0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Софія Андрухович: “Писання – одна із моїх життєвих справ”
У дитинстві хотіла бути письменником
 
Остання прочитана книга: Оксана Забужко «Музей покинутих секретів»
 
Остання переглянута кінострічка: «Плем’я»
 
Улюблена кухня: я б себе не обмежувала однією кухнею. Просто добра їжа!
 
Країна, в якій хотіла б жити: Україна
 
Софія Андрухович – письменниця, публіцист та перекладач. Цієї осені, кожен охочий зміг насолодитися її новим романом про Станиславів – “Фелікс Австрія”.
 
Процес писання, для Вас, це щось органічне, природне чи, все ж таки, це робота?
 
Мені здається, не буває якихось речей дуже однотипних, тобто писання виникло дуже органічно, оскільки мій батько також письменник, і я з самого малку мала з кого брати приклад. Коли мене запитують, чи були у мене моменти, коли я мріяла стати кимось іншим, то я розумію, що вони були, але дуже короткими. Переважно, з дитинства я завжди знала, що мрію писати, але не буває так, щоби щось давалося від природи чи від Бога і над цим не треба було працювати. Це таке поєднання, в якому постійно потрібно відшукувати баланс і ніколи не можна пустити це на самотік. Завжди повинна бути робота над собою: чи якась психологічна, чи моральна.
 
Тобто для Вас – це завжди процес?
 
Так, який складається із дуже багатьох складників: явних і неявних. Це читання, дослідження певного матеріалу, це просто спілкування, подорожі, все що завгодно.
 
Близько семи років Ви були у такій собі «літературній мовчанці». У 2007 році вийшла «Сьомга», цьогоріч – «Фелікс Австрія». За цей період внутрішньо Ви змінилися, переосмислили багато речей?
 
Змінилося дуже багато, хоча я залишилася собою, якою була завжди. Відбулося дорослішання, і, власне, своє заняття я прийняла свідомо. Якщо раніше воно було даністю, подарунком, який я не знала як цінувати, то за ці сім років я прожила різні моменти: і складніші, і піднесеніші, і прийняла писання як одну із своїх життєвих справ. Водночас навчилася не ставити її в центрі свого життя і не асоціювати з собою. Мені було б дуже прикро, якби моє ім’я асоціювалася тільки із писанням.
 
А з чим Ви б хотіли, щоб воно асоціювалося?
 
Будь-яка людина має набагато більше різних сторін, і її не варто асоціювати тільки з її професією, заняттям.
 
Що стало поштовхом для написання роману «Фелікс Австрія»?
 
Найчесніше, напевно, сказати, що якраз внутрішні пошуки і дослідження людської природи, спостереження за собою і вивчення якихось психологічних механізмів. Мене завжди цікавила психологія і внутрішній Світ людини. Я почала більше часу присвячувати внутрішньому дослідженню, яке відразу почало переходити у ширше розуміння людей.
 
Але чому саме Франківськ?
 
А це уже виникло, коли у мене з’явився сюжет та історія двох жінок, які перебувають між собою у тісних стосунках. Я зрозуміла, що цей сюжет буде дуже добре підкреслений такими історичними декораціями.
 
А чому, власне, не інший відтинок часу, чому саме ХІХ-ХХ ст?
 
З одного боку, це був досвід, який я вперше переживала – я ніколи не працювала з історичним матеріалом, тому дуже багато страхів: наскільки добре мені це вдасться, наскільки я впораюся з таким завданням. Тому я вирішила обрати спокійний час в історії, тобто час ще до Першої Cвітової війни. З іншого боку, це було виправдано тим, що однією з головних ідей цієї книжки є події, які відбуваються всередині людини. Дуже часто вони є не менш бурхливими, ніж війни, те, що відбувається в реальному житті. Принаймні людина може так сприймати.
 
А що, власне, означає ця назва – «Фелікс Австрія»?
 
Словосполучення «Фелікс Австрія» перекладається з латини як «Щаслива Австрія». Це частина вислову, яким характеризували Австро-Угорську Імперію: «Нехай воюють інші, а Ти, щаслива Австріє, укладай шлюби». Міф про Австро-Угорщину будувався значною мірою на уявленні, що велика мультикультурна, багатонаціональна імперія пронизана взаєморозумінням, прийняттям і любов’ю. Начебто представники різних народів плекають власні традиції і мови, обмінюються досвідом, збагачують одні одних і толерують – а всі разом прославляють цісаря Франца Йосифа і вічну щасливу імперію Габсбурґів.
 
Очевидно, що це ідеалістичне уявлення, цей міф страшенно далекі від реальності. Попри всю видимість благополуччя ця строката держава, в якій міжнаціональні суперечності були однією з основних проблем, не могла не зазнати краху.
 
Розповідаючи приватну історію своїх героїв, химерне співжиття яких здавалось солодкою казкою, я намагалась натякнути на те, що за вигадливо оздобленим фасадом ховається крихка конструкція, ладна від найменшого втручання зовнішніх сил розсипатись. Життя цих двох жінок, які належать до різних суспільних прошарків, походять із різних національних та культурних контекстів, і ділять спільний простір, дуже показний на вигляд – одна з можливих метафор співіснування підданих Австро-Угорської Імперії.
 
Фелікс Австрія – ім’я хлопчика, який несподівано з’являється в процесі оповіді, виникає нізвідки, не має історії й голосу. Він символізує собою ірраціональні, непоясненні сили, те, чого неможливо передбачити і прорахувати в аналітичний спосіб, однак що часто виявляється вирішальним фактором, який змінює хід історії – чи це історія окремої людини, чи історія держави.
 
Хлопчик Фелікс пов’язаний із ілюзіоністом Торном – тим, хто натякає на метафору. Його професія – напускати туман, він здатен створити видимість будь-чого, змусити глядачів повірити в ілюзію та оману. Водночас Торн розвіює туман. Підказує нам, що найпотужнішу ілюзію створюємо для себе ми самі, стаємо для себе одночасно і фокусниками, й обманутими глядачами.
 
Головними героями роману виступають дві жінки – Аделя і Стефа. На скільки ці персонажі для Вас є реальними?
 
В момент писання вони для мене були дуже реальними і я про них думала так багато, що часом навіть більше, ніж про своїх близьких людей або друзів. Я з ними проводила весь час і розмірковувала над найменшими деталями їхнього характеру, поведінки, і всього, що з ними пов’язано.
 
Те, що Ви – жінка, письменниця, дало розуміння, що Ви правильно та вміло вжилися у ці жіночі ролі?
 
Я думаю, так. Мені здається, що тут немає ніякої моєї заслуги і нічого такого, над чим я спеціально працювала, але оскільки, я жінка, то можу зрозуміти і змоделювати вірогідно жіночий характер.
 
Гадаєте, якби Ви були чоловіком, Вам би не вдалося у повній мірі вжитися у ці образи?
 
Я думаю, було б складніше. Зараз я багато думаю в цьому ключі про жіноче, чоловіче письмо, жіночі та чоловічі образи і розумію, що відмінностей дуже багато. Не те, щоби багато, відмінно практично все: різні способи міркування, будування речень та стилістики.
 
Як гадаєте, чим це спричинено?
 
Думаю, будовою мозку і тим, як він функціонує. А також вихованням, середовищем та установками, які традиційно йдуть у комплекті до виховання осіб різних статей.
 
Вам б хотілося часом писати, як чоловік?
 
Власне, мені цікаво було б поекспериментувати з цим і дослідити, а не фантазувати, уявляти.
 
То наступна книга буде від чоловіка?
 
Навряд чи. Мені просто цікаво про це міркувати, думати над такими спробами та й просто над можливістю це зробити. Я думаю, в літературі є різні типи авторок, які писали наближено до чоловічого способу мислення і навпаки. Але я не вважаю, що є потреба імітувати чоловічий спосіб мислення, вдавати із себе когось іншого. Цінність у тому, що у кожного – власний голос.
 
 
На презентації, яка відбулася у Франківську, Ви сказали: «Як добре, що я у Франківську, нарешті хтось слухатиме його описи». Але для мене так було мало Франківська і так багато описів їжі. Франківськ у Вас асоціюється із якимись смачними наїдками?
 
Не так прямолінійно. Це теж була одна з особливостей продиктованих уже сюжетом і однією з головних героїнь. Так вийшло, що оскільки Стефа – служниця і вона весь Свій час приділяє тому, що дбає про побут та домашнє господарство, вона постійно готує і це її такий талант. І, з одного боку, Стефа є ідеалом людини, яка може в маленькій своїй справі досягнути високого рівня.
 
Але Стефа виступає не типовою служницею…
 
…власне, на цьому будується весь сюжет. Але, закінчуючи про їжу, скажу, що це було її щоденне, рутинне життя, то було виправдано продемонструвати цей процес. З іншого боку, в такий спосіб вона виявляла цю свою величезну любов, з якою асоціювалася, і Стефа не вміла в інший спосіб показати любов своїй подрузі, господині. Вона робила це за допомогою їжі.
 
Така велика кількість описів їжі у книжці виконує роль додаткового художнього засобу. Усіма цими кнедликами і кармонадлями, так само, як і мереживами й різьбленнями досягається ілюзія благополуччя. Це допоміжні прийоми для виконання трюку. Якщо одягнути барвистий одяг, розлити в повітрі п’янкий аромат парфумів і займати гостей новими ситними і смачними стравами, вони не зауважать, що в будинку протікає стеля, підлога прогнила, а господиня вся вкрита синцями.
 
У центрі роману лежить конфлікт, який виникає між головними героїнями. Гадаєте, на сучасному етапі, він актуальний?
 
Не в такій гострі формі, але думаю, що легко можна знайти щось подібне. Я, взагалі, спостерігаючи за різними стосунками, власним контактом із людьми і способами спілкування, дійшла висновку, що відносини дуже рідко бувають, те, що називається, «нормальними». Вони і не мусять бути нормальними, адже завжди є нерівність – дві частинки пазлу і завжди щось складається нерівномірно, не так гладко, як ми собі це уявляємо.
 
Я знаю, що Ви працювали із багатьма матеріалами: монографіями, газетами, але наскільки це вигадана історія?
 
Ця історія вигадана майже повністю. Тобто, там є дуже багато детальок, які я почерпнула із літератури і з цих монографій, газет, але ці детальки, як окремі намистинки, між якими є сплетіння моїх фантазій.
 
То ми, певним чином, жили у Вашій фантазії?
 
Так. (Сміється)
 
В одному інтерв’ю Ви сказали, що «Фелікс Австрія» – це найбільший Ваш доробок. Чи можна вважати цей роман найкращим, що Ви написали?
 
Я думаю, можна так сказати. Ця книжка написана уже більш відповідально, серйозно й усвідомлено. Я цілеспрямовано працювала і переживала її, але також не можна бути категоричними, бо, наприклад, «Сьомга» для мене важлива з іншого погляду і вона почала важливу трансформацію для мене. Те, що я зробила, написавши «Сьомгу», особисто для мене є точкою, від якої я відштовхнулася.
 
Давайте відійдемо певним чином від «Фелікс Австрія» і поговоримо про Вас. Чи є у Вас принципи у житті, якими Ви керуєтесь?
 
Таке широке запитання. Я дуже «гнучка» і не виставляю собі таких чітких рамок і законів. Будь-яка ситуація вимагає до себе спеціального підходу і не можна одразу поставити собі бар’єр, через який Ти не перейдеш. Але, скажімо, я вчуся розуміти будь-яку ситуацію і людину, не прив’язуючи до неї якийсь вирок.
 
Я думаю, це дуже притаманно українцям. Ми дуже часто робимо поспішні висновки про людей.
 
Думаю, не тільки українцям, а просто це як самозахист вмикається. Набагато простіше розташувати усіх за певними категоріями і мати чіткий орієнтир: з цим спілкуватися, а з цим – ні, про кого говорити хороші речі, а про кого – ні. Це простіше, але відкритіше і гнучкіше – спробувати зрозуміти.
 
На завершення скажіть, що надихає у житті?
 
Абсолютно все. Для мене важливіше – усвідомлення. Надихати може будь-що, важливо бути тільки «увімкненим» у цей момент.
 
 
Фото – Andy Shustykevych
Вам може бути цікаво
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
Літературна екзотика: 4 книги сучасних індійських письменників, на які варто звернути увагу
Золотий носоріг
Відкрита скайп-зустріч з Оксаною Лущевською «З любов`ю – до тварин» у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів