Катерина Котвіцька, Читомо

Книга «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» мистецтвознавиці із Франції Франсуази Барб-Ґалль, яка перекладена дев’ятьма мовами, цього року побачила світ в українському варіанті. У перекладачки Софії Рябчук Читомо дізналося, як відбулося перше знайомство із книгою і коли вийде нова про мистецтво ХХ століття. Розмова буде особливо корисна батькам і вчителям, які розуміють, що універсальних підходів немає,  всі діти – талановиті, і всіх можна зацікавити візитом у музей.

Про занурення і самореалізацію через переклад

Я не можу сказати, що для мене перекладацтво — це основна діяльність, це радше хобі. Це така робота, яку я страшенно люблю і коли я можу собі часом дозволити попри якусь більш регулярну роботу перекладати, то я це роблю. Частіше перекладаю фільми, бо це коротший період роботи, ніж якісь довші тексти або статті. У мене є перекладені французькою мовою декілька романів, є деякі наукові книжки, перекладені з англійської, є статті, перекладені з польської. Фактично все, що було мені цікавим, то я за нього бралася, а художній переклад і переклад науковий чи науково-популярний,  то зовсім різні сфери. Мені було цікаво спробувати і те, й інше. Це таке ніби підсилення того, що я роблю щодень.

Переклад дає можливість глибше зануритись у тему, якою я цікавлюсь. Мені подобається власне цей момент, коли ти підбираєш слово, коли ти шукаєш у словниках, зважуєш різні варіанти слова, тоді відчуваю у цьому смак. Люди люблять говорити про те, що інколи переклад кращий за оригінал. Я вважаю, що це несправедливо щодо оригіналу. Виходить, що ніби перекладач  самореалізується за рахунок автора, що мені здається не дуже чесним.

Про те, «Як розмовляти з дітьми про мистецтво»

Книжку, яка пов’язана із дитячим розвитком, який нині для мене є першочерговим інтересом, я перекладаю уперше. Оскільки зараз я займаюсь сферою гармонійного розвитку дитини, переклад актуальної у цій сфері книги був для мене дуже важливим.

Ця книга з’явилася на моєму шляху, коли мені це було  страшенно цікавою як мамі і людині, яка цікавиться гармонійним розвитком дитини загалом. Власне, дитяча освіта через культуру – тема №1 для мене нині, а ще варта того, щоб донести її до інших.

З точки зору роботи тексту переклад не був складним, бо Франсуаза Барб-Ґалль справді легко і гарно пише. Складно було зберегти цю легкість і не порушити її під час перекладу українською, не вилізти за межі образів, бо у Франсуази є елемент художнього. Авторка дає багато метафор, паралелей. Але важливими для мене у цій книзі є ще підходи, і не лише до мистецтва, а взагалі до того, як вона ставиться до дитини. Її відправна точка – це точка ставлення з великою повагою до дитини, її поглядів і бачення, не нав’язування їй своїх уподобань.

Про те, «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття»

Зараз я перекладаю другу частину книги Франсуази Барб-Ґалль — хоч водночас це цілком незалежний твір, який не потребує знайомства з «першою частиною», під назвою «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття». Мій вибір цієї книги дуже свідомий — краще розуміння мистецтва ХХ століття потрібне не лише дітям, а насамперед дорослим. Простий дуже доступний спосіб пояснення, до якого вдається Франсуаза, буде корисний для дорослих, які вільно зможуть говорити про цей матеріал з дітьми. Плануємо вихід цієї книги вже у вересні.

Про активне навчання

Ми звикли до того, як побудована наша освіта, де учитель як ментор дає знання, розказує все, як має бути. Рідко трапляються такі учителі, які провокують, щоб дитина задумалась. Адже слід не забувати, що процес навчання – процес активний, ми ж часто вважаємо його пасивним: нам подають матеріал, ми його записуємо, вчимо, переказуємо і все. У нас усі предмети вчать на пасивному рівні, а підхід Франсуази у тому, щоб провокувати, при цьому нема однозначного «правильно/неправильно» – головне, що дитина мислить і ділиться своїми думками.

Мені був цікавии досвід французької загальношкільної освіти. Я досліджувала, як із мистецтвом знайомлять французького школяра. У Франції це теж проблема.

Франсуаза Барб-Ґалль говорила про те, що її книга стала своєрідною методичкою для французьких учителів також. За моїм дослідженням, у Франції, де школа має три ступені – молодша, середня  та старша, у кожній викладають історію мистецтва, враховуючи вікові особливості. У нашій школі дають здебільшого лише елементарне поняття про техніки малювання. Але ж це не дає українському учневі загального розуміння мистецтва у світі загалом. Потрібно відкрити двері і показати дитині той величезний пласт мистецтва, а нам цього не розказували, лише інколи траплялись учителі-ентузіасти. Базові поняття про техніку мистецтва маленьким французам розповідають у дитячих садочках.

Про приїзди Франсуази в Україну

Із Франсуазою Барб-Ґалль я познайомилася на «Книжковому арсеналі» у травні 2011 року. Під враженням від її виступу ми відразу із «Культурним проектом», де я тоді працювала, запропонували Франсуазі прочитати семінар для вчителів, працівників музеїв, батьків «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». Нашу ідею підтримав Французький інститут, і нам спільно вдалося ще раз привезти Франсуазу в Україну із семінаром, під час якого авторка детально розповіла про свою методику. Семінар той був дуже вдалий, при цьому тяжкий та інтенсивний, тривав п’ять днів.

Цього року Франсуаза Барб-Ґалль знову завітала у Київ на Книжковий Арсенал. Вона була страшенно зворушена прийомом. Дуже багато людей підходило під час Книжкового Арсеналу подякувати їй та поділитися відкриттям спільної розмови з дитиною про мистецтво. Ми зафіксували, що сама  лише автограф-сесія тривала понад 3 години. Авторка так само була дуже захоплена українською обкладинкою книги, авторства Назара Гайдучика — їй вона нагадувала поєднання стародавнього з дуже сучасним — мармурового паперу із Венеції та картини Джексона Поллока…

Про вихователів і вчителів

Вчителі та вихователі — дуже активні відвідувачі презентацій книги та учасники обговорень після презентацій. Перед ними стоїть не лише метолодогічний виклик, але й технічний — щоб спільно з групою чи класом оглядати та обговорювати картину, вчитель мусить десь роздобути проектор, велику репродукцію чи організувати спільний похід у музей. Це не завжди просто, але багатьох це не зупиняє.

Наші учителі по-різному поставляться до книги. У школі дуже часто педагоги засуджують за помилку. Я знаю багато історій із шкільного життя, коли в перших класах у дітей істерики через помилку в чистовику. Це для мене ілюстрація та певний індикатор того, що відбувається в освіті. Хоча насправді помилка – це індивідуальний спосіб прийти до певного знання і дуже добре зафіксувати його в пам’яті.

Сучасний музей – це той, який крім знань дає враження. Чудово, коли люди пережили і відчули щось. Сприйняття набагато живіше, коли підсилене враженнями. На відміну від  школи, музей не має обов’язкової програми, і це дуже розв’язує руки музейним працівникам.

Сучасне мистецтво потребує пояснення для дітей. Має бути якась передісторія, з дітьми можна гратися, але старшим треба пояснювати.

Про виклики перед батьками й інтуїцію 

Інтерес до цієї книги — величезний, що свідчить про потребу людей у глибшому розумінні мистецтва і брак видань на цю тему. Батьків хвилюють дуже різні питання. Комусь не вдається затягнути дитину в музей, когось цікавить, як говорити з дітьми про українське мистецтво, яке не представлене у книзі, хтось не впевнений, з якого віку можна такі розмови розпочинати, або ж як зацікавити мистецтвом підлітка, якого цікавить лише футбол. Універсальних рецептів немає, індивідуальний підхід й інтуїція батьків тут найкраще допоможуть.

Та мені здається, що мала дитина, яка у музей іде вперше, — зробить це з великим задоволенням. І якщо досвід там їй сподобається, буде сама не раз просити піти з нею до музею ще раз і ще раз. Якщо у дитини є негативний досвід або ж нічого подібного її не цікавить, можна спробувати домовитися з нею на паритетних засадах: одразу після походу в музей чи на другий день піти разом у місце, куди дуже хоче піти дитина, а батьки забороняли або просто відтягували цей похід.

Привести дитину в музей для батьків не повинно бути складно. Батьки мають зорієнтувати дитину у музейному просторі і врахувати вікові особливості дитини. Зовсім малим діятям за одне відвідування можна показати максимум три-чотири об’єкти. Якщо ми говоримо про активне сприйняття, то потрібно щось обговорити, щоб у пам’яті щось відклалося. Монологічна екскурсія абсолютно  не годиться, бо вона передбачає пасивне сприйняття.

Про сині сонця і жовті хмарки

Я відчуваю своїм покликанням вдосконалення освіти дітей, особливо у сфері культури. Це для мене дуже важливо. Я працювала у «Культурному проекті», зараз – в Українському центрі розвитку музейної справи, громадській організації, яка спільно з музейними працівниками працює над вдосконаленням роботи сучасних музеїв. Моя сфера – освітня, це семінари, лекції для музейників та викладачів, зокрема щодо діяльності з дітьми.

Музеї для мене – це певна точка входу, як цікаво і сучасно працювати з дітьми поза школою, бо мені здається, що система освіти – це величезна брила, яку дуже складно розвернути. Ми співпрацюємо з дитячими центрами, музеями. У Києві є дуже багато яскравих дитячих програм, які хочеться підтримувати і розвивати..

Нині важливо розвивати творчі здібності з якнайранішого віку. У творчості немає поняття “правильно/неправильно”. Сонце не мусить бути жовтим, а хмарка — синьою. Навпаки, чим більше дитина вигадує і шукає нестандартних рішень, тим краще для розвитку тієї частини мозку, яка відповідає за креатив. А креатив потрібен людині абсолютно у всіх сферах — економіці, юриспундеції, математиці, гуманітарних науках — всюди.

Діти, особливо молодші, дуже відкриті до творчості, їхня фантазія безмежна і за п’ять хвилин вони здатні придумати найнеймовірнішу історію чи малюнок. Старшим це вже трохи важче, а головне — у них вже більший страх зробити щось не так (помилитися) чи виглядати смішно стає великим гальмівним механізмом у розвитку дитини. Я вважаю, що неталановитих дітей не буває, дорослим тільки треба вміти ці таланти виявити і розвивати. Не існує дітей, в яких нема музичного слуху чи вміння інтерпретувати візуальний образ. Просто все це навики, з якими треба працювати, які треба розвивати, і через якийсь час дитина здивує світ. І всі види мистецтв тут великі помічники та натхненники.

Поради Франсуази Барб-Ґалль, або Як познайомити дітей із мистецтвом:

не йдіть до музею в дощову погоду;

не обирайте музеї, до котрих далеко йти;

не затримуйтеся в музеї надто довго;

не намагайтеся показати дитині одразу все;

ознайомте дитину з правилами поведінки в музеї;

«опустіться» до рівня дитини (тобто її зросту);

читайте описи картин і звертайте увагу на плани експозицій;

не бійтеся повертатися до вже оглянутих картин;

купіть листівки-репродукції на пам’ять;

і не забудьте зайти в кафе опісля.