Соломія Чубай: «Не толерую двох речей: приниження і хамства»
У рамках проекту «12 неймовірних жінок про цінності, що творять людину», відбулося відкрите інтерв'ю Мар'яни Савки з талановитою співачкою, дбайливою мамою особливого хлопчика Олекси, сильною жінкою Соломією Чубай. Мова йшла про толерантність, вміння чути, помічати та прощати людей навколо. Адже минулорічний проект «Колискові для Олекси», ініційований Соломією, став абсолютно унікальним для українського суспільства. Вперше ми не просто відверто заговорили про дітей з синдромом Аспергера, а й відмовилися від страху, поблажливого співчуття чи заперечення їхньої участі у нашому житті.
«Мені непросто говорити про толерантність, бо й далі залишаюся різкою. Не можу з цим нічого вдіяти - у мені кипить стільки емоцій! Але у спілкуванні з іншими людьми я розумію, що їх також щось болить, вони також не можуть впоратися зі своїми почуттями... Тож коли у трамваї чи маршрутці чую, що хтось невдоволено бурчить, намагаюся посміхнутися цій людині. Посмішка стирає негатив».
«Щоб віднайти у собі велику любов, потрібно спочатку внутрішньо померти. А потім, за словами Блаженнішого Любомира Гузара, відродитись заново. Я би не змогла працювати зі своїм сином, якому поставили діагноз синдром Аспергера, якби не працювала над собою».
«Я почала бачити людей такими, якими вони є насправді. Не романтизуючи, не ідеалізуючи їх... Не розчаровуючись у них. Я або приймаю людину з усіма її недоліками, або ні. Бо, знаєте як буває: ти наче приймаєш людину, потім намагаєшся її змінити, а потім розумієш, що це неможливо... Змінитися людина може тільки тоді, коли захоче цього сама».
«Одне з найбільших щасть у нашому житті - знайти людину, з якою можна відверто поговорити, якій можна зателефонувати пізно-пізно вночі і вона тебе вислухає».
«Є люди, яким ти прощаєш усе, а є такі, яким пам'ятаєш кожне слово. Я вчу свого сина Олексу: якщо людина подарувала тобі 80% щастя, то 20% горя їй можна пробачити».
«Ніщо не ранить так глибоко і так боляче, як образливі слова. Вони так надовго залишаються у пам'яті... Я вчу Олексу не вживати їх взагалі, хоча це дуже непросто, бо діти жорстокі, бо образи ми чуємо і на вулиці, і в школі, і на роботі».
«Я згадую своє дитинство і розумію, що Олекса щаслива дитина. Я показую йому, що він почутий, люблений. Пояснюю, що коли чесно визнати свою помилку - тобі пробачать».
«Є дві речі, яких не толерую в людях - приниження і хамства».
«Зараз, коли мені кажуть: «у тебе нічого не вдасться», відповідаю: «дякую, я вас почула» і роблю своє. А ще з десять років тому, я б відчула себе невдахою».
«Я стільки років відкидала себе творчу. Лише 2 роки тому повірила в себе, почала знову малювати. Зрозуміла, що саме творчість (мої картини, мої мистецькі проекти, музика, яку я створюю) приносить мені найбільший кайф. Так само, як комусь може приносити задоволення робити обчислення чи доводити теореми».
Соломія Чубай — співачка, автор і куратор мистецьких проектів. Народилася та мешкає у Львові. В одинадцять років потрапила на навчання у Мюнхенський інтернат. У 20 років стала учасницею студентської стипендіальної програми від Інституту Сервантеса у Мадридському університеті. Працювала вчителькою, філологом-іспаністом, ведучою на ТБ, прес-секретарем у МО «Дзиґа», арт-директором у промоушн-компанії «Дік-Арт», перекладачем на ТВі. Нині – директор ГО «Вірменська-35», солістка гурту «Джалапіта», організатор таких проектів, як «Флюгери Львова», «Джаз без», «Наше Різдво», вечори поезії Костя Москальця, Богдана-Ігоря Антонича, Грицька Чубая та ін. У 2016-му організувала соціально-культурний проект «Колискові для Олекси» - аудіоальбом та концерт на підтримку сімей, де зростають діти-аутисти.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно