Сью Таунсенд : «Адріана Моула я писала зі свого сина»
Сью Таунсенд - британська письменниця, авторка популярних у всьому світі історій про Адріана Моула. В інтерв’ю Сью Таунсенд розповідає про головного героя своїх книжок, про власну родину, про ставлення до життя, до складнощів та перемог.
Про Адріана Моула, трагікомічного персонажа з культової серії книг Сью Таунсенд , ми розмовляли з письменницею так, начебто це наш спільний приятель.
- Він скільки разів був одружений?
Сью замислюється, а я підказую:
- Спочатку він одружився на Джо-Джо , потім на Дейзі...
- Так-так , але у нього ще є дитина від Шарон Бот. А закоханий він був з дитинства у те дівчисько зі школи, але не думаю, що вони коли-небудь одружаться, - розсіює мої сумніви Сью.
Минуло вже 30 років відтоді, як Сью Таунсенд познайомила читачів з Адріаном Моулом - нещасним прищавим підлітком, невизнаним генієм та інтелектуалом. З того часу вона написала ще сім книг про Моула, кожна з яких - блискуча соціальна комедія. Сама Сью не може пригадати всю хронологію подій життя Моула і навіть іноді забуває імена своїх героїв. Коли вона пояснює причину, я не вірю своїм вухам.
- Я ніколи не перечитую власних текстів. Мені некомфортно бачити їх у формі виданих книг. Можна сказати, що я їх соромлюсь. Я і свої п''''єси ніколи не дивилася. Завжди ховалась за лаштунками і відзначала для себе, в яких місцях глядач регоче, а в яких мовчить. Я не люблю увагу до своєї персони. У мене віднедавна розвинулась запізніла сором''''язливість . Люди це відчувають. До мене не пристають на вулиці, і, якщо впізнають, нічого у мене не просять. Просто кажуть: «А я так і думав, що це ви. Хотів сказати, що дуже люблю ваші книги». Але чим далі, тим сильніше я боюся таких зустрічей. Мені все здається, що я - одне суцільне розчарування, що люди насправді хочуть бачити даму у хутрі, як Барбара Тейлор Бредфорд . А замість неї доводиться мати справу зі звичайною милою Сью 65-ти років. Відданою дружиною, матір''''ю чотирьох і бабусею десяти людей, яка через діабет зовсім осліпла і тепер пересувається всюди в інвалідному візку.
Знаєте, я завжди відповідаю людям, які надсилають мені листи. Тобто, ні. Насправді, я сиджу на своєму оксамитовому дивані, з ногами на кавовому столику, і диктую відповіді старшому сину.
Все це звучить гарно, але насправді Сью диктує 47-річному Сіну не тільки відповіді на листи читачів, а й цілі романи. Сью практично нічого не бачить вже майже десять років.
- Іноді під час роботи я прошу Сіна перечитати одне і те ж саме речення по шість-сім разів. Але він не скаржиться. Хоча, можливо, він беззвучно в цей час кричить: «Помри, помри!» Звідки мені знати? Буває, ми в авральному темні здаємо книгу до певного терміну. Він жодного разу не зірвався, жодного разу! Він продовжує вірити в мене. Каже: «Мамо, ти це зробиш, я впевнений!» Навіть коли доводиться працювати до четвертої ранку.
Сью і Сін дуже сильно прив’язані один до одного. Три роки тому він віддав матері нирку, свою Сью втратила у наслідок діабету.
- Він досі вважає нирку своєю, вірите? – Каже Сью. - Я обожнюю дієтичну колу, але, зрозуміло, мені навіть торкатись її неможна. Сін стежить за мною, постійно підсовує мені замість коли склянку з водою. Я при ньому ніколи не п''''ю алкоголю, хоча у мене заховані пляшечки шампанського про всяк випадок.
Сью - справжній стоїк, до хвороби у неї ставлення іронічне.
- Коли у мене почав падати зір, я була налаштована войовничо. Скиглити я почала, тільки коли зрозуміла, що доведеться назавжди відмовитися від читання. Одразу після чоловіка і дітей у мене йдуть книги. Я страшенно за ними скучила. Якщо вдома хтось є, завжди прошу почитати мені вголос. Але я ніколи не побивалася через свою сліпоту. Я сама в усьому винна, бо раніше повністю ігнорувала свій діабет. Не вимірювала цукор, не здавала вчасно аналізи. Така реальність, нажаль. З мене не треба брати приклад , як боротися із хворобою. Тепер маю ускладнень цілий букет: сліпота, нервозність , проблеми з нирками і спиною, остеопороз, та й кісточки в ногах розкришуються. Мої маленькі друзі - не читачі, а знеболювальні пігулки.
Сью народилася в передмісті Лестера і ніколи з нього не виїжджала. Вона старша з п''''яти сестер. Батько Сью був листоношею, а мати - автобусним кондуктором. У школі до неї ставилися зневажливо, бо жила вона у блочному будинку на найбруднішій вулиці міста.
Сью дуже боялася вчителів і довго не вміла читати. Доки одного разу не злягла зі свинкою і її не навчила мама. Сью тоді було вісім. Зі школи вона пішла в 14, влаштувавшись на взуттєву фабрику, а потім - на бензоколонку. У 18 років Сью вийшла заміж за покрівельника Кіфа. В них народилися троє дітей, але до 23 років Кіф залишив родину. Діти досі не можуть його пробачити .
- Це було в кошлатих сімдесятих. Тоді чоловіки кидали роботу, надягали вельветові кльоші і ставали хіпі, курили траву і носили у волоссі дзвіночки.
Сью довелося тяжко працювати на трьох роботах, щоб оплачувати рахунки за квартиру. Жила вона постійно на межі нервового зриву. Одного разу Сін запитав: «Мам, а чому ми не їздимо у сафарі-парк, як інші родини?»
- Щось у його голосі, в інтонації надихнуло мене. Це був голос Моула. Я його виразно почула тоді.
І Сью сіла писати. Через три роки, у 1978-му вона зустріла Коліна Бродвея. У той час Сью працювала з дітьми, а Колін був інструктором з веслування на каное. Це було кохання з першого погляду. Після сорока років спільного життя Колін досі закоханий у дружину і всюди возить її за собою в інвалідному візочку.
- Пам''''ятаю, колись я мріяла потрапити до в''''язниці. Щоб цілодобово лежати і читати книги. У мене було троє маленьких дітей, і вони весь час нещадно репетували. Одного разу я просто простягла руки і обняла одразу всіх трьох. Знаєте, смуток завжди був зі мною. Сумувати - це нормально. Хоча в наш час це прийнято лікувати пігулками. Депресія - це такий дзвіночок. Іди, полежи, відпочинь! Треба його вміти вчасно почути.
Щоб писати, мені доводилося чекати півночі - діти до того часу міцно засинали.
Адріан Моул приніс Сью величезний статок. Але до грошей вона ставиться обережно - Сью не марнотрат. Живе в колишньому будинку вікарія у рідному Лестері, а свої перські килими і парфуми «Chanel» вважає розкошами. Зараз вона вже не носить туфлі від «Prada», які любила раніше та за які змушена тепер розплачуватися постійними болями у суглобах. Тепер взуття припадає пилом на горищі.
Коли Сью розбагатіла, вона стала роздавати гроші наліво і направо - всім, хто просив.
- Неможливо вибирати між сиротами та хворими на рак. Звичайно, краще мати гроші, ніж не мати їх зовсім. Я була бідною, і знаєте, що найстрашніше в бідності? У тебе немає майбутнього. Ти абсолютно не в змозі планувати своє життя. Але мати великі гроші - це... якось ніяково. Зізнаюся, мені іноді буває соромно.
Цікаво, чи не так? Книги Сью принесли їй славу, успіх, визнання і гроші, а вона мовби сторониться їх. Можливо, саме через це ми миттєво відчуваємо до нею таку симпатію? Сью Таунсенд - людина абсолютно не зіркова. У душі вона звичайна мама і бабуся з Лестера.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно