Сонце, море, канікули: 5 дитячих книжок для читання на відпочинку
Що читати на пляжі, в гамаку, під тінню пальми чи в прохолоді яблуневого саду? Точно не книжки зі шкільної програми, для них ще буде час і місце. На канікулах треба обирати тексти, суголосні з атмосферою відпочинку і пригод. А також ті, які надихають на пошуки нових вражень і показують, якими різними можуть бути літні канікули. Ми зібрали в цьому огляді 5 книжок, з якими можна добре провести решту літніх канікул.
Віталіна Макарик, Читомо
Оля Русіна. 34 сонячні дні і один похмурий
Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 80 с.
8+
Дивно їхати кудись на відпочинок, якщо ти й так живеш біля моря. Чи, може, навпаки? Оля Русіна розповідає про те, який вигляд має життя у приморському містечку очима Анни, дівчинки, яка лишається тут, коли усі відпочивальники їдуть. Вона спостерігає за тим, як море з бірюзово-синього стає сталево-сірим і марно сподівається, що хтось із «літніх друзів» виконає обіцянку і запросить у гості чи бодай надішле листівку.
Зустріч героїні з іще однією Анною не те щоб надто щось змінить, але разом із цією загадковою тезкою, яка любить вишні й переконує всіх у тому, що ніколи не помре, вона проживе 34 особливі сонячні дні й один похмурий. Їхня дружба виглядає дещо ірреальною і спершу дуже нагадує ще одну історію з цієї добірки (випадково чи ні, але й там головна героїня зветься Анна), однак тут усе по-справжньому.
Звичайне містечко, у якому живуть незвичайні люди, – чоловік-із-чайками, головний персонаж дитячих лякалок; Анатолія – жінка, яка сидить у кріслі-гойдалці на березі моря і має надзвичайний талант ловити моменти життя і фіксувати їх на папері; кіномеханік Стефан, який щовечора крутить курортникам фільми, які, кажуть, знімав сам у минулому житті. А позаду цих персонажів – море, старий маяк і так багато простору для пригод, які можуть з тобою статися, якщо в тебе є друг, з яким ти можеш їх розділити.
«34 сонячні дні і один похмурий» – це історія насамперед про літо і нетривку «курортну» дружбу, але також і про самотність та мрії, яким навряд чи вдасться здійснитися.
Але, крім цього, Оля Русіна нагадує читачам про те, як важливо бути уважним до тих, хто поряд – однаково і до дітей, і до дорослих. А в одному короткому, але промовистому епізоді демонструє, які катастрофічні наслідки може мати спонтанний вияв колективної агресії. І таких яскравих епізодів у ній є вдосталь. Взагалі ж, якщо провести кінематографічні паралелі, «34 сонячні дні і один похмурий» – це радше не фільм, а кліп, без сумніву, дуже теплий і «ламповий». Хтозна – можливо, це саме те, що треба новому поколінню дітей – поколінню із «кліповим» мисленням.
Зірка Мензатюк. Дике літо в Криму
Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 192 с.
9+
Книжки, кіно і старі фотографії – це все, що лишається батькам, які хотіли б познайомити дітей із Кримом. З тим, українським і татарським, красу і неповторність якого можна було справді пізнати лише організувавши «дикий» відпочинок – якнайдалі від галасливих курортних міст, якнайближче до гір, моря і селищ справжніх господарів півострова.
Саме на такі канікули з наметами й казанками вирушають з батьками герої цієї книжки, Наталочка і Северин, уже знайомі тим, хто читав іншу повість Зірки Мензатюк – «Таємниця козацької шаблі». На героїв «Дикого літа в Криму» теж чекають таємниці, пошуки скарбів, зустрічі з давніми «надприродними» знайомцями.
Зірка Мензатюк не романтизує «дикий» відпочинок і показує героїв в реальних умовах – круті підйоми і спуски, жорстка «постіль», клопоти майже у режимі нон-стоп, щоб забезпечити мінімальний побут, ризик бути покусаними комарами чи сколопендрою.
Але бонуси, які пропонують відпочивальникам натомість, того варті! Крім розкішних краєвидів і незвичної для жителів «материкової» України природи, це ще й знайомство з кримськотатарською культурою, з трагічними сторінками історії цього народу, традиціями й навіть мовою!
Про це Наталочці й Северину розповідають нові друзі, Асіє та Абдюль, разом з якими відпочивальники беруться за пошуки старовинного срібного пояса – родинної реліквії. Щоправда, перш ніж уся четвірка подружиться, Северину, пластуну зі Львова, доведеться подолати кілька стереотипів про татар і переконатися: кримські татари не раз ставали побратимами запорізьких козаків і допомагали боронити Україну від ворогів.
Ульф Старк. Мій друг Персі, Баффало Білл і я
переклад з норвезької Галини Кирпи. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 208 с.
9+
У село до дідуся? Сто разів так, адже воно біля самого моря! І байдуже, що дідусь – суворий, буркотливий і вічно усім невдоволений. Крім нього у селі є стільки цікавих розваг, гарних друзів, а ще – дівчинка, яка полонила серце героя. Отак Уффе й не зогледівся, як запросив свого шкільного друга Персі на сільські канікули. От тільки як про це повідомити батьків? І що буде, коли Персі, здатний вивести з рівноваги будь-кого, зустрінеться з і так неврівноваженим дідусем?
Іноді ми надто мало знаємо про своїх близьких, а коли починаємо відкривати їхні таємниці та мрії, їхню справжню вдачу, то не можемо припинити чудуватися. Цього літа Уффе побачить Персі у зовсім новому образі – як щирого, відданого, хороброго юнака – такого, як Баффало Білл з дідусевих історій, який може причарувати кожного.
А ще на власному досвіді дізнається багато нового про невзаємне кохання і про те, що воно може безнадійно тривати роками, як у дідуся до бабусі. І Уффе, і його дід шукають маленьку шпаринку в неприступній броні своїх коханих, малесенький шанс на диво, здійснивши яке, можеш сподіватися, що та, кого ти кохаєш, покохає і тебе.
Але як бути, коли наприкінці на пряме запитання «Чи ти мене любиш?» вона відповість: «Ні»?
У цій книжці Ульфа Старка, як, зрештою, і у всіх інших, кумедне і смішне цілком природно поєднується зі зворушливим і глибоким. Веселі сільські пригоди, болісні переживання, нові відкриття і розчарування – усе це герої повісті переживають на повну. І їхнє життєлюбство передається читачам.
Джоан Ґ. Робінсон. Коли Марні була поруч
переклад з англ. Володимира Чайковського. — Київ: Рідна мова, 2017. — 240 с.
11+
Третя Анна у цій добірці – дівчинка-сирітка з роману Джоан Робінсон, яку відправляють у чергову прийомну родину – якнайдалі від проблем із соціалізацією, ближче до природи. Анна страждає від того, що їй ніяк не вдається пройти в «чарівне коло» дружби, їй здається, вона не гідна того, аби хтось із нею подружився. Адже дівчата-однолітки зі щасливих, повних сімей не кличуть сирітку до спільних забав. А вона, кілька разів боляче обпікшись відмовою, не проявляє ініціативу і покірно слухає від тітки дорікання у стилі «ти навіть не намагаєшся з ними подружитися».
Закрита у собі, захована у мушлю вдаваної байдужості, Анна не знаходить собі товариства навіть на новому місці, вдома у добросердих містера і місіс Пегів. Натомість дівчинка користується тим, що тут ніхто не забороняє їй блукати болотами й солончаками, морським узбережжям і піщаними дюнами, милуватися краєвидами й думати, мріяти, чекати.
Дитячі мрії мають здійснюватися. Тож незабаром Анна зустріне Марні, дівчинку з Будинку-на-болоті. Сміливу, яскраву, цікаву, відкриту. З нею переживе чимало пригод і дізнається про те, яка вона – дружба.
А коли Анна залишиться сама і згадуватиме ті дні, коли Марні була поруч, то намагатиметься зрозуміти: чи було ця дивовижна дружба насправді, чи лише намарилася їй?
Виразна і проблемна героїня, її переживання – самотності, чужості, відчуття неповноцінності, знайомі багатьом підліткам, клубочок загадок і таємниць, що розплутується лише наприкінці, а ще – незвичайні краєвиди, які завдяки майстерним описам легко вимальовуються в уяві читача. Так, хоч цей роман і написаний півстоліття тому, але його не назвеш застарілим. Він має вдосталь гачків, аби зачепити увагу і зовсім юних, і дорослих читачів.
Сергій Гридін. Відчайдушні
Київ: Видавничий центр «Академія», 2017. – 128 с.
11+
Не морем єдиним: якщо вас на все літо занесло до села, а замість моря ви маєте озеро в Озерному, це зовсім не означає, що канікули не вдалися. Адже й тут можна знайти на свою голову такі пригоди, що й сам Шерлок Холмс позаздрить! Дмитро на прізвисько Олівець як і щоліта поїхав до бабусі в село. Але там, окрім давніх-добрих друзів, на нього чекала приголомшлива новина: в Озерному зникають діти!
Звісно, бабця застерігає внука, аби сидів вдома і не рипався. І, звісно ж, він її не слухається. Прочитані детективні романи й бентежний пубертатний вік – переконливі причини, чому герой не може втриматися від того, аби розпочати власне розслідування і справити враження на «бойову подружку», яка перетворилася на привабливу юнку, Катрін.
Ватага «Відчайдушних» виходить на слід, а він їх куди лише не заводить – і до сільського дільничного, і до померлої відьми, і до Чорного озера, і на кладовище, і в старий льох…
Дедукція плюс дитячі забобони, зібрані на «місці злочину» докази й магічні вірування – усе це, здавалося б, дивно виглядає укупі. Але саме таке поєднання допомагає «Відчайдушним» розплутати злочин.
Навіть у найзвичайнішому селі є місце для незвичайних пригод, – переконує Сергій Гридін. Така думка звучить доволі втішно, особливо для тих читачів, яким цього року не світить море – ану ж, щось цікаве їм вдасться знайти у своєму селі чи місті.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно