Сюзанн Лафлер: «Я завжди прислухаюся до персонажа»
Наталія Ясіновська, Читомо; Фото - coombedean.co.uk
Сюзанн Лафлер – сучасна американська письменниця, яка не боїться говорити з дітьми про непрості життєві ситуації й болючі моменти: сварки з друзями, переїзд, втрату близьких, війну… Її тексти написано просто й щиро, тому вони знаходять відгук у душах читачів – і юних, і дорослих. Цього року у Видавництві Старого Лева українською вийшла дебютна повість авторки – «З любов’ю, Обрі». Про Обрі, дитячі книжки та письменництво ми й поговорили з Сюзанн Лафлер.
– Ще дитиною ви оголосили, що писатимете книжки для дітей. Що допомогло втілити дитячу мрію в життя?
– Рішення стати письменницею швидше було відкриттям моєї долі, покликання, а не мрією. Мрія – це вигадка, щось, на що ти сподіваєшся… а я пронесла це крізь юність у доросле життя без жодних сумнівів.
Найважливішим чинником у тому, що я стала письменницею, безсумнівно, була моя освіта. (Спеціалізації на бакалавраті – англійська мова й європейська історія, магістерська програма – «Як писати для дітей» – прим. ав.) У мене були вчителі, які підтримували, заохочували мене. Були й такі, хто казав, що мої прагнення – марна трата часу. Насправді, викладачі з негативним ставленням надзвичайно допомогли мені, оскільки зробили мене значно сильнішою й рішучішою. Коли я стала старшою і могла обирати більш спеціалізовані програми для навчання, я змогла плавно перейти до професійної діяльності, завдяки зв’язкам, яких набула на магістерці.
– Ваші персонажі дуже реалістичні. Читач може бачити їх і відчувати те саме, що й вони. Коли я читала «З любов’ю, Обрі», мені зводило шлунок, настільки реальним був для мене біль Обрі. Звідки ви берете своїх персонажів? Як вам вдається створювати їх такими живими і з такими переконливими голосами? Може, герої ваших книжок схожі на ваших братів чи сестер? Чи дітей, з якими ви працюєте? Чи, може, ви вивчали дитячу психологію?
– Мої персонажі самі знаходять мене. Частково – це я сама. Також вони відображають те, як зі мною говорить світ. Вони ведуть оповідь в моїй уяві, а я лише записую, що вони кажуть. Насправді я не надто задумуюся над цим. На стадії редагування моя команда знаходить місця, де голоси персонажів «провисають» чи можуть бути виразнішими, тоді я переглядаю текст, щоб увиразнити їх. Я ніколи не використовую голоси реальних людей, також не вивчала спеціально дитячу психологію.
До теми. Купити книгу «З любов`ю,Обрі»
– У книжці «Слухати Луку» ви використовуєте діалект. Як вважаєте, коли авторам дитячих книжок варто використовувати діалекти чи сленг?
– Я й не знала, що скористалася діалектом у «Слухати Луку»! Якщо ви зауважили щось таке, то це, певне, мій діалект. Гадаю, завжди варто вживати живу мову в діалогах і тоді, коли текст написаний від першої особи. Якщо персонаж розповідає історію або говорить, він має звучати як реальна людина, а не підручник граматики.
– Ваші книжки – це не просто історії. Ви пишете про серйозні речі, такі як втрата батьків («З любов’ю, Обрі» і «Вісім ключів»), війна («Прекрасний блакитний світ»), проблеми з друзями. Чому, на вашу думку, важливо через книжки говорити з дітьми про складні моменти?
– Діти стикаються з такими ситуаціями у реальному житті. Ми б нашкодили їм, якби не допомагали вчитися думати і говорити про такі речі.
– Які важливі теми треба проговорювати у дитячих книжках? Чи є якісь табу, речі, про які ви ніколи не писали б?
– Важливо мати книжки про все, з чим діти стикаються в реальному житті: проблеми в родині і з друзями, переїзд, розлучення, хвороби, бідність, дискримінація, війна… Щодо табу – я завжди прислухаюся до голосу свого персонажа, і поки що мої персонажі не розповідали про щось таке, про що я не писала б, тож це не був свідомий вибір – виключити щось із тексту.
– Звідки черпаєте ідеї для своїх книжок?
– Я дозволяю їм знаходити мене.
– Де ви любите писати?
– У кав’ярнях. Особливо зі старомодною атмосферою чи дерев’яними столами. Принаймні коли вручну пишу замітки. Коли ж я пишу вдома, а саме там я виправляю і редагую текст, я з ногами вмощуюся у кріслі-гойдалці.
– Чи є якісь особливі ритуали, які настроюють вас на писання?
– Спочатку я мию посуд. Ще – граюся чи складаю пазл на планшеті або комп’ютері, щоб розігріти мозок. Я не можу довго всидіти на одному місці. Багато ходжу. Що я роблю, коли зараз відповідаю на питання? Готую гарбуза, звісно.
– Можете щось порадити авторам-початківцям?
– Моя улюблена порада – не перейматися тим, щоб писати вашу історію у певній послідовності. Багато дітей сидять роками, намагаючись вигадати назву. Як ви можете назвати щось, чого ще не існує? Потім вони довго сидять, намагаючись написати «зав’язку». Якщо ви знаєте, що ваша історія завершиться епічною битвою з драконом, чому б не почати писати з неї, якщо це та частина, яку ви відчуваєте ? Ви завжди можете дописати те, чого бракує, пізніше. Принаймні я саме так роблю.
– Ви якось розповідали, що, коли вийшла «З любов’ю, Обрі» і ви побачили її в книжковій крамниці, вам хотілося сховати її від усіх. Гадаю, це тому що вона настільки відверта. А як ви сприймали вихід інших книжок?
– Не тому, що вона така відверта. Тому що Обрі належала мені й лише мені, а потім раптом виявилося, що вона може належати будь-кому. Я не хотіла нею ділитися; хотіла забрати всі книжки додому, щоб вона й далі лишалася тільки моєю.
До теми. Дівчатка Сюзанн Лафлер
Пам’ятаю, коли я чекала виходу «Восьми ключів», своєї другої книжки, не думала, що зможу полюбити якусь книжку так само сильно, як «З любов’ю, Обрі». А потім привезли коробки… Я розпакувала їх, потримала книжку, і я таки любила її так само сильно. Я була настільки цим здивована.
– «З любов’ю, Обрі» перекладена німецькою, японською, корейською, українською та іншими мовами. Якими були ваші думки, коли ви бачили закордонні видання? Оригінальна обкладинка – це фото, інші видавці використали в оформленні роботи художників. На вашу думку, які обкладинки краще передають ідею книжки? Чи вам подобається українське видання?
– Я завжди в захваті, коли бачу ідеї, важливі для іншої культури і те, як вони репрезентовані на обкладинці. Наприклад, на німецькому виданні – фото загартованої обставинами дівчинки… Японську обкладинку прикрашає яскравий малюнок – бабусин будинок зсередини. Та моє улюблене, напевне, голландське видання, на обкладинці якого в акваріумі Семмі плаває паперовий човник, і на цьому човнику – текст одного з листів Обрі. Не знаю, чи «працює» якась обкладинка краще за інші, вони просто по-різному підкреслюють ідею, яка відповідає потребам чи інтересам читачів.
Мені подобається обкладинка українського видання, тому що риби нагадують мені рядок із книжки: «Можливо, усі люди на Землі – Божі акваріумні рибки».
Сюзанн Лафлер народилася у 1983 році під Бостоном, Массачусетс. У коледжі вона вивчала літературу й письменницьку майcтерність. Навчаючись на магістерці, почала писати «З любов’ю, Обрі», яка стала її першою опублікованою книжкою. Живе у Нетіку, Массачусетс, і Нью-Йорку, де викладає мову й математику.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно