0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Софія Андрухович: "Мені хотілося погратися зі сприйняттям читача"

Після семи років мовчання Софія Андрухович випустила роман "Фелікс Австрія", який привернув велику увагу та шквал позитивних відгуків. Про паузу у творчості та новий роман письменниця розповіла в інтерв'ю ВВС Україна.

Найперше пані Андрухович розповіла своє бачення того, про що її книга.

Софія Андрухович: У мене стільки є версій різних, треба тільки вибрати... Моя книжка - про події, які відбуваються всередині людини, а не про події, які відбуваються назовні. Тому що виникла ідея з певних обставин життєвих, з роздумів, які призвели до відкриття, що кожна людина дуже часто живе у власному світі, сформованому нею.

Я спробувала проілюструвати це історією таких дивних залежних стосунків. З одного боку, це така величезна любов, яка займає для її учасників, для головної героїні, весь світ і простір. А з іншого боку, це любов, яка обмежує і не дає розвиватись. І відбувається вона між двома жінками, які живуть у 1900 році у місті Станіславів, сьогодні - Івано-Франківськ.

Одна з них є пані, вона - наполовину полька, наполовину німкеня за походженням, а інша називається Стефа, і вона - українка, і вона є її служницею. І тому їхні стосунки одразу дуже незрозумілі для кожної з жінок, тому що, одного боку, вони разом виросли, вони обидві не мають матерів, бо матері загинули, коли дівчатка були дуже маленькі. І їхні долі так тісно сплетені, що жінки не розуміють, де закінчується життя і доля однієї з них, і де починається життя іншої.

ВВС Україна: Що саме Вас спонукало до написання цієї книги? Якесь спостереження...

Софія Андрухович: З одного боку, мені хотілося погратися зі сприйняттям читача. Мені хотілося спробувати власні можливості у розповіданні історії. Тому що коли ми читаємо книжки, або дивимося фільми, або слухаємо якісь життєві історії, ми уже наперед ніби вгадуємо логіку розвитку сюжету і передбачаємо фінал. А мені хотілося зробити так, щоби людина була приємно здивована або трошки збита з пантелику, і водночас хотілося і собі зробити цей процес цікавішим і не таким однозначним.

Тому однією з перших моїх ідей був, власне, спосіб цієї розповіді, яка буде час від часу змінюватися і приймати якісь інші точки зору. Якраз на це дуже добре наклалася ідея з фокусами, пов'язаними з фантазією людини, ілюзіями, в яких людина дуже часто живе.

ВВС Україна: Які саме прийоми зробило цікавішим написання для Вас?

Софія Андрухович: Їх було дуже багато... Насправді це був у мене такий перший досвід чогось подібного, ніколи раніше нічого подібного я не писала відразу з кількох причин. Я ніколи не писала речей, пов'язаних з історією, і ніколи не писала вигаданих історій, персонажів, розповідаючи від початку і до кінця, як того вимагає жанр роману.

Тому мені треба було більш-менш серйозно підготуватися відразу і мати перед собою план. Тобто я від початку мусила розпланувати, як будуть розвиватися події, і уже від початку знати, чим буде закінчуватися ця книжка. Але, напевно, особливості мого характеру такі, що коли я знаю все наперед, то мені вже бракує якогось ентузіазму продовжувати ту роботу. І я себе постійно ловила на цьому: я ж ніби вже знаю, що там буде далі, і мені вже нецікаво писати.

І тому я хитрувала сама з собою: несподівано раптом змінювала трошки хід подій. І дуже часто це ставалося якось навіть незалежно від мене. Не тільки в творчості часто буває, що ситуація, коли ти готуєшся до неї, плануєш її розвиток, у відповідь починає диктувати свої правила. І так само з текстом.

Коли ти його пишеш, здавалося б, ти знаєш, про що зараз будеш писати, але дуже часто відбувається якийсь збій, і ти пишеш незаплановані речі, від яких потім відгалужуються додаткові сюжетні лінії або які починають диктувати характер персонажів. Це дуже завжди непередбачувано, і тому дуже цікаво.

ВВС Україна: Чому події відбуваються саме у цей час і в цьому місці? Це ж людська драма, яка могла трапитися будь-де і будь-коли.

Софія Андрухович: Це є і відповідь на питання, чи буде книжка цікава комусь за межами Західної України, Галичини або за межами взагалі України. Мені здається, що сюжет універсальний. Спочатку виникла ця історія, цей задум, а потім вже я придумала, де його розмістити в часопросторі. Тому я думаю, що кожна людина може знайти щось, що буде стосуватися її, дасть її можливості розмірковувати, задати питання, підштовхне до якихось власних відповідей. З місцем і часом хотілося ще більш зробити собі цей процес цікавішим, і тому я подумала, що його потрібно ускладнити.

Якщо я буду розповідати історію про сьогодення і місце, де я живу сьогодні, то мені бракуватиме якоїсь додаткової напруги і складності. Тому я вирішила додати історичного шару і вибрала місто, в якому я народилася.

З одного боку, з ностальгійних причин, тому я буваю там не так часто, як хотілася, і придумала собі таку подорож в часі. З іншого боку, тепер я розумію, що цей сюжет дуже накладається на психологічні особливості галичан чи підданих Австро-Угорщини того часу, коли жінки були схильні до історичних станів. Коли не відбувалося ще нічого настільки важливого в політиці - це було ще за 14 років до початку Першої світової війни, і життя здавалося розміреним і спокійним, і людям було набагато легше вірити у ці бурхливі події всередині.

Насправді, коли я це вже зараз аналізую, то набагато більше цих слів і причин, ніж тоді, коли я просто інтуїтивно відчула, що мені хочеться писати саме так.

Мовне оздоблення

ВВС Україна: Яку роль відіграє мова Вашого роману?

Софія Андрухович: Вона допомагала створити цей світ, дати відчути на смак цей час і обставини. Хоча це все одно мова наближена до сьогоднішньої, це не є повністю стилізована мова того часу, вона - далека від мови того часу. Але ці словечка, ці вкраплення, які я теж, як правило, інтуїтивно підбирала і використовувала, вони просто були якоюсь оздобою цієї картинки або якимись елементами, які додають об'єму, допомагають їй рухатися.

Я знала єдине, що я не буду переобтяжувати і тягнутися до такого повного відтворення тієї мови, тому що це просто непотрібно. Якщо хочеться знайти українську мову, якою вона була в Галичині в 1900 році, то можна знайти в архівах видання або навіть взяти почитати твори Івана Франка або Кобилянської. І приблизно уявити щось більш автентичне.

У мене було інше завдання, я просто хотіла розповісти цю історію і ніби запросити читачів з собою в подорож. Тому я знала, що перебільшувати не варто. І ці слова є декоративними елементами, можливо, як і опису побуту, одягу, такі собі присмаки, які допомагають повірити на короткий час у правдивість розказаного.

ВВС Україна: Ви робили якесь дослідження, коли готували цю книгу?

Софія Андрухович: Це теж відбувалося паралельно з писанням. Перший час я присвятила дослідженню, а потім все писала досліджуючи і досліджувала пишучи. Це був дуже злитий процес, в мене не було чіткого графіку.

Сім років мовчання

ВВС Україна: Ваша книга зустріла дуже схвальні відгуки критиків? Чи були Ви готові до такого успіху?

Софія Андрухович: Чесно кажучи, ні. Для мене це, з одного боку, причина для дуже великої радості, а з іншого боку - обставина, яку не так легко переживати, тому що я не була настільки до цього готова. І, пишучи, я долала багато своїх внутрішніх проблем, пов'язаних зі страхом писання, з невпевненостями, і тому вже сам факт того, що я цю книжку закінчила, зробила і побачила, що вона мене переконує, тобто відчула задоволення, що я її закінчила, - сам по собі цей факт був для мене великим подарунком.

Тому реакції, які я отримую тепер, є якимось фантастичним бонусом, що я дотепер не можу оговтатися. Насправді я пов'язую це не так з перевагами чи плюсами цієї книжки, не тільки з ними, а й з ситуацією політичною в країні. Люди дуже втомилися психологічно постійно переживати цей стрес і потребують нових тем, щоб відпочити, відволіктися, згадати, що існує не тільки війна, політика і весь цей страх, але й література і розваги.

Я дуже щаслива, що мені вдалося на деякий час допомогти якимось людям відпочити.

ВВС Україна: Ця книга була написана після тривалої перерви?

Софія Андрухович: Сім років. Якось так склалося. Настав момент, коли мені довелося свідомо прийняти рішення, пов'язане з подальшим напрямком у житті.

Писання було у мене з найранніших моментів життя, тому що в якомусь сенсі я почала ним займатися, копіюючи батька, і повністю не усвідомлюючи власної відповідальності і всього, що пов'язане з цим. Настав такий момент, коли стався злам, і треба було пережити багато моментів, пов'язаних з цим вибором.

З іншого боку, були життєві моменти: я завагітніла, народила дитину, займалася іншими справами, перекладала книжки.

ВВС Україна: Чи важлива для Вас премія Книга року ВВС і чим?

Софія Андрухович: Важлива. Дізнавшись, що моя книжка бере участь в конкурсі, я відразу впіймала себе на відчутті "втекти кудись і заховатися". В якомусь сенсі я зробила це після виходу попередньої книжки. Тобто те, про що я щойно говорила.

Після виходу "Сьомги", коли виникло дуже багато уваги до мене, уваги різного плану, а "Сьомга" була таким процесом індивідуації, сприйняття власної особи, і вона сама по собі була дуже болісною і ризикованою. І коли я отримала багато реакцій на неї, то це було більше, ніж я могла витримати на той момент психологічно, і я просто втекла. Це теж відповідь на питання про сім років мовчання.

І зараз я почала відчувати щось подібне. Одна справа, коли ти робиш те, що тобі подобається, і проходиш якісь свої внутрішні процеси з цим пов'язані. І інша справа, коли річ зроблена, і ти її готовий відпустити і думати про щось наступне, а вона починає жити своїм життям. І навколо неї починають відбуватися якісь процеси, книжка отримує багато відгуків і виявляється, що це є якісь непередбачувані зміни в погоді, які бурі, які заважають рухатися. І Книга року ВВС для мене дуже важлива як можливість навчитися рухатися далі, незважаючи на різні погодні умови.

Я хочу не втекти, а доброзичливо сприймати все те, що відбувається зі мною, незважаючи на те, наскільки це складно чи просто.

ВВС Україна: Хто Ваші улюблені автори і як вони на Вас впливають?

Софія Андрухович: Якщо говорити про роман "Фелікс Австрія", то на нього впливали автори, які походять з однієї групи моїх улюблених авторів.

Перед початком написання я кілька років дуже пристрасно і з великою насолодою читала британських сучасних авторів. До них належить Кадзуо Ісігуро, британський письменник японського походження (він один з найулюбленіших), його вчитель Малкольм Бредбері, Маргарет Етвуд - авторка, яка мене схвилювала кількома своїми романами, які можна назвати історичними.

Ще Ієн Мак'юен з його знаменитим романом "Спокута", за яким був знятий фільм. Мене надихнув цей підхід, коли йдеться про дуже маленьку деталь, яка повністю змінює життя кількох людей. І деталь ця пов'язана із сприйняттям маленької дівчинки, яка, наскільки могла, зрозуміла картинку, яку спостерігала з вікна. І оскільки в неї не вистачало життєвого досвіду, вона потрактувала її в певному ключі і потім вплинула на долі інших.

Дар'я Тарадай

ВВС Україні

 

 

Вам може бути цікаво
МВА за 10 днів
Сільбігер Стівен
Виходить кулінарний записник за мотивами роману «Фелікс Австрія» та фільму «Віддана»
Що читати, щоб стати знаменитим та знайти роботу мрії
Вірш дня. Ганна Яновська
Кулінарний записник «Галицькі смаколики»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати