Сміши мене, бо я читаю: дитячі книжки з англійським гумором
Від нудьги та спліну, від марнославства та злості, від головного болю та самотності… Як не крути, а сміх — ліки універсальні. Він зігріває та розслабляє, звеселяє та відганяє навіть найсумніші думки. І поки одні письменники з останніх сил намагаються змусити дітей полюбити читання мудрими повчаннями, серйозними аргументами та різноманітними дорослими істинами, інші просто закохують малечу у книжки, розважаючи, надихаючи та піднімаючи настрій смішними історіями про несподівані курйозні пригоди. Саме такі, про які йдеться у книжках цієї пригодницької добірки, сповненої найсправжнішим англійським гумором.
Міра Київська, Букмоль
Пригодницькі книжки Девіда Вольямса
8+
Шанувальникам і шанувальницям англійського гумору навряд потрібно розповідати про те, хто такий Девід Вольямс. Здається, що після шоу «Маленька Британія» цього коміка, актора та телеведучого знають усі, а його дитячі бестселери хоч і не так давно почали з’являтися на полицях вітчизняних книгарень, — а на сьогодні українською перекладено вже п’ять текст Девіда Вольямса, зокрема повісті «Препогані діти», «Малий мільярдер», «Щурбургер», «Бабця-бандитка» та «Велика втеча дідуся», — уже встигли полюбитися нашій малечі. І не дивно, адже у його історіях є усе необхідне для того, щоби втримати увагу навіть найнепосидючіших читачів і читачок — динамічні сюжети, щедро присмачені інтригами та надзвичайними пригодами, харизматичні герої та, певна річ, почуття гумору. Гортаючи оздоблені карикатурними малюнками Тоні Росса сторінки усіх згаданих книжок просто неможливо не сміятися — до сліз і гикавки. Вольямс жартує, кепкує, блазнює та навіть трошечки насміхається (але лише тоді, коли мова йде про поганих персонажів).
Тішить, що попри гостроту сатири та карикатурність, автор уникає однозначностей і чітких поділів на чорне та біле…
Утім, не все так просто, тож не поспішайте таврувати дитячі повісті Девіда Вольямса як поверхневі та легковажні. Розваги розвагами, а у кожному жарті, як то кажуть, є часточка правди. Тому кожна повість Девіда Вольямса розкриває чимало важливих проблем, звертається до важливих тем, зокрема стосунків між дітьми та дорослими (не лише батьками, але й бабусями та дідусіми), викриває найпопулярніші вади нашого суспільства та стає на захист усього хорошого, доброго та вічного — справжньої дружби, щирої любові, взаєморозуміння та взаємопідтримки. Іншими словами, вчить і повчає, але без обридлого дидактизму. Крім того, тішить, що попри гостроту сатири та карикатурність, автор уникає однозначностей і чітких поділів на чорне та біле, хороше та погане, які, на жаль, є такими популярними у контексті жартівливих дитячих книжок. Експлуатуючи у своїх жартах популярні стереотипи, письменник зрештою руйнує їх, спонукаючи читачів думати та аналізувати не лише вигаданий сюжет, покладений в основу книжки, але й реальний світ навколо себе.
До речі, про світ. Художній світ історій Девіда Вольямса заслуговує окремого коментаря, адже, мандруючи ним, ти ніби справді переносишся до Англії. Дуже строкатої, колоритної, справжньої і водночас дещо казкової, такої, затишними вуличками якої блукали свого часу казкові герої Роальда Дала.
Єдине, що з творчістю Девіда Вольямса лишається незрозумілим — з якої ж саме книжки почати з нею знайомство? Проте, тут раджу довіритися інтуіції та визначитися самостійно.
На щастя, молоко, Ніл Ґейман
9+
Якою б сильною не була наша жага пригод, життя спонене одноманіттям і рутиною. З дня у день на нас чатують одні й ті самі справи, оточують одні й ті самі люди та одна й там сама нудна реальність. На щастя, у цій сірій реальності існує Ніл Ґейман — ще один знаменитий і безкінечно талановитий англійський письменник, разом із яким навіть найбуденніші заняття стають фантастичними та захопливими. Взяти для прикладу бодай звичайнісінький похід до крамниці за молоком для сніданку — хіба можна зробити його цікавим? Авжеж! І сюжет дитячої повісті «На щастя, молоко», яку Ніл Ґейман вважає своєю «найдурнуватішою, найдивнішою та найсмішнішою книгою», є найліпшим тому доказом.
