумкуватий, який навіть не знає, скільки років його дочці) і креативного шаленства (Кіхот, іронічний, що визнає себе не від світу цього). «Кіхот є уособленням світського феномену геройства. Сервантес переслідує ідею (наперекір ідеям Відродження), що людина зовсім не є вінцем творіння, їй властиві негативні прояви, але водночас вона може віднайти креативні зерна навіть у ницих проявах».
 
Продовжуючи тему шаленства у літературі, Єрмоленко й Лютий підкреслили, що апологетом краси шаленства у письменстві є Льюїс Керрол.
 
Попри те, що поняття «норми» трансформується від століття до століття, сучасне шаленство (з цим погодились і Єрмоленко, і Лютий) все більше позбавлене логосу і креативу. «Хотілося б поговорити не лише про девіантну поведінку, а й про нормативність, – зауважив Тарас. – Її треба сприймати без абсолютизму. Бо ж античні філософи писали, зокрема Аристотель, що рабство є нормою, а фізична робота не гідна мислячої людини. Тобто не варто накидати сучасні цінності на античні твори. У кожному столітті є своя парадигма нормальності, і це, даруйте за тавтологію, нормально. Говорячи про норми, важливо не забувати про історичний Гегелівський спосіб мислення».
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage