Письменниці Наталія Ясіновська та Надя Біла — авторки цьогорічних підліткових новинок «Любов, дідусь і помідори» та «Ел і Ева». Це видання для читачів різного віку, але герої обидвох книжок — школярі. Саме про це — школу в житті та книжках — Наталія та Надя вирішили поговорити в прямому ефірі на Facebook-сторінці Старого Лева.

Запрошуємо вас переглянути запис онлайн-розмови, а також почитати деякі цікаві думки письменниць з їхньої віртуальної зустрічі.

ПРО ГЕРОЯ КНИГИ «ЕЛ І ЕВА»

Надя Біла: У нас зараз багато перекладної літератури в жанрі young adult, якою захоплюються українські читачі. І зокрема багато американського young adult. Це класні книжки, справжні хіти. Але мені хотілося, щоб у власній книжці герої жили і розвивалися на тлі саме українських реалій, а не американських.

Зараз велика кількість молоді подорожує. Шістнадцятирічні та вісімнадцятирічні молоді люди можуть дозволити собі на вихідні з’їздити у Варшаву, наприклад, чи в Прагу. А мені хотілося, щоб Ел опинився в ситуації, коли він не просто приїздить в гості, а буде змушений жити в Україні як українець, яким він насправді є, хоч і більшість свого життя прожив у Америці.

 

ПРО ТЕ, ЩО ДИВУЄ ЕЛА В УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Надя Біла: Йому видаються дивними ті ж речі, які б дивували будь-якого українського школяра в Америці. Зокрема, різні системи навчання. Та найбільше Ела здивувало те, що учні в одному класі переміщуються в різні кабінети, але група завжди одна й та ж. В американській школі такого немає. Американські учні поділяються за інтересами і предметами, які вони обирають. А також за рівнем, на якому бажають вивчати ці предмети.

Також Елові було дивним те, що після фізри учні переодягаються і йдуть на наступний урок. У них немає умов, щоб прийняти душ після заняття.

Тобто героя дивують різні побутові речі. Учні сидять за партою удвох, і це також дивно. Коли Ел вперше прийшов у клас, то усвідомив, що всі сидять парами. Куди ж сісти йому? Чи може він бути один? В якій частині класу сісти? Такі ж емоції в нього були б, якби він прийшов у нову американську школу. Де він має сісти? Адже місце, де ти сидиш, певною мірою визначає твоє місце у шкільній ієрархії.

 

ПРО ВЧИТЕЛІВ І ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ

Наталія Ясіновська: Хотілося б, щоб учителі були тими людьми, які можуть допомогти, коли до них звертаються. Але, будьмо відверті, діти не звертаються до вчителів по допомогу. Вони не розраховують на їхню підтримку, бо знають, що здебільшого від них просто відмахнуться.

Піклування про емоційний стан дитини ніби не входить у компетенцію вчителя. Але це неправильно. Можливо, зараз ситуація дещо інша й постійно змінюється, але загалом діти справді не чекають від вчителя якоїсь емоційної задіяності і того, що їм допоможуть. Навіть якщо дитина розповість про свої проблеми, вчителі можуть просто махнути рукою і сказати: «Інші справляються, то й ти даси собі раду».

 

ПРО СУПЕРВЧИТЕЛЯ У КНИЗІ «ЛЮБОВ, ДІДУСЬ І ПОМІДОРИ»

Наталія Ясіновська: Навіть однієї людини інколи достатньо для того, щоб змінити (хоча б частково) ставлення дитини до школи. Щоб з’явилося бажання іти в школу. Хай навіть для початку це буде якийсь один урок, як-от зарубіжна література в моїй книзі. На цей предмет дітям хотілося читати, бо вчитель пропонував не лише програмні твори, а й загалом те, що цікаве дітям. Сучасну підліткову літературу про життя дітей. Не про абстрактні давні часи, а про сучасне і таке, що до них промовляє. Що близьке для них і зачіпає їх.

Мені здається, що якби в школі був хоч один такий вчитель, то завдяки ньому змінювалося б ставлення і до інших. А якщо б вчителі побачили, як до нього ставляться діти, то і вони б задумались над тим, як змінити спілкування з учнями. Я не кажу, що це мають бути панібратські стосунки, але все ж вони мають не принижувати дітей, як це часом буває у школах.

 

ПРО КОНФЛІКТИ З УЧИТЕЛЯМИ

Надя Біла: Хочу сказати дещо батькам. Будь ласка, захищайте своїх дітей. Коли діти скаржаться, не поспішайте посилатися на авторитет учителя і казати, що він знає краще. Постарайтесь розібратися з ситуацією. Багато теперішніх батьків навчалися ще в радянській школі, де авторитет учителя був законом, і зараз вони часто стають на бік вчителя, навіть якщо він булить учнів.

 

ПРО ШКІЛЬНУ ДРУЖБУ

Наталія Ясіновська: Дружба — це не просто. У будь-якому віці. Олеся ходить до восьмого класу, але й молодші від неї діти розуміють, що дружити інколи важко. Бувають ситуації, коли ти намагаєшся примирити друзів, а це не просто. А інколи складно чути власний голос, коли ти з друзями в класі. Ніхто не хоче бути вигнанцем, тож для всіх дуже важливо мати друзів. Але треба також мати велику сміливість наполягати на своїй думці перед друзями, якщо ти вважаєш цю думку правильною. Бо коли тобі можна будь-що нав’язати, а ти все прийматимеш, аби тільки залишитись у своїй групі, то рано чи пізно все одно опинишся поза цією групою. Бо не цікавий. Бо не маєш власної позиції. А людина цікава тоді, коли має що сказати і дати іншим.