Уже з перших сторінок повісті читачі занурюються у дивовижну подорож крізь різні часи та світи. Подорож абсолютно чудернацьку та фантастичну. Подорож яскраву та сповнену чи не усіх найулюбленіших героїв світового дитліту, як от динозаврів, піратів, інопланетян, гномів і вампірів. Подорож несподівану та незаплановану. Подорож, яка, як уже було сказано, розпочалася з найповсякденнішого — з татуся, який через відрядження дружини лишився із дітьми сам, і молока, про яке він, певна річ, забув. Чому? Саме про це й розповідає своїм дітям змучений піратами й іншими неймовірними створіннями тато. Тато, божевільні небилиці якого мають сенс, свою логіку та тримаються купи та не перетворюються на нагромадження маячні. Тато, якого без зайвих вагань можна зарахувати до переліку наймиліших татусів дитячої літератури і якого так і хочеться назвати Нілом — особливо, якщо звернути увагу на те, як саме цей літературний герой зображений на чарівних чорно-білих ілюстраціях Кріса Рідделла, що супроводжують текст.
Динамічний сюжет, легкий стиль, зрозуміла мова, вишукана фірмова іронія, глибина та виняткова життєва мудрість — не закохатися у цю невеличку книжечку з першого погляду неможливо. Та й, попри те, що прочитується вона доволі швидко, посмак лишає надовго.
Кумедні історії Джеремі Стронґа
8+
Якби мені потрібно було вигадати особливий термін для визначення жанру книжок Джеремі Стронґа, я б назвала їх побутовою фантастикою.
Тобто такою фантастикою, яка не переносить у радикально інші світи, а очуднює звичну нам реальність, насичує життя пригодами та наповнює найбуденніше дивацтвами — смішними, курйозними, несподіваними та водночас такими, що спонукають замислитися про серйозне, побачити себе зі сторони, подивитися на звичні проблеми під іншим кутом і, можливо, знайти несподівані рішення.
Те, наскільки майстерно, уникаючи зверхності, упереджень і популярних кліше, Джеремі Стронґ показує точку зору дитини, викликає справжній захват.
«Мій тато і зелений алігатор», «Фараон!», «Вікінг у моєму ліжку», «Кімнатні пірати», «Ракета на чотирьох лапах», «Гармидер у школі», «Розшукується Ракета на чотирьох лапах», «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах», «Мій братик — телезірка», «Канікули з близнятами», «Кумедна коронація»… Лише українською 17 книжок! Збагнути, у чому секрет шаленого успіху цього британського письменника у маленьких читачів з різних куточків світу не важко. Варто лише пробігти оком кількома сторінками, щоби вловити чарівний легкий стиль письма та простий добрий гумор, захопитися сюжетом і перейнятися переживаннями та почуттями героя. Героя незмінно харизматичного, добродушного, неідеального та у чомусь — передовсім у тих самих недоліках — схожого на кожного та кожну з нас.
Але, попри всю схожість героїв, витриманість стилю та фірмовий Стронґівський гумор, кожна історія цього британського письменника є особливою та унікальною. Змінюється тема, змінюється набір проблем та навіть нарація — в історіях про надзвичайних персонажів, як от пірати, вікінги та мумії, які з тих чи інших фантастичних причин потрапляють у звичні нам умови та вчаться бути нормальними, автор сам виспупає в ролі оповідача, а в історіях про звичайних персонажів у дещо незвичних умовах віддає право голосу самим героям. Так, про захопливе життя собаки Стрілки — невгамовної Ракети на чотирьох лапах — ми дізнаємося з уст її одинадцятирічного господаря Тревора, а історію найдивакуватішої у світі родини, у якій татко приносить додому живого алігатора (на щастя, вегетаріанця), а бабуся, наче бунтівна школярка, гасає на мотоциклі, — від бідолашного Ніколаса. При цьому те, наскільки майстерно, уникаючи зверхності, упереджень і популярних кліше, Джеремі Стронґ показує точку зору дитини, викликає справжній захват. Його художній світ — це світ, у якому дитина головна. Це дорослі допускаються прикрих помилок і роблять, бо, як писав Антуан де Сент-Екзюпері, «дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе», тому «мають бути до тих дорослих вельми поблажливі».
Тож, хоча книжки Джеремі Стронґа насамперед смішні та розважальні, у кожній з них є місце і для «подумати», і для «поспівчувати», і для «похвилюватися», адже під ковдрою гумору та жартів — справжні проблеми, знайомі багатьом родинам. Тут вам і фінансові труднощі, і сварки та непорозуміння, і заздрощі та нестача уваги, і необхідність відповідати певним соціальним стандартам, і страхи, і невдачі. Проте, як і годиться, кожна історія закінчується життєствердно та радісно. Попри всі біди, у фіналі на героїв чекають щастя, радість і злагода.
Щоденник кота-вбивці, Енн Файн
7+
Коли вже заглиблюватися у всесвіт англійського гумору, то гріх не згадати про Тафі — знаменитого англійського кота, написані відомою в Україні англійською письменницею Енн Файн щоденники якого полюбилися мільйонам. На жаль, наразі українські дітлахи можуть насолоджуватися читанням лише першої з сімох невеличких історій про цього унікального домашнього улюбленця — виданим у «Віваті» «Щоденником кота-вбивці», який, власне, і знайомить читачів із Тафі та розповідає про те, як і чому він став убивцею.
Почнімо з того, що цей щоденник істотно відрізняються від більшості відомих вам літературних щоденників. Найперше тим, що належить він не дитині, не підлітку, а коту.
У таємничий процес його створення-ведення читачів не посвячують, що неабияк потішає — ви тільки спробуйте уявити котика, який тримає у маленькій пухнастій лапці ручку та занотовує думки до блокнота, або ж друкує текст на клавіатурі старого комп’ютера, поки ніхто не бачить! Утім, куди більше імпонує те, як саме він розповідає про своє життя. Озброєний харизмою та неабияким почуттям гумором, Тафі міг би легко позмагатися з найкращими стендап-коміками світу як у вправності жартувати, так і у вмінні вишукано іронізувати.
Тираж закінчився
…маємо справжній детектив з інтригою, напруженою кульмінацією і несподіваною розв’язкою.
По суті, увесь щоденник — це низка анекдотичних і курйозних ситуацій, які відбуваються у житті домашнього улюбленця Тафі протягом шести днів і перетворюють його з кота-звичайного на кота-вбивцю. Мова проста, зрозуміла та жива, завдяки чому бар’єр між читачем і головним героєм швидко руйнується. Складається враження, ніби Тафі просто спілкується з одним зі своїх кото-друзів на даху сусідського будинку. Водночас, одразу впадає в око те, наскільки продуманим є сюжет його розповіді — маємо справжній детектив з інтригою, напруженою кульмінацією і несподіваною розв’язкою. І так, у цій книжці цілком очікувано є не лише вбивця, але й жертви. Проте, попри потенційні побоювання батьків, смерті пташки, мишки та сусідського кролика не просто не відлякують, а навіть викликають сміх. Ба більше, спонукають замислитися про те, як влаштовано наш світ. Нещасних тваринок, звісно ж, шкода, але для Тафі усе відбувається цілком правильно і закономірно, позаяк коти — це зовсім не невинні милі пухнастики, а справжні хижаки. До того ж, не в усіх вбивствах Тафі дійсно є винним…
Хоча жанр щоденника передбачає певну інтимність (як процесу написання, так і прочитання), «Щоденник кота-вбивці» буквально створений для того, щоби його читали вголос. І не лише через соковиту мову, але й через те, що насолоджуватися надзвичайно цим легким іронічним текстом обов’язково захочеться як дітям, так і дорослим. Та й навряд комусь удасться читати його мовчки, адже життєва філософія кота Тафі (не плутайте з життєвою філософією кота Мура), тонкощі людських стосунків, які він, ніби Апулеїв золотий віслюк, випадково помічає, і постійні непорозуміння між домашнім улюбленцем та його власниками змушують час до часу голосно сміятися. Тож єдиним недоліком книжки можна сміливо вважати лише те, що прочитується вона занадто швидко, а чекати на українські видання наступних частин — нестерпно.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно